Кірстен Бойє - Скоґландія

— О цій порі ще мало хто їде, — промовив хлопчина. — І всі поспішають.

Говорив він, попри жалюгідну свою вдяганку й таке вимурзане обличчя, досить вишукано, жодного сліду північноскоґландської говірки, засміченої чужоземними слівцями, в його мові не відчувалося. На душі в чоловіка за кермом стало спокійніше.

Коли Ярвен прокинулася, поміж важкі штори на підлогу поряд з її ліжком уже впав сонячний промінь. Пів на сьому. Власне, ще надто рано.

Вона сіла і спустила з ліжка ноги. Ліжко було високе, вище, ніж ліжка в них удома, й старомодне. Над узголів’ям шатром здіймався балдахін.

Напередодні ввечері Ярвен була така збуджена, що ледве заснула. Коли вони приїхали, будинок стояв порожній, у всіх коридорах лише тьмяно блимали лампочки аварійного освітлення. Вони піднялися на другий поверх, пані Тяркс показала їй наріжну кімнату, а коли Ярвен поцікавилася, чи це ліжко призначене справді для неї, засміялась. Жінка сказала, щоб Ярвен відразу лягала спати, бо завтрашній день буде, мовляв, дуже напружений. Але потім вона все ж таки ще раз прийшла до кімнати з двома пляшками мінеральної води й невеличкою тацею з хлібом, сиром і смаженими курячими стегенцями.

— А то на голодний шлунок ще не заснеш! — промовила вона й показала Ярвен потайні, сховані за шпалерами двері, за якими була простора, світла ванна кімната.

Ярвен іще не часто випадало ночувати десь-інде, не вдома. Лише іноді в Тіни, а більш ніде. На екскурсії з класом мама її не пускала.

Вона обійшла кімнату, повисувала шухлядки з туалетного столика — порожньо, визирнула з вікна на темний просторий двір, посиділа в одному з крісел, обтягнених гобеленом. Коли Ярвен нарешті лягла, то лампу на столику поряд із ліжком не вимикала. Тепер вона була рада, що ніч минула.

Дерев’яна підлога під її босими ногами була досить тепла. На світлому паркеті, інкрустованому темним деревом, були узори, що їх місцями застилали важкі килими. Ярвен розсунула штори й визирнула з бічного вікна надвір.

Парк заливало яскраве вранішнє світло. Зелені газони були обрамлені доглянутими клумбами, кущі, які самі росли у вигляді куль або які так обрізали, утворювали симетричні бордюри. Десь тьохкала пташка, їй відповідала друга. А загалом довкола стояла тиша.

«Скільки ж це садівників потрібно на такий парк? — подумала Ярвен. — Скільки прибиральниць потрібно на такий будинок? Хто тут живе? Саме тепер? А взагалі? Чи будинок завжди стоїть такий порожній, як тепер? Адже король має нову літню резиденцію, навіть дві».

«Король, і королева, і всі їхні королівські діти… Цікаво, чи має король дітей узагалі? Я зовсім нічого не знаю про цю Скоґландію, — розмірковувала Ярвен, як і напередодні ввечері. — А про те, хто належить до її королівської сім’ї, і поготів. Я взагалі знаю не багато про королівські сім’ї — і про англійську, й про шведську, й про решту, які вони там ще є. Коли по телебаченню показують передачі про королівські доми в Європі, — а на Великдень і на Різдво це буває майже завжди, — мама щоразу сердито перемикає на іншу програму».

— От уже дурниці! — казала вона з люттю в голосі, чим щоразу приголомшувала Ярвен. — От уже ідіотизм, ну цілковитий тобі ідіотизм! Що вони втовкмачують людям у голови? Адже все це — чистісінький обман!

І Ярвен усе це, по суті, ніколи й не цікавило. Її цікавили поп-зірки й актори кіно. Але тепер зовсім не завадило б принаймні хоч що-небудь довідатися про скоґландську королівську сім’ю, в чиєму ліжку вона оце ночувала.

Ярвен захихотіла. Потому розсунула штори на обох вікнах так широко, що світло залило всю кімнату, й упала навзнак на ліжко. Може, це ліжко самої принцеси Скоґландської, якщо така взагалі є? Може, вона, Ярвен, цю ніч спала в принцесиному ліжку?

Вона сіла, взяла з тарілочки останнє куряче стегенце й надкусила його. Тепер, уранці, жир під шкіркою захолов і на смак був як сало. Ярвен поклала стегенце знов на тарілочку.

— Я — принцеса Скоґландська! — низьким голосом промовила вона й, розпростерши руки, рушила по кімнаті. У дзеркалі на туалетному столику Ярвен побачила, як кімнатою дефілює дівчина з розпатланими за ніч темними косами, поважною міною і в піжамі, холоші якої вже давно стали їй закороткі. — Я — Ярвен, принцеса Скоґландська!

Може, саме через це вчора кіношники її й вибрали? Може, саме це вони й мали на увазі, коли казали про її харизму? Тепер, коли Ярвен переночувала в цій кімнаті й прокинулася в цьому ліжку, їй раптом виявилося легко уявити, нібито вона — принцеса.

— Я, а не Тіна! — вигукнула Ярвен і скочила знову на ліжко. — Я, а не Бріт! Принцеса Скоґландська — я!

Зненацька вона злякано прикусила язика. Якщо вона так гучно кричатиме, то, чого доброго, ще побудить когось у сусідніх кімнатах. Прикро буде, якщо хтось почує, що вона тут оце викрикує, страшенно прикро.

Ярвен нашорошила вуха, але за стіною навіть ліжко не рипнуло. Вона з полегкістю зітхнула. Надалі треба буде поводитись обережніше!