Герберт Уеллс - Невидимець, Герберт Уеллс

class="p1" style="">- Чи не дасте мені ще чого-небудь поїсти? Я страшенно голодний. А ви хочете, щоб я розважав вас своїми оповіданнями.

Кемп устав.

- Отже, то не ви стріляли? - спитав він.

- Ні, не я,- відповів гість.- Стріляв навмання якийсь дурень, я його вперше бачив. Багато їх там налякалося. Власне, всі вони - хай будуть прокляті! - злякались мене. Я, кажу, хотів би ще поїсти, Кемпе.

- Піду подивлюся, чи нема чого внизу. Тільки навряд чи багато знайду.

Поївши,- а попоїв він добре,- Невидимець попросив сигару. Він одкусив її кінчик, перш ніж Кемп устиг дати йому ножа, і круто вилаявся, коли тютюновий лист ззовні відстав.

Дивно було бачити, як він курить і як його рот, горло, гортань і ніздрі стали видимими і здавались наче кільцями диму.

- Чудова річ тютюн! - сказав він, затягуючись.- Мені пощастило, що я опинився у вас, Кемпе. Ви мусите допомогти мені. Подумати лише, саме тепер я натрапив на вас! Зараз я в такій скруті, що далі й нікуди, я, здається, мало не збожеволів. Чого тільки я не пережив!.. Зате тепер ми з вами розмахнемося, запевняю вас!

Він налив собі ще віскі з содовою. Кемп підвівся, озирнувся і приніс з сусідньої кімнати і для себе склянку.

- Все це неймовірно, але я, мабуть, теж вип’ю.

- А ви, Кемпе, не дуже змінилися за ці дванадцять років. Біляві мало змінюються. Ви - спокійні і методичні... Я мушу вам розповісти. Ми спільно працюватимем.

- Але як зробилось усе це? - спитав Кемп.- І як стали ви таким?

- Ради Бога, дайте мені хвилинку спокійно покурити, а тоді я почну розповідати.

Але тої ночі Невидимець не розповів нічого. У нього розболілася рука, його трусила пропасниця, він був зовсім виснажений. Йому ввижалася погоня на пагорбі й бійка біля заїзду. Він почав був розповідати свою історію, але потім заплутався. Щось він плів про Марвела, судорожно затягувався, голос його став роздратований. Кемп намагався зрозуміти хоч що-небудь.

- Він боявся мене... Я бачив, що боявся,- кілька разів повторив Невидимець.- Він хотів утекти від мене, тільки це й мав на думці... Та й дурень же я був! А цей боягуз... Треба було вбити його...

- Звідки дістали ви гроші? - раптом спитав Кемп.

Невидимець на мить замовк.

- Сьогодні я вам цього сказати не можу.

Раптом він застогнав і нахилився вперед, спершись невидимою головою на невидимі руки.

- Кемпе,- мовив він,- я не спав уже майже три ночі, хіба що дрімав годину-другу. Я мушу виспатись.

- То й добре. Оце моя кімната... Тут і вкладайтесь.

- Але як можу я спати? Коли я засну - він утече. Е, та хай йому грець!

- А як ваша рана? - спитав Кемп.

- Пусте,- подряпина і трохи крові. О Боже, як я хочу спати!

- То чого ж не лягаєте?

Невидимець, здавалось, дивився на Кемпа.

- Тому, що не хочу, щоб мої ближні зловили мене,- повільно відповів він.

Кемп здригнувся.

- Та й дурень же я! - стукнув кулаком по столу Невидимець.- Сам же й навів вас на цю думку!

 

XVIII. НЕВИДИМЕЦЬ СПИТЬ

 

 

Хоч і поранений був Невидимець, хоча і виснажений, але не повірив Кемпові, що тут він у безпеці. Він оглянув обидва вікна спальні, підняв штори і відсунув клямки, аби пересвідчитись, що в разі чого й справді можна втекти через вікно. Ніч була спокійна й тиха, над пагорбами світив молодик. Потім Невидимець перевірив замок на дверях спальні, двері до туалету і до ванни, впевнюючись, що при потребі він зможе й цим шляхом скористатися. Нарешті він заявив, що кімната його цілком задовольняє. Стояв він біля каміна, і Кемп почув, як Невидимець позіхає.

- Шкода, що я не можу розповісти вам усього зараз же. Адже я зовсім знесилився. Це, звісно, диво неймовірне. Це жахливо. Але повірте, Кемпе, це цілком можливо, незважаючи на всі аргументи, що ви наводили вранці. Я зробив відкриття. Я хотів зберегти його тільки для себе, але це немислимо. Мені потрібен спільник. І ви... ми зможемо зробити таке... Але хай уже завтра. А зараз, Кемпе, я мушу заснути, або я помру.

Стоячи посеред кімнати, Кемп дивився на одяг, над яким не було голови.

- Я, певно, залишу вас,- сказав він.- Але це й справді неймовірно... Ще кілька таких фактів, які перевертають догори дном всі мої теорії, і я збожеволію. Але це таки дійсність!.. Чи не треба вам ще чого?

- Тільки почути «на добраніч»,- сказав Гриффін.

- Що ж, на добраніч,- промовив Кемп, потиснув невидиму руку і боком рушив до дверей.

Раптом халат швидко підійшов до нього.

- Ви зрозуміли мене? - спитав халат.- Жодних спроб перешкодити мені або затримати мене! Інакше...

Кемп трохи змінився на виду.

- Я, здається, дав вам слово,- сказав він.

Кемп тихо зачинив за собою двері, і враз у замку крутнувся ключ. Поки він стояв з виразом німого подиву на обличчі, почулися швидкі кроки до дверей туалетної кімнати, що теж були замкнені на ключ. Кемп ляснув себе рукою по лобі.

- Чи не сплю я? Це світ збожеволів чи я?

Він засміявся й поклав руку на замкнені двері.

- Якийсь привид вигнав мене з моєї власної кімнати!

Він вийшов на сходи, обернувся і ще раз глянув на замкнені двері.

- Факт,- мовив він, доторкаючись пальцем до гулі на потилиці.- Факт незаперечний, але...

Кемп безнадійно похитав головою, повернувся і пішов униз.

В їдальні він засвітив лампу, вийняв сигару і почав походжати по кімнаті, час від часу то вигукуючи якісь слова, то немовби сперечаючись сам із собою.

- Невидимий! - сказав він.- Але хіба ж можлива невидима тварина! В морях - можлива. Там їх тисячі, мільйони! Всі маленькі, мікроскопічні істоти... нарешті, медузи... В морі невидимих істот більше, ніж видимих! Про це я ніколи не думав раніше... Та й у ставках теж. Всі ці крихітні організми, які живуть у ставках,- шматочки безбарвного, прозорого