Анастасія Лобойко - Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко

І раптом - сталося те, що було, хоч передбачуваним, але від того зовсім не легшим для сприйняття. На дівчину накотилася величезна хвиля, з якої вона… не випірнула.

Ляна невідривно дивилася (якщо так можна сказати, бо вона не була впевнена, що має… ем… очі) туди, де зникли обриси цієї бідолахи. За якийсь проміжок часу Роксоляна перевела погляд на місце, в яке булькнуло те, що ця причинна зірвала з шиї і пожбурила з усієї сили, мабуть, сподівалася докинути до берега, але - відверто кажучи, тут не було дуже на що сподіватися.

Коли Ляна переусвідомила, що тільки но трапилося, їй стало лячно. Вона почала розуміти, що от щойно стала свідком смерті якоїсь незнайомки, перебуває десь чортзна-де і що… не має відчуття атмосфери, не має тіла…

Спочатку Ляна почала швидко дихати… Сон, це просто ідіотський сон… Ой, треба визнати, неймовірно ідіотський сон… Дурний, беззмістовний, реальний… Реальний?!

Ляна почала дихати ще швидше. Вона відчувала, як це море, ця атмосфера тисне на неї. Їй хотілося кричати… Кричати, кричати на повний голос, але вона не могла видати й звуку…

Крик заполонив Ляну зсередини. Так… Так, вона чує, чує голос!

Роксоляна не відразу усвідомила, що вона прокинулась. Вся в холодному поті, зачервоніла і злякана, вона сиділа на ліжку і згадувала побачене. Усе було, ніби наяву. І таке чітке, мов вона бачила це не уві сні, а на власні очі.

-Лянусю, Лянусю, сонечко, що таке? - присіла навпочіпки біля Ляни Таня. - Ти кричала. Щось наснилося? Людочки, та ти ж мокра, як хлющик!

-Таню, Танюсю, - невидющими, залитими потом очима Ляна вдивлялася у темряву, де на ліжках вклякли перепуджені Ксеня і Соломія. - Я… Та то якесь кошмарисько..! Сон рябої кобили. - вона глянула на подругу. Таня - її найближча, найрідніша подруга, її порадниця, ба більше - сестра, стояла тут поряд, і, здається, Ляні помаленьку легшало на душі. - Воно було таке справжнє… Я мало Богу душу не віддала, аж серце в п’яти скотилося… Так виглядає, ніби там й зосталося, по правді кажучи. - і вона витиснула з себе сумовиту посмішку.

-Кхем… - прокашлялася Соломія. - Вибачте, але то треба було нас через такі небилиці будити? - обурливим  тоном м’явкнула вона.

-Ах небилиці, - взлилася Таня, - та якби тобі щось примарилось - ти би не кричала, а певно, вже лежала б у такій собі невеличкій, жовтуватій калюжці, якщо ти розумієш, про що я до тебе говорю.

-Ні, не розумію! - з викликом крикнула Соломія.

-Твоя правда: яке питання - така і відповідь… - пробуркотіла Таня. - То ж, аби щось розуміти, треба мати чим…

-Вибач!? - озвіріла Соля.

-Вибачаю, - спокійно, але не без нотки агресії, мовила Таня. А тоді тяжко зітхнула і додала. - Я кажу: лягаймо вже. - і обернулася до Ляни. - Пташку, спи, все добренько, це сон… Просто сон.

Але Ляна не була впевнена, що то сон. О, ні… Це був не сон, це було щось аж надто схоже на віщування… Схоже на справжнє видіння.

***

-Хаахаха… - реготав Стьопа, сидячи за столом і наминаючи булку з кефіром. - А потім вона, кажеш, сплигнула у воду… Видно, останні клепки повилітали… А тоді? Ага! Смикнула щось з шиї і хотіла докинути до берега… Дизорієнтація в проторі… - і він так задавився булкою, що Андрій мусив з усієї сили гатити йому по спині кулаком.

-Та не молоти так, за тобою ніхто не біжить і нікому твоя понадкусювана булка не треба. - пирхнула Ляна, ображена Стьопиними насмішками з її сну. О, та коли б йому таке наснилося, він би вже ходив і трісся, як пес на морозі.

-Та я не молочу, Лянусю, я собі потихеньку-полегеньку… - відкашлявшись, почав виправдовуватись Степан.

-Ага, ти зі своїм ,,потихеньку-полегеньку’’ скоро до летального випадку дійдеш. - похитала головою Таня.

-Танюсю, поки є така нагода - треба їсти, бо від голоду можна померти скорше, як Боженька заповів, а я, знаєш, не дуже хочу втручатися в Його плани стосовно себе. - підморгнув Степан, але Роксоляні не передався його веселий настрій.

-Стьопо, ти, може, думаєш, що я брешу? Мені справді таке снилося, і воно було настільки реальним, що…

-Тобі здається, ніби то був не сон, а якесь видіння, - повторив Стьопа Лянині слова. - А стосовно брехні - то, Боже, збав, аби я так про тебе думав… Знаєш, то скоріше так виходить, що… ем, як каже моя бабця: ,,Дурне спит, дурному сі снит’’. - і він заледве стримав єхидну посмішку. - Ти не подумай, що я тебе за дурну маю, але на дивненьку зі своїми снами ти крапульку подібна. - і він здушено засміявся.

-Слухай, прикрий забрало, - набурмошившись, скоса зиркнула Ляна. - Бо як я тебе зловлю, то будеш ходив заднім місцем навиворіт. - і вона загрозливо стиснула перед Стьопиним носом кулак.

-Настрашила їжака… голим заднім місцем, - вишкірився Степан.

-Так, Степане… З вами борщу не звариш… - сумовито протягла Таня, і Стьопа трохи приструнився.

-Тай з вами дуже не звариш, - засмучено відказав Андрій. Ляна здивувалася з його холодного тону і вже хотіла спитати, що це з ним, проте Андрій, зловивши її погляд, лише відвів очі, а сама Ляна, зрештою, передумала питати. Їй раптом дуже забаглося піти і подивитися на амулет.