Шиллер Фрідріх - Розбійники, Шиллер Фрідріх

О небо! (Лякливо відступає і намагається сховатися.)

.Вони проходять повз нього. Він одвертається від них. Глибоке мовчання.

Вони зупиняються.

Грімм (тихо). Отамане!

Розбійник Моор не відповідає і відступає далі.

Ш в а р ц. Дорогий отамане!

Розбійник Моор відступає ще далі.

Розбійник Моор (не дивлячись на нього). Хто ви такі?

Грімм. Ти й не дивишся на нас? Вірні твої слуги.

Ш

Розбійник Моор. Горе вам, якщо ви були мені вірні. Грімм. Останнє прощай від твого вірного слуги Швейце-ра... ніколи вже він не повернеться, твій слуга Швейцер.

Розбійник Моор (здригнувшись). Ви не знайшли його? Шварц. Знайшли мертвим.

Розбійник Моор (радісно схопившись). Дякую тобі, вседержителю!—Обніміть мене, діти мої!.. Віднині милосердя— моє гасло... Якщо й це подолано, то все подолано.

Ще одна група розбійників. Амалія.

Розбійники. Ура, ура! Здобич, чудова здобич!

Амалія (з розпущеними косами). Мертві, кричали вони, встають від його голосу... Мій дядя живий... у цьому лісі... Де він? Карле! Дядю!.. Ах!.. (Падає в обійми старика.)

Старий Моор. Амаліє! Доню моя! Амаліє! (Стискає її в своїх обіймах.)

Розбійник Моор (відсахнувшись). Хто викликав цей образ перед моїми очима?

Амалія (виривається з обіймів старого Моора, кидається до розбійника і в захваті обнімає його). Він зі мною! О зорі небесні! Він зі мною!

Розбійник Моор (вириваючись з її обіймів, до розбійників). Геть, у путь! Сам сатана зрадив мене!

Амалія. Наречений, наречений мій, ти мариш! Ах, ти в захваті! Чому ж я така нечула, така холодна в цьому вирі раювання?

Старий Моор (схопившись). Наречений? Доню! Доню! Наречений?

Амалія. Я навіки — його! Він навіки, навіки, навіки мій!.. О сили небесні! Послабте цю смертельну радість, щоб я не впа-,ла під її тягарем!

Розбійник Моор. Відірвіть її від грудей моїх! Вбийте її! Вбийте його! Мене! Себе! Всіх! Нехай весь світ загине! (Поривається тікати.)

Амалія. Куди? Що? Любов — вічність! Блаженство — безконечність!.. А ти тікаєш?

Розбійник Моор. Геть, геть!.. Найнещасніша з наречених! — Дивись сам, спитай сам, слухай, найнещасніший з батьків! Дай мені навіки втекти звідси!

Амалія. Підтримайте мене! Бога ради, підтримайте мене!.. У мене в очах темніє... Він тікає!

Розбійник Моор. Занадто пізно! Усе марно! Твоє прокляття, батьку!.. Не розпитуй мене більше... Я... я... твоє прокляття... твоє мниме прокляття! — Хто заманив мене сюди? (Кидається на розбійників, вихопивши шпагу.) Хто з вас заманив мене сюди, пекельне вій поріддя? — То загинь же, Амаліє! —

Умри, мій батькуі Умри через мене втретє!.. Твої рятівники — розбійники і вбивці! Твій Карл — їх отаман!

Старий Моор умирає. Амалія закам'яніла, безмовна, як статуя. Вся ватага застигла в жахливому мовчанні.

Розбійник Моор (б'ється об дуб головою). Душі загублених мною в чарах кохання... задушених у священному сні... тих, що... ха-ха-ха! Чуєте, як вибухає порохова башта над ліжками породіль? Бачите, як полум'я шугає над колисками немовлят? Це шлюбні факели, це весільна музика... О, він нічого не забуває, він уміє одне з одним пов'язувати... І тому геть від мене, радощі кохання! І тому любов для мене—мука! Це відплата!

Амалія. Це правда! Царю небесний, це правда!.. Що ж учинила я, створіння безневинне? Я любила його!

Розбійник Моор. Це понад людські сили. Я чув, як смерть, вилітаючи з тисячі дул, шугала навколо мене, і ні на крок не відступав перед нею. Невже ж я почну вчитися тепер тремтіти, як жінка? Тремтіти перед жінкою? Ні, жінці не похитати моєї мужності... Крові, крові! Це тільки хвилинний вплив жінки. Треба впитися кров'ю, і тоді це пройде. (Поривається тікати.)

Амалія (падає йому в обійми). Убивце! Дияволе! Я не можу розстатися з тобою, мій анголе!

Розбійник Моор (відштовхує її від себе). Геть, змія підступна! Ти хочеш поглузувати з моєї несамовитості, але я здолаю тиранію долі... Як, ти плачеш? О ви, мінливі, злобні сузір'я! Вона удає, що плаче, ніби хоч одна душа може за мною плакати!

Амалія падає йому на груди.

Але що це? Вона не плює на мене, не відштовхує мене від себе?... Амаліє! Ти забула? Чи знаєш ти, кого обнімаєш, Амаліє?

Амалія. Мій єдиний, нерозлучний!

Розбійник Моор (розцвітаючи, в пориві щастя). Вона прощає мені, вона любить мене! Я чистий, як ефір небесний, вона любить мене! — 3 сльозами дякую тобі, милосерде небо! (Падає навколішки і ревно плаче.) Вернувся спокій в мою душу, вщухли муки, пекла більш немає...— О, подивись, подивись, діти світла плачуть на грудях ридаючих дияволів!.. (Вставши, до розбійників.) Плачте ж і ви! Плачте, плачте!.. Адже й ви такі щасливі.— О Амаліє! Амаліє! Амаліє! (Припадає до її уст, вони завмирають у безмовних обіймах.)

Один з розбійників (гнівно виступаючи вперед). Зупинись, зраднику! Руки геть від неї... а то я скажу тобі таке

словечко, що у вухах у тебе задзвенить і зуби цокотітимуть від жаху! (Розділяє їх мечем.)

Старий розбійник. Згадай ліси богемські! Чуєш? Ти вагаєшся?.. Ні, ти згадай ліси богемські! Де твої клятви, віроломний? Невже так швидко забуваються рани? Ми задля тебе важили своїм щастям, честю й життям, ми стіною стояли навколо тебе, як щити, приймали на себе удари, що загрожували життю твоєму,— і чи не підніс ти тоді свою правицю, і чи не дав нам залізної клятви ніколи не покидати нас, як ми тебе не покидали? Безчесний ти! Віроломний! І ти хочеш нас зректися, зачувши рюмсання якоїсь дівки?

Третій розбійник. Ганьба на тебе, клятвопорушнику! Покликаний з царства мертвих дух Роллера, що самовіддано загинув, почервоніє за твою малодушність і встане озброєний з могили, щоб тебе скарати.

Розбійники (перебиваючи один одного, розриваючи на собі одяг). Глянь сюди, глянь! Чи пізнаєш ти ці шрами? Ти наш! Кров'ю наших серць ми купили тебе з тілом і душею. Ти наш, хоч би й сам Михайло-архангел став задля тебе на двобій з Молохом!.. Марш з нами! Жертва за жертву! Амалію — за ватагу!

Розбійник Моор (випускаючи її руку). Всьому кінець'.. Я хотів виправитись і йти до мого батька, але Всевишній сказав — цього не буде. (Холодно.) Дурень короткозорий, навіщо я бажав цього? Хіба може великий грішник повернутися на путь істини? Великий грішник ніколи не може повернутися на путь істини, це давно слід було тобі знати.— Заспокойся, прошу тебе, заспокойся! Адже це справедливо.— Я не хотів, коли він мене шукав; тепер, коли я його шукаю, віін не хоче,— що може бути справедливіше? — Не дивись на мене такими страшними очима. Йому я не потрібний. Хіба не досить у нього створінь? Без одного він легко може обійтися, і цей один — я... Ходім, товариші!

Амалія (рвучко зупиняє його). Зупинись, зупинись! Один удар! Один смертельний удар! Знову покинута! Вихопи свій меч — і пожалій мене!

Розбійник Моор. Шукай жалю у ведмедів,— я не вб'ю тебе.

