Zhi Suymi - Алаґарда. Скорочена історія, Zhi Suymi

Розділ 20. Все було вирішено задовго до

«Тікайте якомога далі. Якщо буде потрібно, я сховаю під водою»
Це було останнє повідомлення від Кодо, яке прийшло на лінктаб Юпітера. Він на нього відповів.
«Я сам сховаю нас під водою. Розтули очі, Кодо, не тільки нею ти можеш керувати, так само як і я не тільки блискавицею»
А потім розтрощив його каменем.
Лінктаб заіскрився, замиготів і мав би вийти з ладу, але замість цього яскраво спалахнув. Погляд затягнуло білим туманом, у ньому пролунали голоси:
- Навіщо мені скрижаль, якого навіть не я створив?
- Бо його створила я. Він був потрібен, щоб стежити за Лійвем, але зараз у цьому вже потреби немає. Мені його знищити чи що?
Далі їхній тембр змінився, ніби став більш зрілий.
- Соларіє, ти вже другий місяць залишаєш Лійвем на самоті. Тепер, коли вона розібралася як користуватися Блискавковідводом, це безрозсудно! Ти хоч усвідомлюєш, що зараз робиш?
- Сяньґуне, я благаю: помовчи, - почувся короткий, важкий видих, - вона занадто залякана, щоб звернутися до людей. А поки ця проблема залишається лише нашою, то вже хай так і буде. Втратити ще одну… Я не можу, Сяньґуне, ця ніша для мене не підйомна… Треба ще раз все обдумати.
Димка перед очима розтанула, виливаючись в образи. Серед них він впізнав Соларія та Сяньґуна, але і був між ними хтось третій. Жінка із довгим, чорним волоссям, заколеним у строгий пучок, сиділа до них спиною, схиляючись над величезною посудиною.
- Ане-Ірен, ми вдячні вам за допомогу. Я вірю, що ваша діяльність стане значним вкладом у співіснування наших народів. Ми б ніколи не змогли розібрати людську будову, а тим паче відтворити вашу оболонку самостійно. Як для вашого рівня розвитку, стовбурові клітини – це правді щось неймовірне. Однак не забувайте: поки що нашу співпрацю потрібно тримати в секреті.
Жінка встала та витягнувшись у весь зріст, обернулася. Юпітер відразу і не прознав її. Ласкаве обличчя без єдиної зморшки, ніжна статура вирізняли її від образу тієї грубої людини середніх літ, до якої він звик. Вічно сварливої, різкої, а ця говорила тихо та люб’язно:
- Міс Соларіє, якщо ви стверджуєте, що після пошкодження чи видалення частини ядра, один із вас припинив змінюватися у віці, я можу припустити, що спадковий матеріал, який відповідав за цю функцію, був у вилученій частині. З цієї ж причини і могло з’явитися нетиповий для вас рудий колір волосся. В теорії, при ідеальних умовах, це робить його… безсмертним. Однак мої знання про вашу будову досі скупі, не покладайтеся на них.
- Нам було важливо почути думку представника людей, - у розмову втрутився Сяньґун і в декілька кроків підійшов майже впритул до неї, чим змусив затамувати подих – настільки колосальною була різниця у їхньому рості. – Дякую.
- Будь ласка. Як член природничого дослідження ЕСКЕЛ, для мене співпраця з вами – це чес-
Усе розчинилося у темряві і замінилося розмитою картиною лінктаба, котрий без перестану блимав окремими кнопками. Як тільки погляд сфокусувався, вся панель в один час яскраво загорілася, вивантажуючи у простір чийсь знайомий силует.
Юпітер сіпнувся. Соларія?
За мить часточки світла вималювали лице Сяньґуна.
Кого з них він не бажав бачити, сказати було неможливо. Навпіл розбита кнопка блимала червоним, сповіщаючи: це не запис, а прямий зв'язок.
- Юпітере? Юпітере ти мене чуєш?
