Софія Юріївна Андрухович - Амадока

Що їй залишалося ще? Тільки пробувати наосліп, намацувати, ризикувати. Йти у морок, тримаючи між пучками пальців нитку.

Вона піднялася сходами нагору, з зусиллям відчинила ледь перекошені на завісах двері (коли Богдан із силою їх затраскував, вони застрягали в рамі), мимохіть зморщилась від спертого запаху, який наповнював кімнату. Через помаранчеві штори кімната здавалася напханою кривавим світлом призахідного сонця. Романа відхилила одну зі штор і оглянула кімнату. Негайно збагнула, що Богдан сьогодні навіть не підводився з матраца.

Вона сіла поруч із його тілом, як робила це вже сотні, тисячі разів за минулий рік. Знала, що він не спить, що він свідомий її присутности. Помовчала кілька хвилин, пробігаючи очима рядки листа. Пошаруділа папером.

А тоді почала читати, одночасно перекладаючи:

«Свій лист Ти знову писала вночі замість того, щоб мирно спати… Цілком зрозуміло: я теж був у театрі, як писав Тобі, але в театрі я був удень, на денній виставі, а вночі, як зазвичай, спав і не мав потреби замість сну писати листи… Навчайся жити!

До речі, про Київ! Я вже неодноразово говорив Тобі, але повторю ще зараз і в листі: Київ цілком залежить від Тебе. Якби Ти наполегливо хотіла, щоб я був у Києві, то це було б саме так ще минулого року, за однієї-єдиної умови: щоб Ти проявила в цій справі ініціятиву й завзятість. Ну, а без цього все буде йти самопливом, як воно поки що і йде, і коли дійде до тих чи інших результатів — сказати, звичайно, складно.

Вчора у мене був день суцільних катастроф: скис годинник і почав іти з надзвичайною невпевненістю в собі, з окулярів випав гвинтик, і довелося перев’язати лапку ниточкою; ввечері вийшов з дому, щоб пообідати і за Твоїм листом, потрапив під дощ і змок. Сьогодні день також якийсь невизначений: в небі й уздовж вулиць світла імла. Може, ще проясниться, а може, як і вчора, буде дощити.

Бажаю Тобі всього найкращого.

Цілую. Твій В.

5 травня 1953»

Читаючи, вона відчувала, як із боку ліжника на неї пре напружена увага. Богдан підскочив і вирвав листа в Романи з пальців. Його руки тремтіли. Він наблизив аркуш до обличчя, заковзав очима по рядках. Його губи ворушилися, поки він нечутно перебирав слова, читаючи листа тією мовою, якою той був написаний. Раз по раз він наближав аркуш упритул до носа і голосно, жадібно вдихав запах. Тер око кулаком. Прикушував, жував губи. Тряс головою.

amoromality

Пороскотень, Ближні Сади

фото: розмитий вид на тин, рослини і високу ялинку крізь брудну шибу

Вподобань 43

amoromality Здається

Маленький хлопчик, він стояв на березі моря. В одній руці тримав сандалики й погойдував ними взад і вперед. Шкіра стоп відчувала жорсткість крупного піску — насправді дрібних камінців. Усе, на що він дивився, здавалося припорошеним тонким шаром сепієвого пилу — акації, що росли на пляжі вздовж колії, облущені дерев’яні лавки й іржаві гойдалки, кожна піщинка, бетонний пірс, сандалики в його руці. Навіть барва морської води виглядала приглушеною, ніби по той бік брудного скла. Повітря, й те мало сіруватий відтінок, але місцеві давно вже вважали цей колір новим прозорим.

Хлопчик ще відчував спухлість обличчя після того, як він довго плакав, поки дід тягнув його за руку, не відпускаючи і не говорячи більше ні слова. Їхня прогулянка починалася для хлопчика дуже добре, хоч він і відчував тяжкий настрій діда. Зсутулений іще дужче, ніж зазвичай, той простягнув йому морозиво на порожній площі воїнів-визволителів і поправив на голові панамку в горошок. Вони повільно перетнули площу під палючим сонцем. Хлопчикові здавалося, спека заповільнює рух і розпростує площу далі й далі. Від бетонних плит пашіло жаром, і цей жар провокував нудоту, що переходила в якусь незрозумілу, а тому — майже нестерпну тугу серця і горла. На щастя, хлопчикова рука стискала вафельну скоринку з морозивом усередині, і, хоч морозиво й тануло, крапало на коліна і на землю, на цьому відчутті можна було зосередитися.

Вони пройшлись асфальтованими доріжками Парку культури і відпочинку, акуратно обминаючи клумби з утомленими від спеки квітами. Стенди виробників заводів «Азовсталь» і коксохімічного, тресту «Азовстальбуд» та інших в цю пору не відкидали тіні. Веранду бібліотеки-читальні з дерев’яними стінами-павутинкою двоє молодих жінок готували до вечірньої події. Дід заговорив до однієї з них — знизавши плечима, дівчина невпевнено відповіла про лекцію на суспільно-політичну тему. Дід запитав її, чи планують завтра проводити настільні ігри з олівцем, і дівчина гукнула без ентузіязму в голосі свою подругу, та відклала набік віника, підійшла до них і чітко відповіла на всі дідові запитання. Перша дівчина тим часом поманила хлопчика пальцем і злила на його липкі руки воду зі скляної пляшки від молока. Він висушив їх об задню частину шортів, а дівчина примружила очі в посмішці й докірливо похитала головою.

Четверги, — говорила перша дівчина дідові, — дні молоді. Сюди приходять юнаки та дівчата з баянами і гітарами. Можна танцювати, співати, декламувати вірші, показувати сценки чи демонструвати акробатичні трюки. Можеш узяти участь у конкурсі, — звернулася дівчина до малого, коли той знову до них наблизився. — Що ти найкраще вмієш робити? — Хлопчик зашарівся й опустив голову. Дід знову поправив йому панамку. — Він любить читати, — відповів замість внука.

У нас і фільми показують безкоштовно, — сказала дівчина. — «Перший рейс до зірок» показували. І «Таємницю речовини». Багато фільмів про природу, про Космос. Тобі це цікаво? — знову запитала вона у хлопчика.

Хлопчик мовчав. Тоді дівчина знову заговорила до діда. — Вас зацікавить, — казала вона, — вечір «За здоровий побут». — Люди вашого віку особливо люблять приходити на ці зустрічі з медичними працівниками.

А День металурга? — запитала інша дівчина, пожвавившись. — Обов’язково приходьте всі разом на святкування Дня металурга! Вже не кажучи про День військово-морського флоту. — В останню неділю липня? — запитав дід. — Так, в останню неділю липня, — підтвердили дівчата.

Вони розхвалювали концерти на літній естраді-мушлі. Енергійніша з дівчат збігала по програмку, але не простягнула її дідові, а заходилася сама читати вголос: з 31 травня до 29 червня — гастролі обласного драматичного театру імени Пушкіна, з 2 червня — Кримський драматичний театр, з 5 по 15 липня — Шахтарський ансамбль пісні й танцю Донбасу «Молода гвардія». З 16 червня — гастролі обласного театру опери і балету з операми «Бал-маскарад», «Трубадур», «Запорожець за Дунаєм», «Травіята», «Кармен», «Чіо-Чіо-Сан», «Ріґолетто» і балетами «Лебедине озеро» і «Великий вальс».

Хлопчик смикав діда за руку. Вони попрощалися з молодими жінками і рушили далі,