Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Глава сорок третя. 6-е листопада, неділя, день 63-й

Офіційно Макс підняв усіх о шостій тридцять. Хоча коваль і сам встав раніше шостої і пішов порати конячку. Дівчата теж не спали, не звикли розлежуватися – солодке життя в них закінчилося дуже давно, а в одному домі з паном вони взагалі спали у пів ока. Учора Макс віддав Оррі весь новий одяг, що припас для них трьох, але наказав дівчатам поки не показувати, щоб не ображати Рею. Нехай поки нічого не знає. Ох, відвик він від отакого квітника в будинку. Є щось приємне все-таки, коли ти пан і повелитель.

– Так, милі пані... у мене сьогодні багато справ, тож швиденько снідаємо, потім їдемо в селище. Так і бути – відвезу ваші ніжні попки на м’яких сидіннях, щоб не мерзли. – Алер не втрималася і приснула, одразу ж отримавши суворий погляд від Реї. – Чи ти, красуне, – Макс звернувся до наставниці, – хочеш із милим кататися?

– Якщо дозволите, пане, – Рея трохи почервоніла...

– Ну й добре, нам легше буде. Катайтеся, – Макс подумав, що так навіть краще – можна буде переговорити з усіма дівчатами відразу і без перешкод, Рея нічого не почує. – Значить швиденько снідаємо і вперед. Оррі, ти, як і раніше, живеш тут, тож нічого не тягни, – дівчина глянула на подруг і зніяковіла. Алер і Тіана промовчали, дивлячись на неї зі співчуттям і болем.

Поснідали швидко, Тарха і Рею практично одразу відправили в селище, дівчата наводили порядки і перешіптувалися, а він завантажував у машину потрібне. Поки їхали жодного слова про весілля він не сказав, закралася в нього неясна підозра, що таємниця відома трьом буде відома всім. Тож дівчата весело щебетали, а він підтакував.

У селищі його як завжди зустрічали як годиться – пан приїхав. Усі вийшли, кланялися. Макс став помічати, що в поклонах жителів стало менше побоювання і більше реальної поваги. Так йому здалося. Ну і добре, жити в страху – це не для нас. Тарх не збрехав – три будинки були повністю готові, жителі вже розселилися в них, дров запасли, електрику провели і користуються, не дарма він пояснював, що до чого двом похмурим мужикам. Четвертий будинок, де він планував жити з Реєю, Тарх робив осібно – трохи осторонь і глибше, ближче до лісу. Це, звісно, сильно – майже чотири будинки за кілька днів. Хоча, чому тут дивуватися – майстерність є, а хороший інструмент прискорив усе в рази.

– Староста! – неголосно покликав Максим, але його слова одразу ж підхопили, і за кілька секунд Серх, що походжав неподалік, уже низько вклонявся йому. – Скажи, а чому в коваля дім більший за інші? І місце на віддалі?

– Так пане... сім’я ж нова... ми громадою вирішили, що нехай буде... усе-таки пані – лікарка і... і... – староста зам’явся, – кажуть, що відьма вона... Та тільки нам то що? Лиха від неї не було ніколи, добро лише... А тут бачиш – травки якісь їй посушити розвісити чи ще чого... Місця більше треба. Та й коваль сам усі колоди заготовляв вечорами, люди тільки підсобили трохи. І ще кузню свою він по сусідству перенесе, зручніше буде. А те, що на віддалі – так безпечніше, щоб пожежа не перекинулася, якщо що...

– Добре, – він кивнув, суворостей було дотримано. Тепер ніхто не скаже, що пан ковалю потурає. Макс був задоволений. Люди працювали за совість і своє майбутнє, старалися. Навіть тирсу з деревозаготівлі збирали, зсипали в мішки й сушили. Піде якщо не на підстилку, то на засипку кудись... Лісопилка майбутня була тільки в контурах, хоча там діла було не багато – це ж не хата, особливо мудрувати нічого. А ось лазня була майже готова. Її навіть кілька разів протоплювали для просушування. – Серх, справа в мене є... Скажи, як ви плануєте весілля коваля організовувати?

Серх трохи посумував.

– Вибачте, пане... ми не зможемо запропонувати вам страви, гідні вас... нема з чого їх готувати. Мисливці дичину трохи набили, але це зовсім мало. Кілька зайців, кабан... неабиякий сікач, та тільки м’ясо не дуже... Нам згодиться, а вам і пані Реї... не можу я таке подавати.

– Давай так – ось настане ранок третього дня, що будете робити?

– Так... Тарха зберемо, конячку дамо, віз прикрасимо, і поїде за пані з отчого, отже, з вашого, дому її забирати. Привезе, каблучку їй одягне чи браслет весільний, люди привітають, у хату її введе, господинею назве... Стіл біля хати виставимо, пригощання людям, значить, буде сяке-таке...

– Із цим уже ясніше, каблучку, значить, одягне... а з їжі що? які традиції? Хмільне щось дозволено?

– Молодим – ні-ні... не належить їм хмільного пити... узвар буде... Це ми можемо... Хмільного в нас майже й нема, лишилося для крайніх потреб. Та й не жадає народ, то прийшлі були – ті так. А наші мужики більше узвар чи квас полюбляють. Традицій особливих немає, бо їмо те, що є, що виростити змогли. Ну і якщо мисливці що принесуть. А після всього – молоді в хату йдуть, а люди пісні співають, танцюють, знову ж таки... Гуляють, якщо ваша воля...

– Добре, я все зрозумів. А знайди-но мені ту куховарку, яка годувала всіх... ну... така, жвава... усе погрожувала ополоником когось налигнути, якщо хто до казана лізти буде...

– Так це Ласса, пане... доньку її ви лікувати зволили. Вона, як донька на ноги встала, то все натішитися не може... Мужик її згинув три роки вже як, сама вона все господарство тягне, та донька ось, помічниця...

– Так, її, – Макс перервав потік думок старости. – Ще поклич вихованок пані Реї і тих чоловіків, що в мене вдома працювали, – план Максима набував дедалі чіткіших обрисів. Коли потрібні люди зібралися, він почав роздавати завдання.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