Звертання різонуло слух. Раніше як ніколи рівний, загрозливий голос тепер звучав нервово та стурбовано. Вперше за все життя він назвав його по імені.
Завше ідеально зачесане волосся розтріпалося, а поміж зігнутих брів залягла глибока зморшка. Його образ схилився над Юпітером, змушуючи його зробити крок назад.
- Чуєш? Вислухай мене, давай хоча б раз у житті поговоримо не як престоли, а як товариші. Будь ласка.
Юаньхе всередині здригнувся від останніх двох слів.
- Благаю, віддай Блискавковідвід, і ми з Соларією розкажемо про все, що забажаєш. Це занадто терміново. Я обіцяю, клянусь дружиною і Жаміном, котрого ти так палко колись любив; я розкажу тобі усе. Нам відомо, що це ти вже знаєш. Я був таким самим, як ти. Тому хочу вибачитися за свою ненависть та злість, я відносився до тебе так, бо боявся того, що ти знаєш те, що і я. Те, що ти щойно бачив я показав не просто так. Якщо повернеш меч, все знову стане на свої місця. Соларія розлючена, вона шукає тебе, і коли знайде… - він з неприязню хмикнув, опускаючи погляд. – Здайся, поки все ще можна виправити. Юпітере, будь ласка…
Звук в один момент зник, а зображення померкло, як і вся панель лінктаба.
- Ми що, тепер маємо переховуватися? Від кого? Що трапилося? – Астрая з тривожністю та легким страхом у голосі присіла біля нього, не знаючи що робити. – Чому ми повернулися додому?
Юпітер не сказав їй нічого, але розумів, що варто було б.
Поки для неї, він лише зірвав її серед ночі, змусив швидко зібрати речі та втекти через вікно. На щастя, кімната Астраї була на першому поверсі. Потім переховувалися в лісі, і через декілька днів, коли вона вже була знесилена, повернулися назад. Просто так, без причини.
Юпітер повільно підняв спустошений погляд зазираючи у її розпахнуті, чорні очі. У їхніх куточках збиралися сльози.
Він бачив у ній себе.
Такий самий спраглий до правди, наляканий невідомістю.
Вона не знала нічого.
У двері постукали.
- Юпітере, це Єра, - у кімнату втупивши погляд у підлогу, увійшла його скрижаль. Він так був радий бачити саме її. Але як можна було не радіти, як вона була створена із нього? -Прийшла леді Соларія, вона шукає вас.
- Приведи її сюди. Тільки не поспішай.
Ось і все. Точка неповернення була перетнута. Кожен крок Єри – невблаганний, незворотний відлік. Але вірогідно, ця точка була перейдена раніше, і зараз Соларія мала відповісти коли саме. До чого це приведе здавалося очевидним.
Погляд знову впав на Астраю.
Та сиділа склавши руки разом, зігнувши плечі та схиливши голову настільки, що не було видно лиця через густі пасма, які спадали на нього. Вона не знала нічого, але поділяла його почуття. Можливо відчувала, це було зрозуміло – вони провели разом сотні мільйонів років, в Астраї циркулювала його енергія.
Соларія могла бути вже з миті на мить, а Юпітер за ці мільйони не зміг набратися сміливості, щоб поговорити.
Сьогодні все було інакше.
Занадто хороша нагода, щоб вкотре злякатися. Так, Юпітер визначився. Те відчуття, котре з самого початку ступало за ним по п’ятах, називалося страхом. Тепер, навіть якщо воно зробить декілька кроків вперед і вирішить накинутися зі спини, його це не хвилюватиме. У часу виграти неможливо, але поки ти не програв, потрібно насолоджуватися участю. Тим більше коли наближається фініш. 
Юпітер підійшов до Астраї та обійняв її. Однією долонею він вплутав почорнілі кігті у волосся та притиснув до себе. Це була єдина мрія, яка незміною пройшла ці роки. Припіднявши її голову, він нахилився ближче до вуха та надламано прошепотів:
- Пробач.
