Олександр Костянтинович Тесленко - Дьондюранг, Олександр Костянтинович Тесленко

б сумували обоє. Було б двоє сумних людей. А дорослі сумують дуже сильно, не так, як діти. Тож, мабуть, твій тато вчинив правильно.

— А навіщо я йому потрібен? Літав би собі просто так.

Бетсі сміялася:

— Ось ти виростеш і зрозумієш, що кожному приємно лишати по собі нащадка. Ти колись усе зрозумієш. Батька Ніколіан майже не бачив. Його виховала Бетсі.

Політ на планету Едіна був останнім для Віллі Джеррі. Він помер через три місяці після повернення — упокорений життям і усвідомленням, що залишає по собі сина, розумного і беручкого до всього. На той час Ніколіан уже закінчував біофак Білозерського університету.

За кілька днів до смерті Віллі Джеррі був випадковим свідком однієї синової розмови. Ніколіан готувався до останнього іспиту, лежав на тапчані у своїй кімнаті й не виходив навіть поїсти. Голодному, казав, краще думається. Проте коли Бетсі повідомила, що прийшла його однокурсниця, рудоволоса Дюлія Логвин, зразу вибіг, мов тільки на неї й чекав.

— Ходімо? — запитала дівчина втаємничено.

— Куди? Завтра ж останній іспит…

— Ніколь, то аж завтра… Ти й так усе знаєш. Ходімо.

— Куди?

— Туди, де були вчора. До лісового озера.

— Я не піду… І взагалі все це гидко…

— Що, Ніколь?

— Усе, що було вчора… І взагалі… Якщо я колись захочу сина, я замовлю його на комбінаті, як це зробив мій батько.

— Ніколь! — спалахнула дівчина. — Ти… ти… такий сухий і жорстокий… Я тебе ненавиджу! Вчора був такий день… А тобі… Прощавай! Ми більше ніколи не побачимось!

Ніколіан повернувся до своєї кімнати і сів за стіл до книжок. Коли Віллі Джеррі зайшов до сина, той саме виписував щось з екрана великого бібліоскопа.

— Ким ти хочеш бути, Ніколь? — запитав старий Джеррі.

Син нічого не відповів, навіть не відірвав погляду від екрана.

— Вибач, я чув вашу розмову. Якщо вона справді любить тебе… Це, загалом, велике щастя, Ніколь, якщо тебе хтось по-справжньому любить. Мені видається, що ти не хочеш бути космодослідником. Чи не так, сину?

— Не знаю… Але я не люблю дівчат. Я вчора зрозумів — це не для мене.

Старий Віллі стримав усмішку і серйозно мовив:

— Дивись, Ніколь, тобі жити… Я не буду приховувати, що мене тішить твоя вдача.

Я впізнаю себе…

— Ще б не впізнати, — кинув Ніколіан, і в його голосі батькові вчувся якийсь тамований біль.

— Нічим не легковаж у житті, Ніколь. Відмовитись від будь-чого дуже легко, а повернути його часто буває неможливо. Тож будь мудрим. Я хочу, аби тобі жилось краще, ніж мені…

— Хіба ти був не щасливим? — запитав Ніколіан з подивом і прихованою іронією водночас.

Старий Джеррі сумно посміхнувся:

— Я хочу, щоб ти був ще щасливішим.

Батько підійшов до поличок над синовим робочим столом і, думаючи про щось своє, роздивлявся, вже вкотре після свого повернення на Землю, химерні фігурки, виліплені Ніколіаном. Безліч чудернацьких людських подоб товпилось за склом, усі однакові в своїй потворності і водночас усі різні.

Колись Бетсі хотіла викинути ці дитячі забавки, які тільки місце займають, проте Ніколь заборонив їй навіть підходити до фігурок.

— Це мої діти! — сказав не по-дитячому серйозно.

Батько взяв до рук одну з фігурок. Неолін уже пересох, місцями потріскався, від чого обличчя химерних істот вкрилося зморшками. Хотів поставити неолінову фігурку на місце, але вона випала зі старечих рук, лунко вдарившись об підлогу, розлетілась на безліч шматочків.

— Що ти зробив! — вигукнув Ніколіан. — Що ти зробив!

— Пробач мені, сину… — ледь чутно вимовив Джеррі. — Все пробач, якщо зможеш…

За кілька днів старий Джеррі помер.

“Причиною трагічної долі переселенців на планеті Едіна (Дюлії), як твердять більшість спеціалістів, виявилась дія практично не вивченого, блукаючого поля “Циклоп”. Важко передбачити, до яких ще, окрім безпліддя, наслідків може призвести згубна дія того блукаючого поля. Хоча зараз планета Едіна (Дюлія) вже вийшла із зони впливу “Циклопа” і така зустріч можлива за розрахунками не раніше, як через два мільйони років, на планеті зникає тваринний світ, залишаються тільки рослинні види з вегетативною формою розмноження, і можна чекати інших серйозних змін в існуванні біологічних форм. Тому створення переселенцями комбінату штучної репродукції сприймається нашим зібранням як рішення дуже передчасне, не зумовлене серйозними потребами і вкрай небезпечне, не лише з огляду на деякі науково-технічні та моральні проблеми. Оскільки не викликає ніякого сумніву, що життя переселенців на планеті Едіна (Дюлії) потребує найретельнішого вивчення, рішенням об’єднаної Ради по освоєнню космічного простору одностайно ухвалено розробити програму, яка полягатиме в невідкладному дослідженні умов життя колоністів на планеті Едіна (Дюлії). До виконання цієї програми необхідно повністю припинити транспортне і пасажирське сполучення з планетою. Відповідальним за виконання програми призначено професора біології Ферроса Вейна”.

(З рішення об’єднаної Ради по освоєнню космічного простору,

12 серпня 3286 року).

Сандро Новак повільно простував до свого Оранжа, ступаючи пожухлим від спеки килимом трави. Вийшов на ситалове покриття, де під розлогою дюлійською горобиною від ранку нудьгував його гелікомобіль. Оранж стиха насвистував веселу мелодію, але, помітивши Новака, затих і прочинив дверцята кабіни:

— Чому так довго, Сандро Дю? — запитав стурбовано.

Той нічого не відповів, став у затінок горобини, ховаючись від сонця.

— Чому так довго? — знову запитав Оранж. — Сідай, У кабіні прохолодніше.

Сандро сів у м’яке крісло й довго сидів непорушно, заплющивши очі. Оранж нічого не запитував, чекав. Сандро завжди сам розповідав усе про свою роботу.

— Поїдеш додому чи подрімаєш тут?