Роберт Вейт - Дивовижна історія Мері Стенз

бути першим на місці злочину, — невдоволено, проте не без поваги, мовив Джефкот. — Принаймні тепер я знаю, що тут є за чим полювати. Ми маємо свої методи.

— Помагай боже, — буркнув Дарк.

Він уже збирався зачинити двері, коли почув позад себе голос Пенелопи:

— Хто це, містере Бейкер?

Дарк швидко озирнувся і побачив, як вона спускається сходами, у короткій зеленій сукні, схожа на ляльку з розмальованим обличчям та пишно збитим золотавим волоссям.

— Та так, пусте, — обізвався він. — Якийсь страховий агент.

Джефкот звів брови й тихенько присвиснув.

— На добраніч, містере Бейкер, — мовив він з образливою чемністю.

Тоді обернувся й пішов геть.

Дарк почекав, доки Пенелопа зійде до нього. Дівчина взяла його під руку і грайливо усміхнулась,

— Ну, ходімо вже вип’ємо, — пробелькотала вона. — Мені це корисно.

— Мені теж, — цілком щиро признався Дарк. І вони рушили до найближчої пивнички.

Розділ тринадцятий

Наступного ранку Пол Дарк запросив до свого кабінету Бренду Мейсон. Вона зайшла, як завжди, твердою ходою, випромінюючи навколо себе невичерпну енергію, і рівно сіла навпроти, допитливо дивлячись на Дарка крізь рогові окуляри. Той за звичкою подав сигарету, і вона закурила.

— Щось ти кислий, Поле. З похмілля?

— Не зовсім. Річ у тім, що ми загубили свою райську пташку.

— Це ти про Мері Стенз?

— Атож. Ділки з “Черіл” поквапилися сховати її від сторонніх очей.

— Навіщо?

— Напала на слід “Івнінг Діспетч”, а може, й інші газети. Міс Стенз більше не живе дома.

— А де ж вона?

— Оцього я не знаю, але хочу дізнатися. Я мушу розшукати її з чисто корисливих міркувань — щоб поставити крапку в цій історії. Мені потрібні фотографії.

Міс Мейсон замислилась, раз у раз пахкаючи сигаретою.

— Гадаю, це викрадення з сералю влаштувала фірма “Черіл”.

— Майже напевне.

— Що ж вони могли вдіяти? Ти кажеш, дівчина дуже гарна, отже, вона має привертати до себе увагу. В той же час їй, очевидно, й досі потрібно щодня їздити на фабрику в Стенмор… можливо, в автомобілі. Вона може жити або десь у готелі, або в когось із службовців фірми.

— Скажімо, в тієї ж таки Аманди Белл, — висловив припущення Дарк.

— Або й у самого Еміля Фасберже, — цинічно докинула міс Мейсон.

Дарк спохмурнів.

— Ну що ж, так чи інак, а це дає нам якийсь ключ. Послухай, Брендо, скажи отому своєму Роджерсону, нехай пошукає по лондонських готелях особу на ім’я Мері Стенз, або ж Лора Смайт. Якщо ла кінець дня не буде чогось позитивного, то, може, я сам під’їду в Стенмор і проведу невеличке приватне розслідування.

— Гаразд, — мовила вона. — І не забувай, тобі ще потрібне фото доктора Раффа.

— Плюс інтерв’ю — додав Дарк. — Але це ми залишимо на кінець. А тим часом треба зробити ще одну річ. — Він дістав портфелика, вийняв звідти згорнутий клаптик паперу і подав його міс Мейсон. — Це номер машини. Я хочу знати, кому вона належить. Можливо, Роджерсонові вдасться з’ясувати й це, коли він перевірятиме готелі.

— Я все влаштую, — сказала міс Мейсон.

Коли вона вийшла з кабінету, Дарк ще хвилину нерухомо сидів за столом, поринувши в роздуми. Потім глибоко зітхнув, протер очі й узявся до роботи.

На четверту годину Роджерсонові не вдалося роздобути потрібних відомостей. У записах жодного великого готелю не значилось особи на ім’я Лори Смайт чи Мері Стенз. Скидалося на те, що її записано під іншим ім’ям, якщо вона й справді жила в готелі. Що ж до номера автомашини, то поліція пішла назустріч, але це потребувало часу. Урядовець, який мав дати дозвіл, саме кудись виїхав, проте відомості можна було одержати вже другого дня.

Не маючи іншого вибору, Дарк вирішив діяти на власний розсуд. Він вийшов з редакції, сів у машину і з максимальною швидкістю помчав у Стенмор. На початку шостої Дарк був біля фабрики “Черіл”. Він зупинив машину в зручному для спостереження місці й став чекати, закурюючи одну сигарету за одною.

Він приїхав трохи невчасно: о пій на шосту з фабрики посунули робітники. Суцільний людський потік — чоловіки й жінки, хлопці й дівчата — виливався з головної брами і простував до найближчої автобусної зупинки. За ним рушила процесія велосипедів, моторолерів і автомобілів найрізноманітніших форм, розмірів і марок. Дарк напружував зір, намагаючись не пропустити Мері, і водночас розчаровано думав, що, мабуть, спізнився. Очевидно, вона вийшла ще перед тим, як він приїхав.

Робітники швидко розходились, і невдовзі фабрика стала мовчазна й безлюдна. О шостій Дарк остаточно втратив надію і вже збирався ввімкнути мотор, щоб їхати геть, коли на дорозі з’явився невеликий сірий автофургончик і, повернувши до фабрики, зупинився біля головної брами. На кузові були яскраві жовті літери: “Кінокомпанія “Бельведер”.

Дарк забрав руку від ключа і став спостерігати. Шофер виліз із кабіни, обійшов фургончик і, відчинивши задні дверцята, почав діставати з кузова круглі бляшанки, в яких, очевидно, була кіноплівка. Він поскладав їх одну на одну рівним стосом і поніс до брами. Тоді повернув до невеличких бічних дверей фабричного будинку, штовхнув їх і зник з очей.

Дарк облизнув губи кінчиком язика. В його мозку гарячково снувалися думки. Звичайно, все це мало про що говорило, однак скидалося на те, що в знімальному павільйоні ще працюють, отже, можливо, Мері й досі на фабриці. А навіть коли й ні, все одно йому випадає нагода, якої не проминув би жодний заповзятливий журналіст. Як настане час опублікувати репортаж про фірму “Черіл”, йому, безперечно, знадобляться свідчення очевидця про дослідний відділ фабрики, а надто про знімальний павільйон і операційний кабінет, де задля слави “Врододію” було створено Лору Смайт. Дарк на мить пошкодував, що не взяв з собою фотокамери, але потім подумав, що вона впадала в око і могла б здобути непотрібну підозру. Зрештою, якщо його вилазка скінчиться щасливо, її можна буде повторити колись іншим разом.

Він неквапно вийшов з машини і замкнув дверцята. Тоді розміреною ходою рушив через дорогу, без перешкод поминув відчинену браму і звернув до невеличких бічних дверей. Він не вагаючись штовхнув двері й, переступивши поріг, опинився у довгому вузькому вестибюлі з голими стінами, в кінці якого розгалужувався пеперечний перехід. Дарк рушив уперед.

Нараз перед ним виникла постать шофера з автофургончика, який вийшов з-за рогу і простував йому назустріч. Дарк відступив убік, даючи дорогу.

— Добридень.

Шофер торкнувся рукою кашкета.

— День добрий, сер, — привітно озвався він і пішов далі.

В кінці вестибюля Дарк зупинився. Шофер вийшов з переходу праворуч, отже, павільйон, як видно,