Астрая не відповіла і навіть в її погляді нічого не змінилося. Не пробачить, вона не може…
Двері у кімнату вибили.
- Ти! - з чимось нелюдським у голосі крикнула Соларія, вказуючи на дівчину, - негайно відай його мені!
Астрая розгублено прокліпала очима, явно настрашена тоном Соларії. Її погляд декілька разів пробігся по кімнаті, і в пошуках підтримки зупинився на Юпітері. Він одразу вловив прохання про допомогу та послабив хватку на волосі.
- Дай їй свій меч.
Вона миттєво кивнула чи то собі, чи то йому, та через силу підійшла до Соларії на тремтячих ногах. Астрая завела руки назад і вже в наступний момент з-за спини витягнула сяйний довжелезний меч.
Соларія нетерпеливо сама вихватила його з рук. Він одразу замиготів, а потім почав по дрібних кришталиках розпадатися прямо на очах. Блискучі уламки навіть не досягали підлоги, а відразу стлівали у повітрі як тільки відколювалися.
Зрештою, в її руці залишилося тільки пошарпане лезо розміром з долоню. Астрая повільно, не обертаючись, відступила назад.
- Це жарт?
- Блискавковідводу у нас немає, -Юпітер взявши Астраю за руку, підтягнув її ближче, ховаючи за собою.
- Тоді чому ви тікали? – Соларія відчуженим поглядом ще декілька секунд дивилася на вістря, а потім воно ковзнуло між пальцями і з дзвоном впало на підлогу.
- Ти нічого не розумієш у цінності людського життя. Для тебе що пташка, що людина – одне і теж, без різниці. Але Астрая – це моя сім’я. Я б ніколи не пробачив, якби ти зашкодила їй.
Тремтячі губи Соларії викривилися в нервовій посмішці. Але було у ній щось ласкаве. Раптовий сміх застав Юпітера і Астраю зненацька.
- І залишається тільки думати, на кого люди вплинули більше: на тебе, чи на Кодо, - вона похитала головою. – Потрібно повернутися та запевнити Раду Алаґарди. Вони вже там, напевно, казна-що попридумували собі. Але… спершу, я б хотіла все-таки ближче глянути на Яньхе. Чесно кажучи, я завжди захоплювалася цим. Усвідомлювати, що у Раді усі престоли наскільки різні, що один із них міг стільки років підтримувати життя в людині, це… приємно.
Соларія зробила крок у бік Астраї. Вона сама весь час стурбовано переглядалася то !
- Зачекай, - як найбільш ввічливо зупинив її Юпітер. Він повів рукою, котра тримала руку Астраї, назад, виступаючи вперед. - Колись буде кращий час для цього.
- Юпітере, - попереджувальним тоном мовила вона, але таки зупинилася. – Мені час від часу здається, що тобі подобається при кожній нагоді давати причини підозрювати тебе в чомусь. Чи може ти бачиш в мені загрозу? Тоді чому?
Глухий кут. Ось і все?
Так. Кінець.
Юпітер ривком оступився назад, зрівнюючись з Астраєю. Він грубо схопив її за шию та різко смикнув рукою вниз, проводячи долонею вздовж хребта. Пролунав нелюдський крик і дівчину вигнуло дугою
Вона на очах почала чахнути. За долю секунди вона з юної красуні перетворилася на кволу стару. Більшість волосся випало, а те, що залишилося вмить посивіло. Шкіра висохла та вкрилася глибокими зморшками. Астрая залишалася жива, її очі весь час налякано бігали шукаючи пояснення. Юпітер відвернувся від неї не знаходячи в собі сил на це дивитися.
Ще трохи.
Її шкіра, м’язи згнили, кістки без з’єднання розсипалися. Ними розповзлася сітка із тріщин.
Юпітер повернув усі роки, які колись їй відпустив.
З хребта, який залишився в його руці, почав відшаровувати меч. У ньому Соларія впізнала Блискавковідвід. Вона не встигла ні щось сказати, ні навіть смикнутися.
Вибух засліпив обом очі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