Zhi Suymi - Алаґарда. Скорочена історія, Zhi Suymi

Епілог. На цьому розповідь закінчую

- По моїм розрахункам, Земля мала б вже перетинати орбіту Урана, - хлопець замів снігом усю схему системи, яку малював раніше.
- Ядане*, - окликнула дівчина, сильніше кутаючи лице у хутро. Ділянки шкіри, що були відкриті обмерзали. – Я вже шкодую про вибір. Благаю, давай виберемося та знайдемо цинкові коробки. Хоча б одну на двох! Ядане! Я хочу жити…
Її слова були схожі на плач, але вона в жодному разі не плакала. Сльози б просто замерзли на обличчі.
- Ми вже зробили рішення, - з відчуженою впевненістю відповів він.
- Ти зробив, - вона нагадала. – Навіть замість мене. Люди у них перечекають холод, ми примкнемо до іншої системи і життя продовжиться, як нічого і не було. А ми…?
- А нас своя велика місія.
Відповіді не було.
Очі Ядана зблиснули і він підняв голову, спостерігаючи як сходить їхнє друге Сонце. Майже непомітне у порівнянні з першим, але те, що воно зруйнувало Сонячну систему.

 

*  Ядан (з кит. 亚当, Yàdāng — «Адам») — у біблійній традиції перший чоловік, створений Богом, прабатько людства.
***

