Тамара Крюкова - Зоряний лицар

— Нічого подібного! Я платила вам за дзеркало вищої якості, а одержала якесь неподобство. Воно жахливо спотворює! Не хочете ж ви сказати, що я й справді так виглядаю! — сердито стиснула губи стара, тикаючи в дзеркало, з якого дивилася її точна копія.

Продавець хотів було заперечити, але раптом розплився в посмішці й сказав:

— Звичайно ні, мадам. Сталася безглузда помилка. Вам привезли не те дзеркало. Ось ваша покупка.

Він підвів сердиту покупницю до трюмо у химерній позолоченій оправі. Замість старої, яка молодилася, там відбилася юна дівчинка з ніжним кольором обличчя й губами, ледь торкнутими помадою. Дама розцвіла в посмішці.

— Ну от, зовсім інша справа! Я ж казала, що ви мені підсунули браковане дзеркало.

— Усе буде виправлено миттю. Вам запакують покупку й відправлять додому, — заметушився продавець.

Він зітхнув з полегшенням, проводжаючи покупницю до виходу, але раптом потворна стара побачила дітей. Вона витріщила очі, від чого відразу стала схожою на ожирілого мопса, й пронизливо заверещала:

— Жах! Я думала це респектабельний магазин, а сюди ходить усякий набрід. Не дивно, що тут підсовують неякісний товар.

Змірявши продавця нищівним поглядом, стара вийшла, а продавець миттю підскочив до маленької циганки:

— А ну забирайся звідси. Жебрачкам тут не місце.

Марика не сумнівалася, що цим все й скінчиться. Навіщо тільки Гліб наполіг на своєму?

Однак вона не могла дозволити, щоб її принижували в його присутності.

— Ти що осліп? Яка жебрачка влітку черевики носить? — обурено запитала вона в продавця й, піднявши спідниці, гордо показала свої ботики.

— Забирайся геть! — прикрикнув продавець і підштовхнув циганку до дверей.

Гліб затулив дівчинку й владно промовив:

— Вона зі мною. Утім, якщо для вас не всі клієнти однаково гарні, ми можемо піти в інше місце.

Продавець знітився. Битим оком він оцінив хлопчиків костюм з дорогого сукна й тугий гаманець зі срібним гербом, що висів у нього на поясі. З усього було видно, що хлопчисько зі знатних панів.

— Прошу вас, не гнівайтеся. Ласкаво просимо, — почав підлещуватися продавець. — Кращих дзеркал ви не знайдете ніде. Це найбільш ходовий товар на ринку. Лише погляньте.

Він широким жестом указав на найближче трюмо й змахнув з нього уявні порошини. Гліб подивився в дзеркало й мимоволі відсахнувся. У ньому він виглядав старшим, як ніби чари були не владні над ним.

— Це дзеркало саме для вас. Беріть і не задумуйтеся. Увесь клопіт з доставки ми беремо на себе, — умовляв продавець.

— Це дзеркало показує приховану від усіх правду? — сполотнівши запитав хлопчик.

— Можна сказати й так, — хитро підморгнув продавець. — Воно показує те, якими ми хочемо себе бачити. Людям набагато приємніше бачити в дзеркалі те, що вони хочуть, ніж істинне відображення.

— Якщо всі ваші дзеркала такі ж брехливі, то вони нам не підходять, — сказав Гліб.

— Дотепер усі залишалися задоволеними якістю нашого товару, — стиснувши губи, промовив продавець, незадоволений тим, що витратив даремно час. Можна було відразу зрозуміти, що від таких клієнтів користі мало.

Розчаровані, Гліб і Марика вийшли з магазину, і до них відразу ж підскочив якийсь незнайомець.

— Я бачу, у вас гарний смак, хлопче, якщо ви не спокусилися на ці підробки. Ходімо, я покажу вам справжній товар. Чарівні дзеркала. Мій магазин знаходиться зовсім неподалік.

Не звертаючи уваги на Марику, він послужливо підхопив Гліба під руку й потяг за собою. Дівчинка поспішила за ними. У цьому магазині справи теж ішли непогано. На прилавку й у вітринах лежала безліч невеликих дзеркал, вставлених у химерні рамочки з позолотою й оздоблені самоцвітами.

— Ви сказали, що ваші дзеркала чарівні? — перепитав Гліб.

— Так і є! Вони можуть говорити. Варто звернутися до такого дзеркала, як воно скаже вам, що ви на світі наймиліший, найрозумніший, найсміливіший — загалом те, що ви хочете почути. У нас найбагатший вибір, на будь-який смак, — послужливо посміхнувся хазяїн магазину.

— Дякую, але нам не потрібні дзеркала, які лестять, — відмовився Гліб.

— Он як? Тоді вам краще звернутися в балаган навпроти, — холодно сказав продавець і показав на вихід.

Магазин, що стояв з іншого боку вулиці, й справді більше нагадував балаган. Він був строкато розмальований, а на порозі стояв зазивач в блазнівському костюмі.

— Проходь, не встидайся! Щодуху розважайся! Тільки в нас найкращий купиш справжній настрій!

— Це саме те, чого нам не вистачає, — посміхнувся Гліб, і вони з Марикою зайшли всередину.

— Шайтан, — пролепетала дівчинка й позадкувала назад.

З усіх боків на них дивилися виродки, з головами, витягнутими, наче огірки, або, навпаки, сплющеними, ніби паляниці.

— Чого ти злякалася? Це всього-на-всього криві дзеркала, — заспокоїв її Гліб, а кликун, схожий