Автор невідомий - Народні казки - Українські казки

царів син до лісника, а лісник зрозумів, у чому справа, і випустив зайчика надвір. А зайчик заховався в капусту.

Царів син каже:

— У вас є такий зайчик, що розуміє все, як людина. Я візьму його у вас.

— У мене був такий зайчик, але я випустив його надвір, і він утік, — сказав лісник.

Вийшли вони надвір, шукають. А зайчик не втерпів і почав гризти капусту. Царів син це почув і впіймав його. Приніс він зайчика додому і нікуди не відпускає від себе. Куди йде царів син — усе на руках зайчика тримає.

Довго жив зайчик у царя. Одного разу взяв його царів син на прогулянку в ліс. І трапився їм дорогою мисливець, тато дівчинки, що перекинулася на зайчика. А з мисливцем було три пси. Зайчик як побачив мисливця, відразу побіг до нього, і собак не злякався. Скочив йому на руки — упізнав заєць тата. Царський син кличе зайчика до себе, а той не йде. Став тоді царський син із мисливцем сваритися.

— Це мій зайчик, — каже царський син.

— Ні, це моя дочка, — каже мисливець.

І розказав мисливець царському синові, як його дочка напилася чарівної води і перекинулася на зайця. А царів син каже:

— Пусти його на землю. Як піде до тебе, то візьмеш ти, а як до мене, то я.

Мисливець пустив зайчика на землю, а той знову скочив йому на руки. Узяв тоді мисливець зайця й вирішив напоїти з річечки, про яку баба-ворожка казала. Напився зайчик і знову став дівчинкою. І була вона вже набагато старшою, ніж тоді, коли перекинулася на зайця.

Привів мисливець дочку додому і робить свято на честь того, що знайшлася дочка. Запросив він багато людей. Прийшов і царів син.

А дівчина була дуже гарна. Як побачив її царський син, то зразу полюбив. Посадив їх хазяїн за столом поруч. А царів син хотів пересвідчитись, чи то вона була зайцем.

— Чого ти найбільше боїшся? — питає він.

— Собаки, — засміялася дівчина.

— А кого найбільше любиш?

— Тата.

Тоді царів син і повірив, що то вона була зайчиком.

І вирішив він узяти дівчину за дружину. Прийшов до царя та й каже:

— Тату, я хочу одружитися з тією дівчиною, що була в нас зайцем. Як не візьму її за дружину, то ніколи вже женитися не буду.

Цар дозволив, і зробили весілля. І живуть вони, може, й сьогодні.

Покотигорошок

Були собі три брати: Розбийскала, Перевернигора і Покотигорошок. Пішли вони всі три на полювання. Йшли собі, скільки йшли, та все лісом, і надибали хатку. Ніхто в тій хатці не живе, двері побиті, піч повалена. Покотигорошок каже:

— Браття, а давайте будемо тут жити.

Узялися вони до роботи і все в хатці полагодили.

— А тепер давайте, хлопці, підемо на полювання, — каже Покотигорошок.

Пішли вони всі разом, вбили зо два зайці. А на другий день встають рано, і каже Покотигорошок:

— Давайте зробимо так: хай двоє йдуть на полювання, а один лишається варити їсти.

І лишився варити їсти Розбийскала. Наварив він їсти, прибрав у хаті й ліг собі спочивати. Коли приходить до їхньої хати дід Кокоть — борода на локоть, сам на п'ядь, борода на дві.

— Відчини двері!

Розбийскала відчинив.

— Пересади через поріг!

Розбийскала пересадив.

— Давай їсти!

— Нема що.

— Як немає? Ти наварив, давай їсти.

А Розбийскала не дає.

— То йдемо на Залізний тік боротися, — каже дід Кокоть.

Приходять вони на Залізний тік і починають боротися. Розбийскала діда сюди — не може кинути. Він діда туди — не може кинути! А дід ним як замахне! Та як кине об землю!

Та ловить Розбийскалу за крижі, здирає пас із крижів, натирає обдерте місце землею і йде до хати. Усе з горшків повиїдав, горшки поперевертав і пішов геть.

Зайшов до хати Розбийскала, почав удруге їсти варити. Прийшли брати з полювання.

— Зварив їсти?

— Зварив.

— То давай.

Розбийскала дістав їжу з печі, подає братам, а Покотигорошок питає:

— Чого воно таке гаряче? Ти не міг раніше зварити?

А Розбийскала не признається, що з ним сталося.

Наїлися вони, полягали спати. А рано Перевернигора каже:

— Я лишаюся, а ви йдіть на полювання.

Пішли брати, а він нарубав дров, наварив м'яса, позамітав у хаті, ліг собі на лавку та й лежить. Коли чує, щось у двері гупає. А то дід Кокоть — борода на локоть, сам на п'ядь, борода на дві. Кричить йому дід:

— Відчини двері!

Перевернигора відчинив.

— Пересади через поріг!

Перевернигора пересадив.

— Давай їсти!

— Нема.

— Як нема?! Пішли на Залізний тік боротися.

Пішли вони на Залізний тік. Махнув Перевернигора дідом в один бік — не може кинути, махнув у другий бік — не може. А дід ним як замахне та як гепне об землю! Та здирає Перевернигорі із крижів пас шкіри, натирає обдерте місце землею і лишає його там. А сам пішов у хату, усе поз'їдав, горшки поперевертав і пішов геть.

Прийшов Перевернигора, помив горшки і зварив новий обід. Приходять із полювання брати, дає він їм їсти. А їжа гаряча, як і вчора. Та Перевернигора не признається, що з ним сталося.

Лягли вони спочивати. Рано встають, і Покотигорошок каже:

— Ви йдіть на полювання, а я лишаюся дома.

Наварив він їсти, позамітав у хаті, ліг та й лежить. Коли чує, щось гупає у двері.

— Відчини!

— Відчини собі, як хочеш.

Відчинило воно двері.

— Пересади через поріг!

— Перелазь собі.

Перелізло воно через поріг. А то дід Кокоть — борода на локоть, сам на п'ядь, борода на дві.

— Давай їсти!

— Нема.

— Дай хоч покуштувати.

— Нема.

— Дай хоч понюхати.

— Нема.

— То йдемо на Залізний тік боротися, — каже дід Кокоть.

— Ідемо, — каже Покотигорошок.

Бере Покотигорошок сокиру, витісує собі клин. Бере той клин, сокиру і йде за дідом на Залізний тік боротися.

Як дід Кокоть Покотигорошком гепне, той аж на коліно впав. Як замахне Покотигорошок дідом, той аж по кісточки заліз у землю. Ловить він діда за бороду, веде до пенька, розколює той пеньок, закладає туди бороду, забиває клина і залишає діда, припнутого до пенька. А сам іде додому. Прийшов, ліг собі на лавку й лежить.

Брати приходять із полювання, приносять по зайцеві й питають Покотигорошка:

— Чи ти що варив?

— Варив.

— То давай.

Дає він їм їсти, і не таке гаряче, як вони йому давали. З'їли брати обід та й питають Покотигорошка: