Стефанія Лін - Доля чи випадковість?, Стефанія Лін

- Бой у мене, дорогенька. Ти знаєш....Мені сподобалась його віддача. Що ти зробила, щоб Бой тебе пробачив? Ти ж все-таки розвалила його сім'ю, мрії...

- Не твоя справа. Де він?

- Скоро побачиш. Я хочу трішки поговорити з тобою. Сідай.

Фрол жестом руки вказує на стільчик навпроти нього. Одразу ж сідаю.

" - Ліро, - голос Казимира тихо проноситься у вусі - виведи його на розмову про полювання. Хлопці вже оточили споруду."

Опускаю голову на коліна намагаючись на видати себе. Шпигун з мене так собі.

- Про що поговорити? Про те, що ви полюєте на ні в чому не винних дівчат? Що ти робиш із ним потім, Фрол? Продаєш?

"- Полегеше, Ліро. Не наривайся. - голос тата звучить у безпровідному навушнику".

- Бой все розповів, своїй прекрасній Лірі. Це погано. Я його попереджав. - цокає язиком. - Навіщо підстриглась? - відходить від теми.

Роздивляюсь його обличчя. Привітне, з яскравими, живими очима. В житті б не сказала, що цей чоловік з русявим волоссям, покидьок.

- Яка тобі різниця? - Тихо відповідаю. Страх починає рости в мені не дивлячись на підтримку хлопців з військовою витримкою та зброєю за стінами.

- Просто запитав. Ти хочеш знати правила гри, Ліро? Навіщо? Зараз ти повинна думати про себе і свого хлопця.

- Ти сказав, якщо я приїду ти відпустиш його.

Фрол починає сміятись. Так невимушено ніби ми тут обговорюємо, який сорт чаю кращий, а не життя людей.

- Я не казав такого. Згадай. Я просто сказав тобі приїхати й ти приїхала.

- То що ти хочеш?

- Хочу завершити полювання на тебе. Обіцяю, як тільки все закінчиться ви з Боєм підете звідси живі...., але чи неушкоджені не обіцяю.

На мить земля тікає з - під ніг від хвилювання. Він хоче завершити полювання. Ненормальний псих.

- Просто відпусти його. Благаю.

- Ні. Так не піде. Ти не перша і не остання. Погоджуйся.

- Що відбувається з тими кого спіймали?

Фрол дістає цигарку з пачки й підкурює. Хмарка диму кружляє навкруги нього кутаючи в свій ореол.

- Розповім, якщо погодишся.

На жаль іншого виходу не бачу, тому без роздумів кажу:

- Добре. Буде тобі полювання, якщо обіцяєш відпустити нас.

- Обіцяю. Дівчата яких спіймав....вивозяться з країни.

- Куди? - Питаю з натиском.

- За кордон. Рабство ще ніхто не скасовував. - Сміється. - Але тебе відпущу. - Так я і повірила.

- Спочатку відведи до Артема.

- Звісно. Спочатку до Боя....

Фрол тушить цигарку в попільничку й обходить стіл. Хапає за руку вище ліктя й тягне в сторону книжної шафи. Натиском на сховану кнопку шафа відсувається й бачу сходи, які ведуть до низу, у підвал. По домовленості з татом, як тільки побачу Артема маю прошепотіти про це і Казимир із хлопцями врятують нас.

Спускаємось до низу. Затхлий запах цвілі ті сирості вдаряє в ніс. Морщусь. У повній темряві йдемо вперед. Про себе рахую кожну секунду. В голові з'являються думки: а що, якщо Фрол не веде мене до Бойко? Що, якщо він зачинить мене у підвалі, а потім продасть? Ні. Такого не буде. Казимир із татом тут з "охоронцями", зовсім поряд. Зі мною нічого не станеться. Якщо щось піде не так Антон зрозуміє. Головне, це дістатись Артема і впевнитись, що з ним все добре.

