Роберт Шеклі - Остання збірка

class="p1">У напівсні він міркував, чим усе це закінчиться. Йому наснилася гігантська лікарня для механізмів. Довгим білим коридором два лікарі-роботи тягли машинку для підстригання трави. Головний кібернетичний лікар питав: «Що трапилося з цією хворою?» І асистент відповідав: «Зовсім з'їхала з глузду. Вважає себе гелікоптером». «Ага... — співчутливо вимовив головний. — Манія польоту! Шкода. Симпатична дівчинка». Асистент кивнув: «Переробилася. Надірвалася на жорсткій траві». Машинка для підстригання захвилювався: «Тепер я міксер для збивання яєць!» — хихикнула вона.

— Прокинься! — сказав Грегорові Арнолд, цокочучи зубами. — Треба щось робити.

— Скажи йому, нехай увімкне обігрівач, — сонно сказав Грегор.

— Нічого не вийде. Дромійці живуть при двадцятьох нижче нуля. А ми — дромійці.

Двадцять нижче нуля, і ніяких розмов.

На трубах системи охолодження, що проходили по периметру каюти, швидко наростав шар снігу. Стіни вкрилися памороззю, ілюмінатори обмерзли.

— У мене є ідея, — обережно сказав Арнолд. Він кинув погляд у бік пульта керування і щось швидко зашепотів на вухо Грегорові.

— Треба спробувати, — сказав Грегор.

Вони підвелися на ноги. Грегор узяв каністру й рішуче попрямував до протилежної стіни каюти.

— Що ви збираєтесь робити? — різко спитав човен.

— Хочемо трохи розім'ятися. Солдати Дрома завжди повинні бути у бойовій формі.

— Це вірно, — вимовив човен, але в його голосі вчувався сумнів.

Грегор кинув каністру Арнолдові. Криво посміхнувшись, той відпасував її назад.

— Поводьтесь обережно з цією посудиною, — застеріг човен, — у ній — смертельна отрута.

— Ми дуже обережні, — сказав Грегор. — Каністру буде доставлено у штаб. — Він знову кинув її Арнолдові.

— Штаб використає її вміст проти хгенів, — сказав Арнолд, повертаючи каністру Грегорові.

— Справді? — здивувався човен. — Цікава ідея. Нове використання.

У цей момент Грегор запустив важкою каністрою в трубу охолодження.

Труба тріснула, і рідина полилася на підлогу.

— Поганий удар, друже, — сказав Арнолд.

— Що я наробив! — вигукнув Грегор.

— Мені треба було вжити заходів безпеки проти таких випадків, — сумно промовив човен. — Такого більше не трапиться. Але пошкодження дуже серйозне. Я не можу сам відремонтувати систему охолодження і належним чином охолодити човен.

— Просто висади нас на острів... — почав Арнолд.

— Це неможливо, — перервав його човен. — Моє основне завдання — зберегти ваше життя. А ви не зможете довго прожити в умовах цієї планети. Проте я маю намір вжити необхідних заходів для гарантування вашої безпеки.

— Що ти збираєшся робити? — запитав Грегор, відчуваючи, як усередині в нього щось обривається.

— Не можна марнувати часу. Я ще раз обстежу острів, і якщо ми не знайдемо наших збройних сил, то попрямуємо до єдиного місця на цій планеті, де можуть існувати дромійці.

— Що це за місце?

— Південна полярна шапка, — відповів човен. — Там майже ідеальний клімат. За моїми оцінками, тридцять градусів нижче нуля.

Заревли мотори. І, ніби вибачаючись, човен додав:

— І, звісно, я зобов'язаний вжити заходів безпеки від будь-яких внутрішніх несправностей.

У той момент, коли човен різко збільшив швидкість, вони почули, як клацнув замок, замикаючи їхню каюту.

— Думай, — сказав Арнолд.

— Я думаю, але нічого не придумується, — відповідав Грегор.

— Ми повинні забратися звідси, щойно досягнемо острова. Це наша остання можливість.

— Може, просто вистрибнемо за борт? — запитав Грегор.

— Ні в якому разі. Він тепер подвоїв пильність. Якби ти не пошкодив охолоджувальних труб, у нас би залишився шанс.

— Авжеж, — з гіркотою сказав Грегор. — А все ти зі своїми ідеями.

— Моїми ідеями! Я виразно пам'ятаю, що це була твоя пропозиція. Ти казав, що...

— Зараз не має значення, хто перший її висловив. Грегор глибоко замислився.

— Слухай, адже ми знаємо, що її внутрішні рецептори не надто чутливі. Щойно ми досягнемо острова, може, спробуємо перерізати силовий кабель.

— Облиш, ти не зможеш до нього підійти ближче, ніж на півтора метра, — сказав Арнолд, пригадуючи удар, який він одержав біля пульта керування.

— Гм, — Грегор закинув руки за голову, в його уяві почала поступово вимальовуватися одна ідея. Вона була досить ризикована, але зважаючи на обставини...

— Починаю обстеження острова, — повідомив човен.

Поглянувши в носовий ілюмінатор, Грегор і Арнолд побачили острів, до якого лишалося не більше ста метрів. На тлі вранішньої зорі вимальовувався пошарпаний, але такий рідний силует їхнього корабля.

— Симпатична місцинка, — сказав Арнолд.

— Безумовно, — погодився Грегор. — Б'юся об заклад, що наші війська зосередилися у підземних сховищах.

— Нічого подібного, — заперечив човен. — Я сканував поверхню на глибину до тридцяти метрів.

— Гаразд, — сказав Арнолд. — Враховуючи обставини, що склалися, я гадаю, варто провести ретельніше обстеження. Треба висадитися на берег і оглянути околиці.

— Острів порожній, — наполягав човен. — Повірте мені, мої органи чуття набагато гостріші від ваших. Я не можу дозволити, щоб ви ставили під загрозу своє життя, висаджуючись на берег. Планеті Дром потрібні солдати, особливо такі міцні й жаротривкі, як ви.

— Нам цей клімат до душі, — сказав Арнолд.

— Воістину слова патріота, — сердечно вимовив човен. — Я знаю, як ви зараз страждаєте. Але невдовзі ми попрямуємо на південний полюс, де ви, ветерани, одержите заслужений відпочинок.

Грегор вирішив, що настав час випробувати новий план, хоча він і не був продуманий до кінця.

— У цьому немає необхідності, — сказав він.

— Тобто?

— Ми діємо за спеціальним наказом, — довірливо сказав Грегор.

— Передбачалося, що ми не розкриємо суть нашого завдання жодному з кораблів рангом нижче супердредноута. Але зважаючи на обставини...

— Авжеж, зважаючи на обставини, — жваво підхопив Арнолд, — ми тобі розповімо.

— Ми команда смертників, спеціально підготовлених для роботи в умовах спекотного клімату. Нам наказано висадитися, захопити цей острів і утримувати його до підходу головних сил дромійців.

— Я цього не знав, — сказав човен.

— Ти й не повинен був знати. Зрештою, ти всього лише рятувальний човен, — сказав Арнолд.

-Висаджуємося негайно, — наказав Грогор. -Зволікати не можна.

— Треба було сказати мені про це раніше, — відповів човен. — Як я міг сам здогадатися?

Він повільно рушив у бік острова. Грегор затамував подих. Здавалося немислимим, що такий простий трюк матиме успіх. Але, з іншого боку, чому б і ні? Адже рятувальний