Жозе Сарамаго - Сліпота

на своїй нозі, а ще ліпше на обох, аніж стрибати на руках-милицях на відстань у півдолоні, а то й менше. На мить забувши, що він сліпий, він обернув голову, щоб оцінити, скільки ще йому треба буде подолати метрів, і наштовхнувся на ту саму білу й непроникну імлу. Зараз ніч чи день, запитав він себе, якщо день, то вони вже мене побачили, крім того я сьогодні з'їв лише невеличкий обід, і відтоді минуло вже багато годин. Його дивувала логіка міркувань, яку він відкрив у своїй особі, швидкість і точність думок, він бачив себе зовсім іншим чоловіком, і якби не прикрий випадок із ногою, то міг би заприсягтися, що ще ніколи у своєму житті не почувався так добре. Його спина вдарилася об нижню, оббиту залізом стулку брами. Він дістався до своєї мети. Солдатові, який сидів у будці вартового, щоб захиститися від холоду, почулися тихі звуки, які він не зміг упізнати, у всякому разі він навіть на думці не покладав, щоб вони могли долинути ізсередини, певно, то зашелестіло листя дерев, якими вітер дряпнув огорожу. Аж раптом до його вух знову долинув шум, але він був зовсім інший. Удар, стукіт, якщо бути точнішим, цей звук не міг належати вітрові. Знервований солдат вийшов із будки, звівши курок автомата, й подивився в бік брами. Він не побачив нічого. Звук, проте, повторився, уже сильніший, ніби хтось дряпав нігтями по жорсткій поверхні. Стулка брами, подумав вартовий. Він ступив крок у напрямку похідного шатра, в якому спав сержант, але його зупинила думка, що якби він оголосив фальшиву тривогу, то йому добре дісталося б, сержанти не полюбляють, коли їх будять, навіть якщо для цього є причина. Він знову обернув погляд до брами й став напружено спостерігати. Дуже повільно в проміжку між двома металевими вертикальними стулками брами стало з'являтися біле обличчя. Обличчя сліпого. Страх заморозив кров у солдата, й саме страх примусив його підняти зброю й майже впритул випустити чергу з автомата.

Оглушливий гуркіт пострілу майже негайно підняв усіх людей, які спали в наметах, напіводягнених солдатів, яким було доручено охороняти божевільню й тих, що перебували в ній. Сержант уже взяв на себе команду, Що то був за гуркіт, Сліпий, сліпий, пробелькотів солдат, Де, Он там, показав солдат стволом автомата, Я нічого не бачу, Він був там, я його бачив. Солдати уже встигли екіпіруватися й, виструнчившись у лінію з автоматами напоготові, чекали наказів, Увімкніть прожектор, наказав сержант. Один із солдатів піднявся в кузов вантажівки. Через секунду сліпучий промінь осяяв браму та передню стіну будівлі. Ніде нічого, йолопе, сказав сержант і кинув ще кілька солдатських люб'язних фраз у тому самому стилі, але тут побачив, що під брамою розповзається у сліпучому світлі чорна калюжа, Ти когось убив, сказав він. Потім, пригадавши, що йому доручено віддавати категоричні накази, промовив, Відійдіть назад, цей труп може поширювати заразу. Солдати відступили назад, налякані, але не відводили погляду від калюжі крові, яка повільно розповзалася між дрібною бруківкою біля брами. Думаю, той чоловік уже мертвий, припустив сержант, Та певно, що мертвий, відповів солдат, тепер задоволений своїм влучним пострілом. У цю мить інший солдат нервово викрикнув, Сержанте, сержанте, подивіться туди. На зовнішньому майданчику сходів стояли у сліпучому світлі прожектора більше десятка сліпих. Ні кроку вперед, загорлав сержант, якщо ступите бодай крок, зроблю з усіх решето. У вікнах будинків, що стояли навпроти, з'явилися люди, розбуджені пострілами, й перелякано дивилися, що там діється. Тоді сержант викрикнув, Четверо чоловіків нехай вийдуть і заберуть труп. Позаяк сліпі не могли домовитися між собою, то вперед рушили шестеро. Я сказав четверо, істерично заволав сержант. Сліпі обмацали один одного, знову обмацали і двоє з них залишилися на місці. Інші рушили вперед, тримаючись за мотузку.

Мусимо пошукати, чи знайдеться тут якась лопата або мотика, або щось таке, чим можна копати землю, сказав лікар. Був ранок, вони з великими зусиллями перенесли труп за будинок і поклали його на землю, на сміття та опале листя. Тепер треба було поховати його. Лише дружина лікаря знала, в якому стані перебував мертвий, обличчя й череп розтрощені автоматною чергою, три дірки від куль у шиї і в грудях. Вона також знала, що в усій будівлі не було нічого такого, чим би можна було викопати могилу. Вона обійшла всю територію, яка була їм відведена, і не знайшла нічого, крім залізного лома. Він міг допомогти, але його було не досить. І вона побачила також за зачиненими вікнами коридору, який тягся понад крилом, відведеним для підозрюваних у зараженні сліпотою, нижчими по той бік території, перелякані обличчя людей, які чекали свого часу, тієї неминучої миті, коли їм доведеться сказати іншим, Я осліп, або якщо вони намагатимуться приховати те, що з ними відбулося, їх викаже помилковий рух голови або невиправдане зіткнення з кимось, хто ще не втратив зору. Про все це лікареві було відомо, фраза, яку він промовив, була частиною маскування для обох, відтепер дружина могла сказати, А якщо ми попросимо в солдатів, щоб укинули нам сюди лопату, Це добра думка, спробуймо, й усі погодилися, що так, це добра думка, лише дівчина в чорних окулярах не промовила жодного слова на тему лопати або мотики, уся її балачка досі обмежувалася лише сльозами й плачем. Я, я винна в тому, що він помер, плакала вона, й то була правда, заперечувати її було не можна, але також не випадає сумніватися в тому, якщо це може послужити їй розрадою, що якби перед кожним своїм учинком ми намагалися передбачити всі його наслідки, насамперед негайні, потім імовірні, потім уявні, то ми навіть не зворухнулися б із того місця, де нас зупинила б перша думка про наслідки. Добрі та погані результати наших фраз і дій розподіляються і, треба сподіватися, розподіляються рівномірно й виважено, на всі дні майбутнього, включаючи ті нескінченні, що звільняться від нашої присутності, й ми не зможемо ані похвалити себе, ані осудити, саме це деякі люди й називають безсмертям, про яке стільки говорять. Проте цей чоловік помер, і його треба поховати. Тому лікар та його дружина зголосилися вести переговори, а невтішна дівчина в чорних окулярах сказала, що піде з ними. Щоб не так мучила совість. Щойно вони з'явилися на виду, на виході з дверей, як солдат закричав їм, Стійте, і так, наче боявся, що це словесне застереження, попри свою категоричність, не буде сприйняте, вистрелив