Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

— То що? Що там? — попідхоплювалися гноми. — Що написано? Якою мовою написано? Німецькою? Французькою? Китайською? Марсіанською?

— Та ні, — все ще сміючись, відповів чумачок. — Звичайне каракулеве письмо.

— Яке таке каракулеве? — здивувався чоловічок-нігтик.

— Кривулями написано, — охоче пояснив чумачок. — Грамоту написано нашою рідною українською мовою.

Усі знов попадали на лави. І взялися пригощатися. Гноми хвилювалися, а коли вони хвилювалися, то їли.

— Як це українською? — не повірив простець Тиша. — Чому ж я нічого не розумію?

— То ваша Божена поспішала, крутила папірця.

Гноми знову повскакували й почали заглядати в грамотку.

Ті, хто зумів роздивитися текст грамотки в руках чумачка, однаково нічого не зрозуміли.

— Звичайна грамотка, — говорив між тим чумачок Макар, — звичайною українською мовою.

Усі мовчали, морщили лоби й вдавали, що починають розуміти.

— Тільки почерк кепський, — сказав чумачок. — Кривулі. А написано тут ось що:

Привіт, Гролику! Запрошую тебе на входини. Моя нова адреса — автомобільний корт під Парижем біля аеропорту Орлі. З нетерпінням чекаю. Мільйон поцілуночків.

— Про поцілуночки я розшифрував, — похвалився чумачкам чоловічок-нігтик.

— Тут ще координати, — пробурмотів старий чумачок. Він послинив пальця й підняв його вгору. Йому потрібно було дізнатися напрям вітру. — Як доїхати, — знов почав читати він:

тисяча денних котячих переходів і три нічні, потім уздовж течії річки вниз за вітром, та сорок перельотів метелика, й сім вужичих кілець…

Гном Гролик нетерпляче потягнув грамоту з рук старенького чумачка. Він сам хотів побачити координати. Проте від численних складань та розгортань, від переходу з рук у руки грамотка розтріпалася й деінде навіть протерлася, а кутик грамоти, де був запис із координатами корту, відірвався, й порив вітру підняв його вгору.

Отакої! Гноми стільки сил витратили, аби дістатися до чумачків і розшифрувати грамотку, а тепер вона знову вирвалася в них із рук!

Гноми негайно розсипалися віялом, щоб упіймати обірваний клаптик — скрізь були гноми, і листочку просто не було куди падати, крім як у їхні руки.

Гноми чекали, що кутик грамотки впаде сам собою. Однак злющий шершень Бу, котрий сновигав віддаля, був напоготові. Він швиденько збагнув, що його завдання — не дати впасти кутику грамотки з координатами красуні Божени. Злющий шершень Бу втямив, що іншого такого шансу по-справжньому нашкодити гному Гролику він не матиме. Шершень Бу схопив уривок грамотки й помчав світ за очі — до осередку злопової культури. До своїх господарів тобто.

А гноми?

А гноми так і стояли на землі віялом, пороззявлявши роти.

А гном Гролик?

А гном Гролик сів і розплакався.

Загалом, на цьому книжка закінчується. Не моя справа розповідати, що відбувалося потім, чи ще згодом, чи набагато пізніше. Я й не став би цього робити. Однак дещо я вам все-таки розкажу, але тільки те, що потім. Але не те, що згодом чи набагато пізніше. Домовились?

Отже, потім мудрі чумачки пожаліли дорожнього гнома Гролика й пояснили йому, що шершень напевне віднесе уривок грамоти туди, де живуть його господарі-злопи. А де мешкають господарі злющого шершня, гном Гролик знав і трішки повеселішав. Втім, Гролик знав і злопів, а тому трішки посмутнішав. А коли мудрі чумачки пояснили гному Гролику, що дорогою шершень може загубити вкрадений шматок грамоти, на нього може напасти ворон чи збити будь-який хлопчисько з рогатки, гном Гролик знову захлипав.

— А