Амалія (обнімаючи його коліна). О, ради бога! Заради самого милосердя! Я більше не прошу любові, я знаю, що наші зорі, як вороги, тікають одна від одної... я прошу тільки смерті... Покинута, покинута! Збагни це слово у всій його жахливій повноті — покинута! Я не можу цього пережити. Ти ж бачиш сам — жінці цього не пережити! Я прошу тільки смерті!.. Поглянь, рука моя тремтить! Мені невистачить твердості— самій завдати собі удару. Я боюсь блискучого леза... а тобі це так легко, так легко, адже ти майстер убивати. Вихопи свій меч, і я буду щаслива!

Розбійник Моор. Ти одна хочеш бути щаслива? Геть, жінок я не вбиваю!

Амалія. А, душогуб! Ти тільки щасливих вмієш убивати і минаєш тих, кому життя остогидло. (Навколішках повзе до розбійників.) Згляньтесь хоч ви на мене, учні самого ката! У ваших очах стільки кровожерного жалю, що нещасний мимоволі втішається... Ваш отаман — пустий, малодушний хвалько.

Розбійник Моор. Жінко, що ти говориш?

Розбійники відвертаються.

Амалія. Жодного друга? І серед цих — жодного друга? (Встає.) Ну, то навчи ж мене, Дідоно,1 вмерти! (Хоче йти.)

Один з розбійників націлюється.

Розбійник Моор. Стривай! Посмій тільки!.. Моорова кохана помре тільки від Моорової руки! (Вбиває її.)

Розбійники. Отамане! Отамане! Що ти робиш? Чи ти не збожеволів?

Розбійник Моор (не відриваючи очей від трупа). Вбита! Ще одна судорога — і всьому кінець.— Ну, дивіться ж! Чого вам ще треба? Ви жертвували задля мене життям — життям, яке вам уже не належало, життям, повним мерзоти і ганьби... Я задля вас убив ангела. Подивіться краще! Тепер ви задоволені?

Грімм. Свій борг ти заплатив з лихвою. Ти зробив те, чого жодна людина не зробила б заради своєї честі! Тепер ходім далі!

Розбійник Моор. Ти так вважаєш? Чи ж не правда, життя праведниці за життя негідників — це нерівний обмін?.. О, кажу вам, якби кожен з вас зійшов на кривавий поміст і з його тіла виривали б розжареними щипцями шматок за шматком, то коли б ці муки тривали одинадцять літніх днів2, і тоді вони не переважили б цих сліз. (З гірким усміхом.) Ваші шрами! Ліси богемська! Так, так, за це, звичайно, треба було заплатити.

1 Д і д о н а — спочатку богиня, покровителька Карфагенської фортеці. Пізніше їй було надано рис історичної особи. В "Енеїді" римського поета Віргілія (70—19 рр. до н. ери) Дідона, покинута її коханим Енеєм, сама спалила себе на багатті.

2 "Одинадцять літних днів" — вислів із старонімецької легенди про одинадцять рицарських подвигів та важкі пригоди, що їх зазнали учасники одного бойового походу протягом одинадцяти літніх (тобто найдовших) днів.

Шварц. Заспокойся, отамане! Ходім з нами, це видовище не для тебе! Веди нас далі!

Розбійник Моор. Стривай! Ще одне слово, перед тим як іти далі... Слухайте ви, злорадні виконавці моїх варварських велінь! З цієї хвилини я перестаю бути вашим отаманом... З соромом і жахом я відкидаю це криваве берло, під яким ви вважали себе вправі робити злочини і ділами тьми оскверняти це небесне світло. Ідіть куди хочете... Віднині нема у мене нічого спільного з вами.

Розбійники. А, малодушний! Де ж твої високодумні плани? Чи це були мильні бульбашки, що від одного подиху жіночого полопались?

Розбійник Моор. О, дурень я, що мріяв злочинами виправити світ і підтримати закони беззаконням! Я називав це ві-домстою й справедливістю! Я наважився, о провидіння, сточити щербини твого меча і виправити твою упередженість... але... о, пиха дитяча!., я стою на грані жахливого життя і дізнаюсь із стогоном і скреготом зубів, що двоє таких людей, як я, могли б ущент зруйнувати всю будову морального світу.