- Сідай. Наша розмова буде довгою, - Соларія глянула на Юпітера, який тільки починав приходити в себе.
- Що трапилося?
- Ти поглинув Блискавковідвід і наші сили зрівнялися, - вона невимушено посміхнулася. – Перш ніж ти поставиш мені запитання, поміть, що всі твої спогади повернулися. Наскільки я думаю, абсолютно всі.
Юпітер на мить замислився. Останнє, що він пам’ятав це було відчуття як ударна хвиля ошпарила його тіло. Але на подив, його перші спогади більше не починалися дитинством Лійвем. Їх було важко впорядкувати, але тепер там ще з’являлися нариси інших створінь та зовсім другої планети. Планети, з якої він, теж саме створіння, був родом.
Він, здається, згадав усе. Та дещо все-таки залишилося йому незрозумілим.
- Звідки ти взагалі взяла ідеї про престолів та скрижалів? Чому один елемент на одного престола? Що це взагалі таке?
- Брехня. Це просто була брехня, але, на жаль, вона зайшла занадто далеко. Думаю, ти ще не все усвідомив. Але що-що, а це ти маєш пам’ятати. Ти ж не будеш проти, якщо я почну з початку?
Юпітер мотнув головою.
- От і добре. Коли на Ауріоні, нашій планеті, почалася війна, наша команда була однією з перших, які брали участь у програмі «ASTRея». Її суть полягала в тому, щоб усіх покалічених і постраждалих, які більше не здатні воювати, відправляти населяти інші планети. Загалом, спочатку це планувалося як єдиний порятунок для таких. До цього їх просто знищували. Сам розумієш, вони ставали абсолютно безкорисними, а для їхнього утримання потрібні були ресурси. Дуже багато ресурсів, котрих і так не вистачало, бо все витрачалося на війну. Далі до цілей додалося налагодження стосунків з іншими формами життя та піднесення авторитету Ауріону. До речі, коли ти давав ім’я Астраї, тоді я і почала підозрювати, що ти все згадав. Не думаю, що знаючи це, ти б спеціально назвав її так. Але вже тоді я мала зрозуміти, що все закінчиться саме так.
- Якщо нашим завданням було потоваришувати з людьми, то чому ми від них ховалися?
- Це був мій другий приліт на Землю. Під час першого ми ще слідували цьому наказу. Спочатку все йшло як і планувалося, але потім… Один із нашої тодішньої команди дуже любив людей та був занадто безпечним по відношенню до них. Люди його захопили. Раніше він допомагав науковцям, навчав їх нашим технологіям, а вони у відповідь закули його у кайдани й розібрали по частинах, вивчаючи кожен орган і кожну тканину тіла. Він відчував несамовитий біль аж до самої смерті, доки йому не витягнули ядро. Ми тоді всі страшенно перелякалися, покинули завдання і почали переховуватися. На щастя для нас тоді, прийшло сповіщення від Ауріону про початок війни й нас повернули додому.
Декілька тисяч років і я знову на Землі. Вже як лідер вашої команди. Людини не змінилися ні разу. Їхній мозок просто не сприймав того, що у світі існують інші свідомі істоти окрім них. Вони такі… На Ауріоні, якби наш народ був таким самим, ми б не прожили і одного земного року. Ми тоді, звісно, боялися, але трапилося ще дещо більш страшне. Наш корабель поламався. Я намагалася його полагодити, але все мало. На Землі просто не було тих металів, з яких він був зроблений. Спіймати контакт з центром зв'язку мені не вдалося. Підсумовуючи, наше положення було таке: якби люди дізналися, вони б нас вбили, а ми б навіть не змогли врятуватися. Де можна було сховатися від них на їхній же планеті?
Ми переховувалися, аж доки не помер N-65. Якщо ти не впевнений, то це «престол вітру». Думаю, не варто казати що ми тоді відчували. Згодом я дізналася, що саме ви не зникаєте безслідно. Він залишив після себе нащадка. Це було те, що зрештою очікувало вас всіх. Але з певних причин, не мене. Якби ви так і продовжували змінюватися, то скоро хтось би неодмінно засвітився на людях. І з тодішньою моєю командою ми придумали цю брехню про престолів, створили людиноподібні образи, щоб у разі чого викликати менше підозр. Контролювати їх було б легше, якщо контролювати те, що вони знають. Це у будь-якому разі не вирішило б проблему, але ми точно могли б виграти час, щоб дочекатися допомоги. Наші запаси були на межі, нам не потрібна була людська їжа, але потрібна енергія. Я розібрала корабель та акумулювала усе, що змогла у ту саму зброю, яку роздала вам. Тепер ти розумієш навіщо мені був потрібен Блискавковідвід? Без нього уся «Алаґарда» могла загинути. Це було не заради моєї примхи, а заради вашого виживання. Ти не уявляєш як складно було придумувати це все самостійно, а змушувати в це вірити і подалі. Нас комплектували по шість осіб, відповідно, «справжні престоли»  закінчувалися на тобі. Решту я створила подібно скрижалям. Вони виявилися занадто пустими, навіть елемент їм прищепити було важко.
- А Мейшен? - тихо перебив Юпітер, ніби й не розраховуючи, що отримає відповідь. Так, все, що казала Соларія було правильним. Воно підкріплювалося картинками з моментів у його голові.
- О, вона… була найкращим результатом. Майже нічим не відрізнялася від нас. Шкода, звісно, що так вийшло. Але ще більше шкода, що пройшло сотні мільйонів років, а з нами ніхто так і не зв'язався. Нас покинули як сміття. Такі їм більше не потрібні. Але я досі… просто хочу додому.
Соларія замовчала та схилила голову.
- Ти цього ніколи не зрозумієш, бо ти не бачив Ауріон таким, яким його бачила я. Таким прекрасним і квітучим. Без війни. А твій дім тут, і Ауріон ним ніколи б не зміг стати.
І вона була права. Зараз, прокручуючи у голові спогади, Юпітер нізащо не погодився бпроміняти таку славну Землю на ті темні й похмурі руїни, які він згадав. Тобто, колись було краще?
- Пробач мені, я б не мала робити того, що зробила. Я могла передбачити, що так трапиться, але… - Соларія розчаровано видихнула, але зрештою підвела погляд та посміхнулася. – Сподіваюся, я відповіла на всі твої запитання. Якщо тебе ще щось буде цікавити, то я завжди буду тут.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