Андрій Любомирович Войницький - Новини

 юди не потрібні! — оголосила Моніка, скинувши вгору худу й бліду руку з коктейлем «Скажений тхір».— За ядерний апокаліпсис!

Музика лупила по вухах так, що доводилося волати. Темрява стрибала червоними і синіми спалахами, вихоплюючи збожеволілих людей.

— Це вже в рахунок навчання,— попередив Саша, цокаючись із нею бокалом з віскі.— Я тут з вами збанкрутую!

— За істфак! — гаркнув я, спустошуючи свій бокал.

— Вибач, не мажори,— відповіла Моніка й випила.

— Прості журналісти,— підтвердив я, запиваючи віскі колою.

— А де ви тут бачили мажорів? — поцікавився Саша.

За барною стійкою виник Арман, він щасливо крутив пляшку віскі в руці.

— Мене пустили! — вигукнув він, радісний, мов цуценя.— Прикиньте, я знову тут! Я ж тут працював! Я був барменом! Привіт, «Вегас»!

І якесь підбадьорююче «У-У-У-УН!» долинуло з натовпу тіл, що звивалися по-зміїному, крізь агресивно-медитативний транс, немов «Вегас» дійсно вітав повернення Армана, ніби-то всі тут дійсно були нам раді. Хоча я був певен, що майже ніхто в цьому атомізованому люднику Армана тепер не знав, кожен був зацікавлений лише в собі, в приємності свого вечора, в своїй витанцьовуючій вітальності.

— За рахунок закладу! — зареготав Нестор.

Толік крякнув і миттєво випив. Його кийок зачепився за барний стільчик.

— А чому не потрібні люди? — поцікавився я у Моніки.

— Тому що люди — гівно! — п’яно відповіла вона.

— І ти? — подивився на неї Саша.

— І ти! — вигукнула Моніка.

— Сашо, візьми мені коктейль! — прилинула до Саші Соня Купер, цілуючи його в губи. Саша відповів на поцілунок з млявою байдужістю, як лорд Байрон у часи особливо глибокого спліну.

— Я таки збанкрутую,— констатував він після поцілунку.— Бармене, коктейль!

— Який бажаєте? — манірно поцікавився Арман, пританцьовуючи під музику.

— «Сніжинку»,— муркнула Соня.

— «Сніжинку» люблять усі!

Арман відійшов робити «Сніжинку». Нестор дістав ножик і почав грати в «пальці» на барній стійці. Наполовину спустошена пляшка його улюбленої текіли досі стояла перед ним. Я й сам бахнув у нього чарчину — текіла дійсно виявилась гідною.

— І мені «Сніжинку»! — крикнула Марина з товщі танцюючих тіл.

Слух у дівки що треба, думав я, з відстані чує халяву...

— Дві «Сніжинки»,— муркнула Соня Арману.

— Саша, а є таблєточка? — вкрадливо поцікавився Толік.

Саша налив собі на два пальці. Він чомусь хандрив, диявольські зелені очі дивилися без іскринки, зараз у них мерехтів стерильний холод хірургічного скальпеля.

— Я що, фармацевтичний склад? — спитав він Толіка.

— А хто ж? — відгукнувся Нестор, вганяючи лезо в дерево за міліметр від указівного пальця.

— Є доза кислого борщу для ін’єкції в п’ятку!

Він би ще щось сказав, але збуджена танцями Соня Купер знову полізла до нього цілуватися, ластитися, тертися своєю неперевершеною жопкою об його ширіньку. Вона огорнула його своєю розквітлою сексуальністю, і Саша трошки звеселішав. Осоловіла Моніка упустила голову і руки на барну стійку і довго сиділа, наче застрелений у трактирі білогвардієць, потім схопилася, навіщось оголосила: «Я в туалет!», і втекла. Арман вручив коктейль Марині — та якраз підійшла і якось збуджено розглядала мене. У відповідь я теж почав дивитися на неї збуджено.

Ніхто навіть не помітив, як вона з’явилася, ніхто її тоді не розгледів і не сприйняв всерйоз, хоча всі ми, я пам’ятаю, на мить якось підібралися. Здавалося, вона навіть не підкралася, а просто матеріалізувалася зі злих коньячних випарів біля барної стійки. Звичайна молода дівчина, підкреслено діловий стиль одягу трохи її старив. Я помітив в її твердому профілі щось пташине, дещо журавлине було в різких поворотах влучно посадженої маленької голівки з ідеальною зачіскою... Вона не те щоб явно випромінювала загрозу, але одразу викликала почуття дискомфорту. З такою людиною не хотілося стояти поруч.

Вона підійшла до Саші і мовчки подивилася на нього. Він витримав її довгий погляд, дивлячись трохи зверхньо (навіть на підборах вона була трошки нижчою). «Великі дівчата для роботи, маленькі для кохання» — ворушилися в моїй голові якісь п’яні гумористичні дурниці...

Пауза затягувалася.

— Пригостити вас коктейлем? — нарешті поцікавився Саша. На ньому висіла Соня Купер, що була набагато сексуальнішою ніж непрохана гостя. Соня дивилася на неї з тією глумливою насмішкою в погляді, яку я ще не раз побачу в залі суду.

Дівчина не відповіла. Замість цього вона повернулася до