Лев Миколайович Толстой - Війна і мир 3-4

участь в учиненні дії, тим менше вони можуть наказувати і тим їх більша кількість; а чим менша та пряма участь, яку вони беруть у самій дії, тим вони більше наказують і тим кількість їх менша; поки не дійдемо таким чином, піднімаючись від найнижчих шарів до однієї останньої людини, яка бере найменшу пряму участь у події і найбільше за всіх спрямовує свою діяльність на наказування.

Це ось відношення осіб, які наказують, до тих, яким вони наказують, і становить суть поняття, що зветься владою.

Відновивши умови часу, за яких відбуваються всі події, ми бачимо, що наказ виконується лише тоді, коли він стосується відповідного ряду подій. А відновлюючи неминучу умову зв’язку між тими, що наказують, і тими, що виконують, ми бачимо, що відповідно до самої властивості своєї ті, що наказують, беруть найменшу участь у самій події і що діяльність їх виключно спрямована на наказування.

VII

Коли відбувається яка-небудь подія, люди висловлюють свої думки, бажання щодо події, і тому що подія випливає з сукупної дії багатьох людей, одна з висловлених думок чи бажань неодмінно справджується хоча б приблизно. Коли одна з висловлених думок справдилася, думка ця зв’язується в нашій голові з подією які наказ, що передував їй.

Люди тягнуть колоду. Кожен висловлює свою думку про те, як і куди тягти. Люди витягають колоду — і виявляється, що це зроблено так, як сказав один з них. Він наказав. Ось наказ і влада у своєму первісному вигляді.

Той, хто більше працював руками, міг менше обдумувати те, що він робив, і змірковувати те, що може вийти зі спільної діяльності, і наказувати. Той, хто більше наказував через свою діяльність словами, очевидно, міг менше діяти руками. При більшому зборищі людей, що спрямовують діяльність на одну мету, ще різкіше виділяється розряд людей, які тим менше беруть пряму участь у загальній діяльності, чим більш діяльність їх спрямована на наказування.

Людина, коли вона діє сама одна, завжди носить сама в собі певний ряд міркувань, що керували, як їй здається, її минулою діяльністю, правлять для неї за виправдання її теперішньої діяльності і спрямовують її у передбаченні майбутніх її вчинків.

Так само роблять зборища людей, полишаючи на тих, які не беруть участі в дії, придумувати міркування, виправдання, передбачення щодо їх сукупної діяльності.

З відомих чи невідомих нам причин французи починають топити й різати одне одного. І цій події відповідає і супроводить її виправдання у виявлених волях людей про те, що це конче потрібно для блага Франції, для свободи, для рівності. Люди перестають різати одне одного, і подію цю супроводить виправдання, що полягає в необхідності єдності влади, відсічі Європи і т. д. Люди йдуть з заходу на схід, вбиваючи таких, як самі, і подію цю супроводять слова про славу Франції, про підлість Англії і т. д. Історія показує нам, що ці виправдання події не мають ніякого загального смислу, суперечать самі собі, як убивство людини, внаслідок визнання її прав, і вбивство мільйонів у Росії для приниження Англії. Але виправдання ці в сучасному розумінні мають необхідне значення.

Виправдання ці знімають моральну відповідальність з людей, які учиняють події. Ці тимчасові цілі схожі на щітки, що йдуть для очищення шляху по рейках попереду поїзда: вони очищають шлях моральної відповідальності людей. Без цих виправдань не могло б бути пояснене найпростіше питання, що постає під час розгляду кожної події: яким чином мільйони людей учиняють сукупні злочини, війни, убивства і т. д.?

Чи можна за теперішніх ускладнених форм державного і суспільного життя в Європі придумати будь-яку подію, яку не продиктували б, не вказали б, не наказали б государі, міністри, парламенти, газети? Чи є будь-яка сукупна дія, що не знайшла б собі виправдання у державній єдності, в національності, в рівновазі Європи, в цивілізації? Отже, кожна подія, що сталася, неминуче збігається з яким-небудь висловленим бажанням і, дістаючи собі виправдання, постає як учинення волі однієї чи декількох людей.

Хоч би куди рушив корабель, поперед нього завжди буде видно хвилясту смугу збуреної ним води. Для людей, що перебувають на кораблі, рух цієї смуги буде єдино помітним рухом.

Тільки стежачи зблизька, момент за моментом, за рухом цієї хвилястої смуги і порівнюючи цей рух з рухом корабля, ми переконаємось, що кожен момент руху хвилястої смуги визначається рухом корабля і що нас ввело в оману те, що ми самі непомітно рухаємось.

Те ж саме ми побачимо, стежачи момент за моментом за рухом історичних осіб (тобто відновлюючи неминучу умову всього, що відбувається — умову безперервності руху в часі) і не випускаючи з очей неодмінного зв’язку історичних осіб з масами.

Коли корабель іде в одному напрямі, то попереду його видно одну і ту ж хвилясту смугу; коли він часто змінює напрям, то часто змінюються, біжачи перед ним, і хвилясті смуги. Але хоч би куди він повернув, скрізь буде хвиляста смуга, що передує його рухові.

Хоч би що сталося, завжди виявиться, що це саме було передбачено й наказано. Хоч би куди прямував корабель, хвиляста смуга, не керуючи, не посилюючи його руху, вирує перед ним, і здаля нам здаватиметься, що вона не тільки довільно рухається, але й керує рухом корабля.

Розглядаючи тільки ті вияви волі історичних осіб, які могли стосуватися подій як накази, історики гадали, що події перебувають у залежності від наказів. А розглядаючи самі події і той зв’язок з масами, в якому перебувають історичні особи, ми виявили, що історичні особи і їх накази перебувають у залежності від подій. За безперечний доказ цього висновку править те, що, хоч би скільки було наказів, подія не станеться, коли для цього нема інших причин; але як тільки станеться подія — хоч би там яка, — то з-поміж усіх безперервно виявлюваних воль різних осіб знайдуться такі, які змістом і часом можуть стосуватися події ям накази.

Прийшовши до цього висновку, ми можемо прямо і позитивно відповісти на два істотних питання історії:

1) Що являє собою влада?

2) Яка сила учиняє рух народів?

1) Влада є таке відношення певної особи до інших осіб, в якому особа ця тим менше бере участі в дії, чим більш вона висловлює думок, припущень і виправдань сукупної дії, яка здійснюється.

2) Рух народів учиняє не влада, не розумова діяльність, навіть не поєднання того і цього, як те думали історики, а діяльність усіх людей, що беруть участь у події і об’єднуються