Лола Астра - Безмірна залежність

я була йому вдячна. Я написала йому безліч подяк і побажала щастя. Він повівся зі мною як справжній друг.

Але Ілля в цей день так і не вийшов на зв'язок. У соцмережі його теж онлайн не було. Настрій у мене був жахливий, мені потрібно було поділитися з кимось своїм болем, і тому я все ж розповіла про все мамі і тітці. Вони були налаштовані досить оптимістично і вважали, що Ілля обов'язково з'явиться, чим мене і заспокоїли, тому спала я вночі більш-менш спокійно.

Наступного дня мені все ще було важко.

«Диво скінчилося так само швидко, як і розпочалося. У понеділок сталася жахлива річ. Олена прочитала наше з Іллею листування, написала мені купу гидот, а сам Ілля вчора так і не вийшов на зв'язок. Я думала, що помру. Господи, хоч би з ним все було добре. Я всією душею сподіваюся, що він не причетний до її витівок і не хотів заподіяти мені біль. Але моя віра дуже слабка. Я морально гину. І фізично теж. Сподіваюся, що цей біль скоро мине. Сьогодні трохи краще, ніж учора. Мені не повинно бути соромно за свої почуття, це йому має бути соромно за те, що він не був зі мною чесним, хоча я слабо вірю в його зраду. Той Ілля, якого я знала, не міг мене підвести. Але, можливо, я завжди помилялася.

14.06.2017, 0 8:30»

Я починала миритися з тим, що Ілля може зникнути назавжди. Андрій допомагав мені відволікатися, забравши мій телефон і відключивши інтернет. Я намагалася не думати про Іллю.

Після обіду Андрій пішов у справах і повернув мені телефон. Звичайно ж, я запустила інтернет. Ілля написав:

«Увімкнув телефон, а тут справжній цирк вже встигли влаштувати. Ну ви даєте. Піду до цирку — сміятися вже не буду».

Ще був один пропущений виклик від нього.

«Це ти чи не ти? Я вже боюся тобі писати, — почала я друкувати тремтячими руками. — Ти не уявляєш, як я нервувала в ці дні. Думала, що це кінець».

«Мила, ти про таке взагалі не повинна була думати. Перед тим як мучити себе, запитай мене, чи є для цього привід».

Після цих слів він мені передзвонив.

— Маковцева, що ти тут влаштувала? — запитав він ніжно. — Я увімкнув інтернет, дивлюся: від тебе повідомлення, від Дениса. Я був просто шокований. Ось так історія розгорнулася за моєю спиною!

— Де ти був так довго? — почала я свій допит.

— У Франца, я ж казав, — відповів він спокійно, — залишився у нього ночувати, тому що від них ближче на роботу добиратися. Вчора ввечері пізно прийшов додому й одразу спати ліг. А зараз повернувся з роботи і побачив цей жах.

– Ілля, звідки в неї наше листування? Тобі ж Денис перекинув скріншоти нашого з нею листування? Вона знала про фото і бачила, що я тобі телефоную.

— Я бачив скріншоти, але ж це неможливо! Це, напевно, збіг. Не могла вона бачити наші повідомлення!

— Але у неї ще й мій номер телефону є. Звідки?

— А ось цього я ніяк не знаю. Ти у себе на сторінці його не публікувала?

— Ні, ніколи. До того ж, вона у мене в соцмережі заблокована.

— Слухай, а чому ти одразу не додала її в чорний список, коли вона тобі написала? Я ж тебе попереджав. Вона божевільна, вона таку маячню може нести. Її не треба слухати, тим більше, спілкуватися з нею, а одразу блокувати. Я їй уже зателефонував, сказав, що час вже припиняти ці дурниці, а вона почала нести чергові нісенітниці, що ти їй теж якісь образи писала.

— Нехай покаже тобі скріншоти! Я все наше листування надіслала Денису! — тепер вже почала виправдовуватися я. — А вступила я з нею в розмову, аби потім показати тобі, що вона написала.

— Тоді добре, все правильно.

— Я так вдячна твоєму Денису за підтримку! Ти не уявляєш, як мені було погано. Мене всі тут заспокоювали. Якщо я тобі набридну…

— Я знаю — сказати тобі про це прямо. Ми це вже обговорювали.

— У мене є один молодий чоловік, який вже протягом тринадцяти років то з'являється, то зникає. Багато років тому він освідчився мені, а потім без пояснень зник. Це дуже жорстоко. Я не хочу ще хоч раз пережити цей біль.

— Цей хлопець хворий, якщо стільки років просто говорить і нічого не робить. Ми з тобою лише два місяці близько спілкуємося, а вже шукаємо можливість зустрітися. Може, якраз через спілкування з ним у тебе такий складний підхід до життя.

— Можливо, — погодилася я. Тепер мені було спокійно. Ілля — такий розумний, мудрий, сильний — знову був поруч, він все пояснив. Ні, не все, звичайно… І раптом я ще дещо згадала. — Слухай, ти казав, що доступу до інтернету в тебе не було, але в соцмережі ти був онлайн у той вечір до пізньої ночі.

— Так. У сестри з комп'ютера заходив. У них моя сторінка автоматично запускається, тому що тільки я з їх комп'ютера на цьому сайті сиджу.

— Зрозуміло, — я знову заспокоїлася, — до речі, я питала знайомих програмістів, і вони підтвердили, що Олена могла встановити месенджер з твоїм номером телефону собі на комп'ютер, коли ви з нею ще зустрічалися, і тепер може мати доступ до всього твого листування, зокрема, і до моїх фотографій.

— Чудових, до речі, фотографій! Ти прекрасна, — заявив Ілля захоплено. — А щодо можливості читати листування я запитаю у свого друга Михайла, того, що тут в Німеччині живе, він геній в цих питаннях.

— До речі, якщо одного разу ти знову зникнеш, то через скільки днів я повинна бити на сполох? І у кого мені питати, що сталося?

— Більше ніж на тиждень я не зникну, і тільки якщо у відрядженні буду. До Дениса і звертайся.