Всеволод Зіновійович Нестайко - Чарівні окуляри

слово, про всі наші пригоди, пов’язані з чарівними окулярами. Ритка слухала, затамувавши подих, і тільки кліпала своїми чудовими пухнастими віями.

– Фантастика! Неймовірно! – вигукнула Ритка, коли я закінчив. – Ану покажіть ті чарівні окуляри!

Я поліз у кишеню і… Серце моє зупинилося – чарівних окулярів у кишені не було!

– Ну, давай! Показуй! Ну! – штовхнув мене ліктем Ромка.

– Во… вони з-зникли! – ледь чутно прохарамаркав я.

– Як зникли? Загубив, чи що? – здивовано спитав Ромка.

– Загубити їх я не міг! Вони у бічній кишені застебнуті були на ґудзик… Ґудзик застебнутий, а окулярів нема…

– Ха-ха-ха! – засміялася Ритка. – Ну й фантасти! Брати Стругацькі!.. Я навіть повірила була!

Я мало не плакав. І раптом задзвонив телефон. Ритка побігла, взяла трубку і враз радісно вигукнула:

– Що?! Що?! Серйозно?! Ой, яке щастя! Тьотя Зіночка, я зараз приїду! – Ритка поклала трубку й побігла одягатися. І на ходу вигукнула:

– Ой, хлопчики! Після чергової операції Любочка нарешті почала бачити! Правда, зі спеціальними окулярами, але… Яке щастя!

За хвилину ми вже були на вулиці. Ритка попрощалася з нами і побігла на зупинку таксі.

– Слухай, а це ж, мабуть, Козачок Ґулька в тебе окуляри забрав!.. І передав Любочці!.. У лікарню!.. Пам’ятаєш, він сказав: «Поспішаю у важливій справі. Потім дізнаєтесь». От і дізналися!.. Чарівні окуляри таки зробили свою справу!

– І слава Богу! – сказав я.

Отак закінчилися наші пригоди з чарівними окулярами.