Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

— А кошмари?

— Уперше чую, — нахабно збрехав Голодний Джо.

— Може, він би якось їх зняв?

— А що, власне, знімати? — вишкірився Голодний Джо. — У кожної нормальної людини бувають кошмари.

— Як, щоночі? — обережно поцікавився Йоссар’ян, думаючи, що тут він його і впіймав.

— А чому б і не щоночі? — поцікавився Голодний Джо.

Й одразу все стало на свої місця. І справді, чому б не щоночі? Коли ти щоночі горлаєш із жаху, в цьому хоч якийсь є сенс, принаймні не менший, ніж у поведінці Везунбі, завзятого прибічника всіляких офіційних приписів; це ж він по дорозі до Європи, посварившись із Йоссар’яном, звелів Крахові, щоб той наказав Йоссар’яну приймати таблетки атабрину протягом усього перельоту. І знов-таки Голодний Джо виявився логічнішим за покійного Краха, який пішов просто до пекла без жодних погребних церемоній, коли Йоссар’ян удруге повів на ціль їхню ланку із шести літаків над Феррарою, і зенітники пробили Крахові один мотор.

Уже всьоме за останній тиждень, відколи полковник Пескарт добровільно викликався протягом доби знищити міст у Феррарі, бомба із жодного літака їхнього авіаполку не попала в ціль, хоча в бомбовий приціл у Б-25 можна легко розгледіти діжку з-під солоних огірків із висоти дванадцять тисяч метрів.

Крах був кощавий, сумирний хлопчина з Пенсільванії, він хотів од людей лишень одного — щоб його любили, та йому не судилося задовольнити навіть це своє скромне, соромливе прагнення. Замість того щоб його любили, люди Краха вбили, засмажили, як поганці смажать на багатті скривавлену жертву. І жодна душа в світі не почула навіть його передсмертних зойків у тому літаку з одірваним крилом, що вогняним смолоскипом ринув до землі. Крах нікому не заподіяв зла за все своє коротке життя, та все одно загинув у полум’ї над Феррарою, і сталося це сьомого дня, коли відпочиває всевишній, — після того як Макпростак розвернув головну машину і Йоссар’ян удруге повів ланку на ціль, бо на першому заході Аарфі геть розгубився і Йоссар’ян не зміг одбомбитися.

— То що, знову заходити? — понуро запитав свого бомбардира по внутрішньому переговорному пристрою Макпростак.

— Доведеться, — озвався Йоссар’ян.

— То заходити?

— Заходь.

— Двом смертям не бути, а однієї не минути, — проспівав Макпростак.

І вони повернули на ціль, хоча машини інших ланок розважливо кружляли віддалік у чистому, пронизливої блакиті небі, так що всі зенітки із дивізії «Герман Герінг» зосередили свою нищівну лють на них самих.

Полковник Пескарт був людиною виняткової мужності, а тому без жодних вагань першим викликався посилати своїх людей на бомбардування будь-яких об’єктів. Не існувало в світі завдання, яке було б не під силу його полкові, як не було подачі, що її не відбив би Везунбі на пінг-понговім столі. Везунбі був добрячий пілот і неперевершений пінг-понгіст, із мушками в очах; він ніколи не втрачав жодного очка. Двадцять одна подача м’яча — це все, чого потребував Везунбі, щоб всуху розгромити будь-якого противника. Про його хвацькість на пінг-понговім столі ходили легенди, і не було такого поєдинку, якого б Везунбі не виграв, аж поки одного вечора Вессл, нализавшися «Кривавої Мері», розтрощив ракетку об його лоба за те, що Везунбі виграв підряд п’ять очок з усіх п’яти перших Весслових подач. А пошпуривши в Везунбі ракеткою, Вессл у ту ж мить скочив на стіл і з розгону заїхав обома п’ятками просто йому в пику.

І тут почалося пекло! Минула добра хвилина, перш ніж Везунбі вдалося скинути з себе Вессла, який наосліп лупив його руками й ногами. Він випростався, тримаючи Вессла перед себе за барки однією рукою й одвівши стиснуту в кулак другу, щоб вибити з нього дух, але тут підбіг Йоссар’ян і вирвав свого приятеля з-під Везунбійового носа. То був для Везунбі вечір несподіванок. Він не поступався Йоссар’янові ні зростом, ні силою, і дав тому могутнього стусана, від якого Вождь Зелений Вуж прийшов у веселий захват: обернувшись, він так двигонув полковника Мудаса в ніс, що генерал Бидл аж просяяв од вдячної радості. Генерал звелів полковникові Пескарту витурити негайно капелана геть із клубу і тут же наказав Вождеві Зеленому Вужу перебратись до намету Дока Дайліка й залишатися там під постійним медичним наглядом для підтримання відповідної форми — коли генералові Бидлу знову закортить глянути, як дістає в ніс полковник Мудас. Час од часу генерал Бидл спеціально приїздив із штабу авіабригади в супроводі полковника Мудаса та персональної медсестри тільки для того, щоб на власні очі побачити, як Вождь Зелений Вуж лупить його зятя в ніс.

Вождь Зелений Вуж волів би краще залишатися в трейлері, де мешкав доти вдвох із капітаном Флюмом, тихим, заляканим офіцером служби пропаганди, який майже цілими вечорами проявляв фотоплівки з кадрами, що мали ілюструвати його інформації. Капітан Флюм щовечора намагався якнайдовше просидіти в темряві своєї лабораторії, а потім лягав на койку, повісивши собі на шию кролячу лапку, схрестивши пальці, і будь-що намагався не заснути. Він жив у смертельнім страху перед Вождем Зеленим Вужем. Усі двадцять чотири години на добу капітана Флюма переслідувала невідчепна осторога, що однієї чудової ночі, коли він міцно спатиме, Вождь Зелений Вуж навшпиньках підкрадеться до його ліжка і розпанахає йому горлянку від вуха до вуха. Цю невід — чепну ідею подав йому сам Вождь Зелений Вуж, який справді однієї чудової ночі, коли капітан Флюм уже засинав, підкрався був до нього і зловісно просичав йому на вухо, що однієї чудової ночі, коли він, капітан Флюм, міцно спатиме, Вождь Зелений Вуж розпанахає йому горлянку від вуха до вуха. Капітан Флюм, весь облитий холодним потом, втупився широко розкритими очима в п’яні баньки Вождя Зеленого Вужа, що блимали прямо над ним, мов два світляки.

— За що? — спромігся нарешті видавити із себе капітан Флюм.

— А от за те саме! — одказав йому Вождь Зелений Вуж.

Відтоді капітан Флюм примушував себе якомога довше не засинати, чому величезною мірою сприяли кошмари, які мучили Голодного Джо. Напружено прислухаючись ніч у ніч до божевільних завивань Голодного Джо, капітан Флюм уже давно зненавидів його й потайки молився, щоб однієї чудової ночі Вождь Зелений Вуж підкрався навшпиньках до його ліжка і розпанахав йому горлянку від вуха до вуха. Насправді ж капітан Флюм щоночі давав неабиякого хропака і лише снив, що він не спить. Ці капітанові сни про те, що він цілу ніч не спить, були такі переконливі, що капітан прокидався щоранку геть знесилений і тут же засинав ізнову.

Як там