Фрол зупиняється так і тримаючи мене за руку. Відчиняє одні з дверей, клацнувши перед тим вимикачем, й у кімнатці спалахує світло. Одразу помічаю Артема, який сидить спершись спиною до стіни. Одна нога лежить на підлозі, друга зігнута в коліні. Голова опущена. Руки лежать долонями на брудній поверхні.

- Артем....

Його голова різко підіймається до верху, очі розширені від здивування при погляді на мене. Фрол штовхає у спину й зачиняє за мною двері на ключ.

- Ей! - кричу, вдаряючи по дверях долонями. - Ти ж обіцяв відпустити. - У відповідь чую лише повну тишу.

- Що ти тут робиш? - почувши хриплий голос обертаюсь.

- Тебе рятую.

Роздивляюсь Артема. Губа розбита, на скулах синьці, ліве око підпухле.

- Якось в тебе погано виходить.- Не без сарказму говорить.

- Чому ти не сказав, що збираєшся зробити? - Сідаю поруч з ним й беру за руку.

- А що б ти зробила? Відговорила б?

- Звісно.

- Ха! - Відповідає й посміхається.

Нахиляюсь до його вуха й шепочу, на випадок, якщо тут є камери відеоспостереження чи ще щось:

- Антон і Казимир тут, вони оточили клуб. Нас звідси витягнуть. - А потім так само тихо говорю в маленький мікрофон під пальто. - Я його знайшла. Все добре. Витягуйте нас.

Артем здивовано на мене дивиться.

- Ти що розповіла все татові?

- Так. У мене не було іншого варіанту. Фрол до мене подзвонив і....

Перериваюсь на мить почувши зверху шум викриків та пострілів. Від страху ближче притискаюсь до Артема. Він обіймає мене, кладе голову собі на плече.

- Ти молодець, Ліро. - В його голосі чути гордість за прийняте мною рішення.- Твоя рішучість багато чого варта. І....

- ....я прийшла за тобою. Так. - Закінчую його фразу.

Артем нахиляється й торкається моїх губ. Так, ніби боявся більше ніколи не побачити.

"- Ліро, ви де? - кричить у вусі один з охоронців Казимира - Ден ".

- В підвалі, вхід з кабінету Фрола. Там...

" - За шафою, я зрозумів. Вже йду".

Артем відсторонившись встає на ноги тягнучи мене за собою. Двері у кімнату з гуркотом відчиняються, злетівши з петель. Ден стоїть з пістолетом у руках, притискаючи палець до вуха.

- Є, - говорить, - веду до вас.

Дивиться на мене з хвилину, переводячи погляд на побите лице Артема.

- Йдемо.

Прямуємо за ним наверх, у кабінет Фрола. Спочатку не впізнаю його, тому що стіл лежить перевернутий, книжки з шаф на підлозі, а трофеї з полювання розкидані всюди, або, тепер, криво висять на стінах. Переступаємо через уламки дерева й виходимо у коридор, а потім в ігровий зал. Дим від цигарок так і стоїть стовпом, ускладнюючи дихання. Гравці, працівники "Інферно" лежать на підлозі під прицілами автоматів, які тримають охоронці. В голові всього цього дійства стоїть Казимир та Антон дивлячись на прив'язаного до стільчика Фрола.

Побачивши нас Антон з полегшенням всміхається, а його брат привітливо киває Артему. Ден підводить ближче й знімає з мене навушник та мікрофон.

- А ти набагато хитріша ніж я думав, Ліро. - Несподівано каже Фрол.

- Помовч. - Перебиває його Казимир, поки Антон обіймає Артема роздивляючись його обличчя. - Проти тебе викрадення людей, полювання на них, незаконні ігри. Все це записано. Так що ти спіймався. І так, можеш сказати дякую цій чудовій леді. - Тепер Казимир дивиться на мене з повагою й без огиди.

