Колм Тойбін - Майстер

плечу та сказати, що він бажає знати подробиці, щойно про них стане відомо, щоб нічого не пропустити.

Тепер Вайлдова історія заповнювала всі дні Генрі. Він читав у пресі все, що стосувалося цього випадку та чекав на новини. Він написав Вільяму про розпочатий процес, даючи зрозуміти, що не схвалює ні самого Вайлда, ні його твори, ні, тим паче, його викрутаси в лондонському товаристві. Генрі наполягав, що Вайлд ніколи його не цікавив, але тепер, коли цей чоловік пустився берега, готовий стати мішенню для загального осуду, ірландський драматург привернув до себе мало не всю його увагу.

— Я ПОЧУВ НАДЗВИЧАЙНО ВАЖЛИВУ НОВИНУ,— сказав Ґосс прямо з порога й заходив кімнатою, ніби то була корабельна палуба.

— Гадаю, батько Дугласа збирається привести якусь кількість безпритульних. Ці бруднолиці юнаки нададуть свідчення проти Вайлда, що, як я чув, будуть неспростовними.

Генрі розумів, що ставити питання немає потреби. Та й не знав він, щиро кажучи, як сформулювати своє питання.

— Я бачив список свідків,— продовжив Ґосс драматичним тоном,— і в ньому є чимало черні. Схоже, Вайлда добре знають у середовищі черні, злодіїв і шантажистів. Колись, напевне, вони йому дешево обходились, але тепер, очевидно, за це доведеться дорого заплатити.

— А Дуглас? — поцікавився Генрі.

— Мені казали, що він теж у цьому застряг по зав’язку, але Вайлд хоче, аби він тримався осторонь. Схоже, що награвшись зі своїми зіпсутими юнаками, Вайлд передавав їх Дугласові і бог знає кому ще. Скидається на те, що існує цілий список чоловіків, які брали тих хлопців в оренду.

Генрі помітив, що Ґосс спостерігає за ним, очікуючи на реакцію.

— Бридка справа,— сказав він.

— Так, цілий список,— продовжив Ґосс, ніби Генрі нічого й не казав.

НІ СТЕРДЖЕС, НІ ҐОСС не ходили до суду, але знали про все, що там відбувалося, мало не напам’ять. Вайлд, за їхніми словами, поводився самовпевнено та зневажливо. За висловом Стерджеса, він говорив так, наче спалював за собою мости, бо вже зібрався відпливти до Франції. Він був дотепним і гордовитим, безтурботним і нещадним. Якось увечері Ґосс почув від свого надійного інформатора, що Вайлд уже поїхав, але на ранок, коли виявилося, що це не так, він навіть не згадав про це. І все ж таки, обидва друзі Генрі були впевнені в тому, що Вайлд виїде до Франції, знали імена юнаків, які будуть проти нього свідчити, та говорили про кожного з них, як про героїв з особливими характерами та життєвими історіями.

На третій день слухань Генрі зауважив нове напруження в тоні обох своїх інформаторів. Вони, кожен окремо, були в нього напередодні увечері й обговорювали подробиці справи, з нетерпінням чекаючи настання нового дня та появи Вайлда в суді. Ґосс провів частину вечора в компанії відомого поета Єйтса, котрий, за словами Ґосса, був єдиним, хто позитивно висловлювався про Вайлда, захоплювався його творами та благословляв за сміливість. Ґосс сказав, що цей поет звинуватив публіку в лицемірстві.

— Я не впевнений,— додав Ґосс,— що публіка зважає на весь цей бруд, і сказав про це Єйтсу.

— А він знайомий із Вайлдом? — запитав Генрі.

— Усі ірландці — заодно,— відповів Ґосс.

— І що, Єйтс добре його знає? — наполягав Генрі.

— Він розповів мені екстраординарну історію,— сказав Ґосс,— про те, як провів Різдво у Вайлдів. За його словами, їхній дім був найкрасивішим із усіх, які він колись бачив: багато білого та якихось дивних, але гарненьких предметів. А найбільшою окрасою, сказав він, була місіс Вайлд, дуже розумна та вродлива жінка.

— Очевидно, недостатньо для Вайлда,— ущіпливо прокоментував Генрі,— чи, може, занадто.

— Єйтс збирається свідчити на його користь,— сказав Ґосс,— і я побажав йому успіху.

Стерджес уважно слухав, коли Генрі переповідав йому почуте від Ґосса.

— Усе ясно,— сказав Стерджес.— Бозі[13] є коханням усього його життя. Він усе віддасть, аби йому догодити. Вайлд відкрив для нього це найбільше кохання.

— То чому вони не виїдуть до Франції? — поцікавився Генрі.— Такі люди зазвичай знаходять там прихисток.

— Може вони ще так і зроблять,— відповів Стерджес.

— Не розумію, чому Вайлд і досі цього не зробив.

— Думаю, я знаю, чому він іще не виїхав,— сказав Стерджес.— Я обговорював цей факт із тими, хто дуже добре його знає, чи, принаймні, думає, що так воно є, то гадаю, я знаю пояснення.

— То не мовчіть же,— заохотив його Генрі, сідаючи на стілець біля вікна.

— Усього за один місяць,— повільно промовив Стерджес, ніби зважуючи кожне наступне слово,— він віддав на розсуд публіки дві свої п’єси, що принесли йому тріумф і загальне захоплення. Вайлд побачив своє прізвище, надруковане на афішах великими літерами. Хто б таке витримав? Чоловік, у якого щойно вийшла книга чи п’єса, просто не може не втратити глузд.

Генрі промовчав.

— І в цей же час,— продовжив Стерджес,— він іще побував і в Алжирі, якщо ви можете собі це уявити. Деякі чутки про його тамтешні пригоди докотилися й сюди. Схоже, що ні він, ні Дуглас не мали сорому в поводженні з місцевими племенами, що остаточно звело з розуму Вайлда, я вже не кажу про місцевих і всіх, хто це бачив.

— Можу собі уявити,— сказав Генрі.

— А повернувшись, він виявився безхатченком, жив у готелях, не мав ні копійки.

— Це — неправда,— зауважив Генрі.— Я підрахував його прибутки від постановок. Вони є дуже високими.

— Усе пішло на Бозі,— відповів Стерджес,— а також треба було сплатити борги. Гадаю, йому бракує коштів, аби сплатити рахунок у готелі, тож господар забрав усі його речі, якщо такі є.

— Але це не заважає йому виїхати до Франції,— зауважив Генрі.— Там можна купити все, що завгодно, може, навіть і дещо краще.

— Він пустився берега і втратив здоровий глузд,— сказав Стерджес.— Він уже не здатний прийняти рішення. Успіх, кохання та готельні кімнати — цього виявилося забагато для нього. А ще, він гадає, що це буде вітром на ірландський млин, але тут уже я нічого не можу сказати.

ЩОЙНО ЗАВЕРШИЛОСЯ СЛУХАННЯ, Ґосс оголосив, що, коли Вайлд не втече, його заарештують. Ґосс сказав, що поліції відоме його місце перебування, і з кожною годиною збільшується ризик, що Вайлда звинуватять у непристойності чи чомусь іще гіршому, адже з лондонських смітників повилазили свідки.

— Як я вже казав, є цілий