П'єр Буль - Міст на річці Куай

раз бачив таке. Рух було перервано на багато тижнів. І то в цивілізованій країні, де ворог міг використати підйомні крани. Я вас запевняю, що їм доведеться відвести залізницю стороною і збудувати новий міст… Вже не кажу про знищення ешелону з усім його вантажем… Чудове видовище! І я вже його бачу!

Всі троє уявили собі це чудове видовище. Головний удар уже набував певних обрисів, і їхня фантазія вступила в дію. Джойсові сни заповнювала вервечка похмурих і барвистих образів. Похмурі стосувались приготувань до акцій, ведених приховано, потайки, барвисті виливалися в такі яскраві картини, що можна було розрізнити з дивовижною чіткістю найдрібніші деталі. Ось ешелон в’їжджає на міст, перекинутий над безоднею, на дні якої, затиснута між двома стінами джунглів, виблискує гладінь річки Куай. Джойсова рука судомно стискає ручку маніпулятора. Очі прикуті до однієї точки посередині мосту. Відстань між локомотивом і цією точкою швидко меншає. Він натисне ручку лише в слушну мить. Залишається всього кілька футів… один фут. І його рука точно в належну хвилю рішуче вмикала вибуховий пристрій… Він уже визначив ту точку на мості, витвореному його уявою, якраз посередині…

— Аби тільки льотчики не випередили нас, сер, — висловив Джойс одного дня своє побоювання.

— Я вже передав прохання, щоб вони тут не бомбардували, — відказав Шірс. — Сподіваюсь, нам ніхто не заважатиме.

У ті дні чекання вони зібрали силу-силенну відомостей про міст, що його спостерігали партизани з сусідньої гори, але самі підривники до нього ще не наближалися, боячись, щоб присутність білих в околиці не викликала підозри. Разів сто його описували словами й навіть креслили паличкою на піску найметкіші агенти. Зі своєї схованки вони стежили за всіма етапами будівництва й були вражені тим незвичайним ладом і методичністю, з якими велися, на їхню думку, що відбивалось і в донесеннях, усі роботи. Дошукуватись правди в усьому, що їм доповідали, Шірсові було не звикати. У донесеннях сіамців він одразу ж розпізнав тон, вельми близький до подиву. Неосвічені агенти не були здатні оцінити розвинуту технологію капітана Рівза чи передову організацію праці полковника Ніколсона, а проте їм було зрозуміло, що тут ішлося не про безформну дерев’яну клітку в звичному японському стилі. Примітивні народи вміють інстинктивно оцінювати мистецтво й науку.

— Щасти їм Боже, — сказав якось роздратований чеканням Шірс. — Коли вірити цим донесенням, там будують новий міст імені Джорджа Вашінгтона. Напевне, хочуть, щоб їм позаздрили наші друзі янкі.

Шірса інтригувала й непокоїла неймовірна ширина мосту, що була, зважаючи на всі обставини, просто-таки надмірною розкішшю, — як твердили сіамці, вздовж колії там тягнувся ще такий широкий настил, що на ньому могли розминутися два військові ваговози. Таку значну споруду запевне було взято й під особливу охорону. Той міст може мати ще більше стратегічне значення, ніж він, Шірс, гадав досі, отож знищення його набуде незмірно вищої ціни.

Місцеві розвідники часто розповідали й про англійських полонених. Вони бачили, як ті майже голі працювали без перепочинку на спекотному сонці під пильним наглядом варти.

На якийсь час усі троє забували про свої плани й замислювались над долею своїх нещасних співвітчизників. Вони знали звичаї японців і легко уявляли собі, як далеко може зайти їхня жорстокість, коли вже вони замислили вибудувати таку неординарну споруду.

— Коли б вони знали, сер, що ми зовсім близько й що міст ніколи не служитиме ворогові, це була б для них неабияка моральна підтримка, — сказав одного дня Джойс.

— Можливо, — відповів Шірс, — але за жодну ціну не хочу входити з ними в контакт. Це виключено, Джойсе. Природа нашого ремесла вимагає додержуватись таємниці, навіть з друзями. У них розгулялася б уява, вони б забажали нам допомогти і своєю спробою саботажу могли б усе зіпсувати. Збудили б пильність японців і накликали б на свою голову страшні репресії. Вони повинні залишатись осторонь наших планів. Не можна допустити, щоб японці подумали, що полонені заодно з нами.

Донесення з річки Куай надходили щодень усе дивовижніші й неймовірніші, і недовірливий Шірс одного дня раптом вирішив:

— Один з нас має піти туди. Роботи там завершуються, і годі вже нам покладатися лише на чужі донесення, та ще такі фантастичні. Підете ви, Джойсе. Це буде для вас непогана практика. Я хочу знати, який він, той міст, насправді, розумієте? Яких розмірів. Скільки має підпор. Принесіть цифри! Як можна підступитися до нього, як його охороняють, які є можливості здійснити акцію. Дійте рішуче, але без зайвого ризику! Головне — щоб вас ніхто не засік, пам’ятайте. Але, Бога ради, добудьте мені, нарешті, точні відомості про цей клятий міст, хай йому абищо!

2

— Я бачив його в бінокль так само, як бачу зараз вас, сер!

— Викладіть доладно все від самого початку, — звелів Шірс, тамуючи власне нетерпіння. — Як дорога?

Джойс вирушив одного вечора в супроводі двох тубільців, звиклих до таємних нічних мандрівок, досвіду яких вони набули, переправляючи контрабандні вантажі опіуму й сигарет з Бірми до Таїланду. Вони запевняли, що їхні шляхи безпечні. Але, дбаючи про те, щоб поява європейця поблизу залізниці залишилася непоміченою, Джойс перебрався в одежу сіамського селянина і натер шкіру брунатним кремом, що його приготували в Калькутті саме для такої нагоди.

Дуже скоро він переконався, що його провідники не брехали. Справжніми ворогами в цих джунглях були комарі, а надто п’явки, які присмоктувалися до голих ніг, розлазилися по всьому тілу, й досить було провести долонею по шкірі, аби відчути щось слизьке й липуче. Джойс намагався подолати свою огиду і забути про них. Невдовзі це йому майже вдалося. А от вночі йому доводилося ще гірше. Всю свою увагу він мусив зосереджувати на тому, щоб не загубити в пітьмі своїх провідників.

— Важка дорога була? — спитав Шірс.

— Досить важка, сер. Як я