- Дякую. - Саркастично відповідає.

Брат Антона відходить від Фрола й теж обіймає Артема.

- Ти змусив нас понервувати, хлопче. Більше ніколи, чуєш, ніколи так не роби! І....- кидає погляд на мене - бережи її. - пошепки йому на вухо.

* * *

Приїхавши додому Антон з Артемом довго про щось розмовляють у спальні, поки я сиджу у ванній. Не знаю про що саме розмова, але сподіваюсь тепер між ними все налагодиться. Не важливо, хто рідний батько Артема, важливо, що як би там не було - вони сім'я.

Казимир повіз Фрола до відділку поліції й одразу зв'язався зі своїми знайомим в прокуратурі. Запис його слів про полювання та все інше, тепер буде прослухано в суді, а Фрола посадять. Однією проблемою менше. Тепер можна зітхнути з полегшенням. Хто знає скільки дівчат до цього було продано і що з ними зараз, але Казимир обіцяв все вияснити й зробити все можливе, щоб Фрол більше ніколи не потурбував нас.

Після ванної. коли лягаю до ліжка, роздумуючи, що вечір п'ятниці пройшов зовсім не так, як я розраховувала, приходить Артем. Тихо лягає поруч. Коли намагаюсь щось сказати, кладе палець на мої губи, а потім лягає зверху притиснувши своїм тіло моє до матрацу.

- Знає що я хочу тобі сказати? - Питається захриплим голосом, який як ніколи до цього, грає в мені своєю музичністю.

- Що?

- Що ти сама неймовірна дівчина, яку я до цього зустрічав. Пробач за все. Просто за все. За кожне слово, вчинок, погляд... Просто пробач.

В темряві не видно виразу обличчя, але каяття яке чую в його тоні говорить саме за себе.

- Я вже пробачила.

Після цих слів Артем цілує мене. Жадібно, Пристрасно. Й одночасно ніжно. В голові паморочиться від відчуттів, що відчуваю. Його пальці пестять мою шию, спину спускаючись все нижче. Знімаю з нього чорну футболку й відкидаю трохи далі від нас.Запускаю руку у волосся пропускаючи між пальцями темні, м'які пасма. Іншу руку кладу на оголені груди відчуваючи під нею напруженні м'язи і як горить його тіло. Ми не говоримо ні слова, боячись, що цим зруйнуємо чари цього моменту. Він тремтить так само, як і я, розумію: нервує не менше ніж я.

Не дивлячись на те, що Артем себе ледве стримує від пристрасті, яка відчувається у кожному русі, він дуже ніжний. Його ніжність обережна, витончена, досконала у своїй простоті. Дивлюсь на нього і, в світлі зазирнувшого місячного сяйва у вікно, бачу ледь помітну посмішку в куточках губ, бешкетну іскорку у погляді, яка тільки розпалює мене ще більше. Артем притискається губами до шиї, а я одразу тремчу від емоцій, що охоплюють тіло. Бойко полегшено видихає в моє вухо й моє серце починає битись швидше , його зітхання - звільнення від усіх темних почуттів, що переслідували його.

Підіймаюсь назустріч й сама торкаюсь своїми вустами до його, обіймаю за шию намагаючись притиснути до себе ближче, даючи зрозуміти, що мені добре. Поступово Артем розслабляється. Я затримую дихання відчуваючи його рухи. Стогну від болю, який спочатку розливається по всьому тілу, а потім змінюється задоволенням. Його очі горять так яскраво, коли дивлюсь в них, що боюсь  згоріти, перетворитись на один лише попіл. Він цілує мої щоки, обережно заводить пасмо короткого волосся за вухо, й знову цілує.

Пізніше ми лежимо нерухомо. Артем поряд, ковдра прикриває його ноги, очі прикриті - він спить. Пальці наших рук сплетені між собою.

Що тепер буде далі? Після того, що тільки що сталось. Ким ми є один одному?