Жоржі Амаду - Фантастика Всесвіту. Випуск 4

лондонському рекламному агентстві Ogilvy & Mather. У 1964 році Рушді отримав британське підданство і відтоді постійно живе у Великобританії.

Перший роман Рушді — «Ґримус» («Grimus»), опублікований у 1975 році, не був відмічений критиками і не мав комерційного успіху. Але через шість років — у 1981 році — з’явилася його друга книга — «Діти півночі» («Midnight’s Children»), що принесла письменникові популярність. За цю велику сімейну сагу XX століття (в основі сюжету лежить історія індійської сім’ї) Рушді був удостоєний безлічі нагород, зокрема Букерівської премії (Booker Prize for Fiction, 1981), премії Джеймса Тейта Блека (James Tait Black Memorial Prize for fiction, 1981), літературної премії Асоціації викладачів англійської мови (English-Speaking Union Award, 1981). У 1993 році за «Дітей півночі» Рушді отримав премію «Букер Букерів» — нагороду за кращий роман, що коли-небудь удостоювався Букера.

У 1983 році вийшов третій роман Рушді — «Сором» («Shame»), у якому багато критиків побачили алегоричне зображення політичного життя в Пакистані.

У 1989 році був опублікований четвертий, найзнаменитіший і найскандальніший роман Рушді — «Сатанинські вірші» («The Satanic Verses»). Він викликав великий резонанс у всьому світі. У романі описано життя індійських акторів Джібріла Фарішти і Саладіна Чамчи, що вижили в авіакатастрофі. Вони потрапляють до Англії, де Чамча поступово вживається в образ диявола, а Фарішта стає втіленням архангела Гавриїла. В одній із частин роману пророк Махунд, в якому мусульмани побачили пророка Мухаммеда, погоджується визнати трьох язичницьких богинь, а три повії називають себе дружинами Посланника.

Прихильники ісламу оголосили роман Рушді віровідступницьким і блюзнірським. Власті Індії, Судану, Єгипту, Саудівської Аравії і багатьох інших мусульманських країн заборонили видавати книги людини, яка образила їхню віру.

14 лютого 1989 року духовний лідер Ірану аятола Хомейні видав релігійний едикт — фетву, в якій назвав вбивство Рушді богоугодною справою. За голову письменника різні радикальні ісламські організації призначали нагороди, їх величина доходила до 2,8 мільйонів доларів. Більше того, переслідуванням піддавалися всі, хто брався видавати або продавати роман. Від рук релігійних екстремістів загинув перекладач «Сатанинських віршів» на японську мову, були поранені італійський перекладач і норвезький видавець. В Англії були підірвані бомби біля магазину фірми «Penguin Books», де книга була виставлена на продаж. У березні 1989 року фетва привела до розриву дипломатичних відносин між Великобританією й Іраном.

Незважаючи на небезпеку, редактори і критики американського видання USA Today включили «Сатанинські вірші» у список із 25 книг, які найбільше вплинули на читачів і видавничий бізнес в останню чверть XX століття.

Загроза замаху змусила Рушді тривалий час переховуватись: він таємно переїздив з однієї конспіративної квартири на іншу, і його цілодобово охороняла поліція.

Пізніше Салман Рушді випустив ще низку романів: «Гарун і море історій» («Нагоип and the Sea of Stories», 1990), «Останнє зітхання мавра» («The Moor’s Last Sigh», 1995), «Земля під її ногами» («Ground Beneath Her Feet», 1999), «Лють» («Fury», 2001), «Клоун Шалімар» («Shalimar the Clown», 2005, номінація на Букерівську премію того ж року), «Недбалі господарі» («Careless Masters», 2007) і «Паралельвіль» («Parallelville», 2007), «Флорентійська чарівниця» («The Enchantress of Florence», 2008).

Рушді назвав серед письменників, які найбільше вплинули на його творчість, італійця Італо Кальвіно, американця Томаса Пінчона, а також Джеймса Джойса, Гюнтера Ґраса, Борхеса, Булгакова і Люїса Керрола.

