Сергій Бараєв - 100 Мініатюр , Сергій Бараєв

Рабів до раю не пускають

Реальний сон від 20.09.24

Перша чверть ХХ століття.
Я молодий аферист, з деякими друзями та численними бабусями та дідусями, в порту, з усіма нехитрими пожитками намагаємося завантажитися на великий корабель. По ходу останній. Ми будемо плисти в Канаду. Ми тікаємо останнім кораблем від реалій соц.табору. Бабці, дідусі везуть з собою насіння. Я — лиш себе. Тиснява, колотнеча. Вузький прохід. Там "на прийомці" на корабель питають:
— Хто ще з рабів хоче на волю?
Я хочу, але тиснява. Он бабця якась згадала за свої клумаки, почала перебирати. Ще мить і я залишуся в цьому пеклі.
Штовхаюся, підштовхую, пробиваюся — аж ось і моя черга:
— Прийміть раба до себе, — крізь неприйняття цієї фрази гукаю я. 
Мене впускають. А там нас зустрічають діти. Просто вдягнені, в сірі льняні одежі. Щирі посмішки. ЩИРІ ПОСМІШКИ. Те, що там в соц.таборі було відвертим злочином. Рум'янець на щоках у тих дітей. Ще один злочин по мірках того соц.табору. Мої очі обважніли — я заплакав. Притулився до якогось куточка.

— Я став вільним.

Адже й насправді в тому соц.пеклі я був рабом. Був рабом, але не визнавав того, жив, вірив в ті ідеали, виживав.

Післяслово: сон був емоційним — тому записав його таким, як він був, без художнього оформлення. Прошу вибачення перед читачем, але саме цю історію хочу залишити без змін.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