Інна Роміч - Любов у спадок

— Дякую! — прошепотіла Еріка.

Її серце забилося сильніше, коли вона прийняла в руки подарунок. Вона виграла! Дівчина розвернулася й побігла геть, відчуваючи, як у грудях розливається хмільна хвиля. Їй негайно хотілося десь у куточку гарненько розгледіти кинджал. Про негайне повернення до заїзду не могло бути й мови. Дівчина йшла, не зважаючи на веселощі, які панували навколо. Приємні думки змінювали одна одну. Вона обов'язково покаже кинджал батькові, братам і Джошу. Еріка уявила собі вираз обличчя Бранвена й самовдоволено захихотіла.

Вона нічого не бачила, аж поки їй щось зненацька не потрапило під ноги, й дівчина сторчголов не полетіла на землю.

— Агов, не так швидко, сассенаху! — почула знущальний вигук.

Еріка миттю підхопилась і лютим поглядом втупилася в знайомих уже хлопців, які похмуро її обступали. Сам Оуен стояв поряд, надутий, ніби сич.

— Ти так високо задер свого англійського носа, що зовсім не бачиш, що в тебе під ногами, — зловтішно заіржав довготелесий Віллі.

— То це ти підставив мені ногу? — обурилася Еріка.

Щоки в неї палали. Зараз вона була справді схожа на розгніваного вуличного хлопчиська. Віллі зробив крок до неї, нахабно схилився над самим обличчям:

— Ну, я. А що ти мені зробиш?

Ніхто з них, очевидно, не очікував, що дівчина насмілиться вдарити його.

Віллі відлетів, як шкіряний мішок, натоптаний вовною. За мить він сидів на землі й ошелешено мотав головою. Видно, його просто дуже давно ніхто не бив по-справжньому. Він утер кров, що сочилася з носа, й закричав до своїх остовпілих приятелів так, ніби його різали:

— Агов, чого стоїте? Бийте його!

Еріка позадкувала, міцно притискаючи до себе кинджал. Найбільше вона боялася, що зараз у неї віднімуть приз.

— Стійте! — несподівано тоном наказу гукнув Оуен. — Не чіпайте його!

— Цей англійко розбив мені носа! — обурився Віллі.

— Ми не сассенахи, щоб нападати вп'ятьох на одного, — вагомо заперечив Оуен. — Ходімо!

Він безцеремонно смикнув Еріку за руку й рішуче рушив до невисокого пагорба над дорогою. Еріка понуро побрела за ним. А що вона могла вдіяти? Весь гурт знову оточив її, не даючи можливості зникнути.

— Слухайте, чого ви до мене причепилися? — спробувала боронитися дівчина, коли вони зійшли на пласку верхівку пагорба, порослого жорсткою травою. — Що я вам зробив? Мені час додому!

У неї навіть промайнула зрадницька думка: чи не покликати на поміч? А якщо відкриється, хто вона? Ні, вже краще отримати прочухана від Оуена, ніж від батька!

Той ніби прочитав її думки, окинув презирливим поглядом.

— Не смикайся, англійцю. Ніхто не збирається тебе бити. Просто між нами лишилося дещо, і я хотів би це з'ясувати. Усі в Хоїку знають, що я стріляю найкраще! І я вважаю, що тобі просто пощастило. Тому викликаю тебе на ще одне змагання. І якщо виграю я, ти віддаси мені кинджал.

Еріка зітхнула й знизала плечима.

— А якщо мені не просто пощастило? — зухвало поцікавилася вона. — Якщо я все-таки стріляю краще за тебе?

— Тоді я принесу тобі свої вибачення, — зарозуміло відповів паж. — І віддам програні гроші.

Еріці раптово стало смішно. Ото дурний хлопчисько!

— І як ти збираєшся з'ясувати, хто з нас краще стріляє? — в'їдливо поцікавилася вона. — Накажеш організувати новий турнір зумисне для тебе?

Довготелесий Віллі не витримав, стис кулаки та ступнув до неї.

— Чого ти з ним панькаєшся, Оуене? — гнівно заволав він. — Давай я попсую цю його гарненьку пичку!

— Заспокойся, Віллє, — наказав веснянкуватий проводир. — Агов, як там тебе, Еріку, можеш вибрати яку завгодно мішень. Ми стрілятимемо в неї звідси.

Еріка роззявила рота. Отакої!

— А ти знаєш, що з нами буде, якщо нас упіймають? Навряд чи хтось із торговців буде в захваті, якщо в його воза встромиться бойова стріла! — обурилась вона.

— Здрейфив, — образливо засміявся Оуен. — Боягузливий сассенах.

Еріка відчула, як її щоки заливає червоним. Вона хто завгодно, але не боягузка.

— Слухай-но, ніхто не називав мене боягузом, ти, опудало солом’яне! Хочеш, щоб я вибрав мішень? — люто закричала вона. — Але я не стрілятиму з лука бойовими стрілами, бо не хочу, щоб мене й моїх рідних заарештували. З тебе, кволого, досить буде й пращі!

Вона ривком висмикнула з-за пазухи свою маленьку пращу та почала оглядатися в пошуках потрібного каменя. Її по-справжньому розлютили. Нарешті трапився камінчик потрібного розміру.

— Ось! Якщо влучу в будь-яку мішень цим каменем, ви відчепитеся від мене! — в запалі вигукнула дівчина, піднімаючи пращу.

Оуен і його товариші з презирством спостерігали за її гарячковими приготуваннями. Ну звичайно, пращу вони не вважали гідною зброєю. Але Еріка знала, що таки влучить у що завгодно.

Раптово її увагу привернув лицар, що їхав шляхом саме повз пагорб. Невисокий шотландець ледь погойдувався в сідлі бойового вороного коня. Його можна було б назвати навіть хирлявим, але якось язик не повертався. Чимось невловимо похмурим віяло від усієї його постаті в повному обладунку. Крицеві нагрудники та попліччя зливалася з воронованою кольчугою і робили його схожим на знаменитого Сплячого Лицаря з легенди. Чорний бацинет