У вересні 1998 року британський уряд відновив дипломатичні відносини з Іраном, розірвані раніше через фетву аятоли Хомейні. Незважаючи на те, що фетва залишалася в силі (аятола Хомейні помер, не відмінивши її), Рушді знову став з’являтися на публіці. Він навіть знявся в епізоді кінофільму «Щоденник Бриджіт Джоне» («Bridget Jones’s Diary», 2001), зігравши самого себе. Рушді зміг знову відвідувати і країни Сходу. Але візит у Делі все одно потребував від нього ретельного маскування.

7 серпня 2005 року в газеті The Washington Post була надрукована стаття Рушді «Час для реформування ісламу» («The Right Time for An Islamic Reformation»). У публікації письменник пропонував мусульманам ставитися до релігії з історичної точки зору, усвідомити, що вона заснована на легендах, а не на реальності. Він закликав до терпимості і неупередженості, які, на його думку, сприятимуть миру.

Чергову хвилю незадоволеності в Пакистані, Ірані та Індії викликало присудження Рушді лицарського титулу. 16 червня 2007 року з нагоди дня народження королеви Єлизавети II «за служіння літературі» Салман Рушді був посвячений у лицарі Британської Імперії. Відтепер письменник має іменуватися сером.

Офіційний представник іранського міністерства закордонних справ Мохаммад Алі Хоссейні назвав присудження лицарства Рушді ознакою ісламофобії серед високопоставлених британських чиновників. «Цей вчинок доводить, що порушення святинь ісламу зовсім не випадкове, а організовано і здійснено за підтримки і під керівництвом ряду західних держав».

В Ірані й Пакистані почалися безлади, пов’язані з нагородженням письменника: у пакистанському місті Мултан сотні чоловік спалили опудало британської королеви і Рушді, вимагаючи судити його за ісламськими законами. За голову Рушді знов було призначено винагороду. Тегеранське радикальне угруповання «Організація за увічнення мучеників мусульманського світу» запропонувала за вбивство Рушді 150 тисяч доларів.

Через два тижні після скандалу з приводу присудження Рушді титулу його четверта дружина Падма Лакшмі, актриса, модель і телеведуча індійського походження, подала на розлучення.

У липні 2008 року книга Рушді «Діти півночі» перемогла в читацькому конкурсі, влаштованому організаторами британської літературної премії Man Booker, на найкращий роман, який коли-небудь отримував «Букера». Твір Рушді вибрали близько 36 відсотків відвідувачів сайту премії, що взяли участь у голосуванні.

Салман Рушді є президентом американського ПЕН-центру. Також він є президентом і засновником Міжнародного парламенту письменників (International Parliament of Writers), що підтримує свободу творчості письменників.

Салман Рушді був одружений чотири рази. Його перша дружина — актриса Кларіса Луард (були одружені в 1976–1987 роках). У подружжя народився син Зафар Рушді. Друга дружина Рушді — американська письменниця Маріана Віггінс (1988–1993). Втретє Рушді був одружений з британським видавцем Елізабет Вест (1997–2004), у них народився син Мілан. З Падмою Лакшмі, четвертою дружиною, Рушді прожив близько трьох років (2004–2007), цього разу в нього не було дітей.

«Вікіпедія»

_____________________

ЗМІСТ

Девід Селтцер. ЗНАМЕННЯ. Роман

Борис Віан. ДОХЛА РИБА. Оповідання

Курт Воннегут. ГАРРІСОН БЕРДЖЕРОН. Оповідання

Жоржі Амаду. ВЕЛИКА ПАСТКА. Роман

Курт Воннегут. ВСЕ ЗАВТРА, ТА ВСЕ ЗАВТРА, ТА ВСЕ ЗАВТРА. Оповідання

Кларіс Лішпектор. ІШТЛАН. Оповідання

Роберт Шеклі. БЕЗСМЕРТЯ ЗАДАРМА. Оповідання

Хуан Абурто. ЗНИКЛІ БЕЗВІСТИ. Оповідання

Петер Бонев. ЖИТТЯ В ПРОСТОМУ ОБЧИСЛЕННІ. Оповідання

Алісдер Грей. ІСТОРІЇ, ПЕРЕВАЖНО НЕЙМОВІРНІ. Оповідання

Майкл Свонвік. ПОВІЛЬНЕ ЖИТТЯ. Оповідання

Салман Рушді. ФЛОРЕНТІЙСЬКА ЧАРІВНИЦЯ. Роман

Примітки

1

Перекладено за виданням: