Гомер - Іліада. Одіссея

тим, що родом з просторого Криту походжу,

200] Син я багатого мужа. Синів іще й інших багато

В нашому домі зросло й народилось у нього від жінки

Шлюбної. Мати ж моя була лиш наложниця, батьком

Куплена, та шанував мене врівні з законними дітьми

Кастор, що сином Гілаковим був, і гордий вести я

205] Рід свій від нього. На Криті його шанували, як бога,

І за багатство, й за щастя, й за славних синів благородних.

Кери смертельні й по нього прийшли і в оселю Аїда

Перенесли його. Діти його гордовиті відразу ж

Поміж собою усе поділили майно жеребками,

210] Тільки мені дуже мало дали та будинок лишили.

Взяв я дружину, проте, із чужого заможного роду -

За доброчинність мою: не був ні на розум я вбогим,

Ні боягузом у битвах. Тепер уже все це минуло.

Та й на стерню ти, гадаю, поглянувши, можеш пізнати

115] Колос. Зазнав-бо донині я надто багато нещастя.

Силу богове Арей і Афіна мені дарували

Й мужню відвагу. Скільки разів я з загоном добірних

Боїв у засідках був, ворогам готувавши загибель!

Думка про смерть мені серця відважного все ж не смутила.

220] Першим я кидався в бій і кожного між ворогами,

Хто мені швидкістю ніг поступавсь, досягав своїм списом.

Був я такий у боях. Ні домашньої, ні польової

Не полюбляв я роботи, що множить добробут родини.

Любими завжди для мене були кораблі многовеслі,

225] Стріли разючі, списи мідногострі й бої з ворогами -

Речі страшні, що для інших жахливими завжди здавались;

Я ж полюбляв їх, поклав-бо любов до них бог мені в серце.

Інша людина й утіхи у іншому ділі шукає.

Ще перед тим, як ахеїв сини виступали на Трою,

330] Дев'ять разів на швидких кораблях із мужами ходив я

В землі чужинних мужів, привозив і здобич велику -

Сам, що подобалось, брав, та й з розподілу за жеребками

Теж припадало багато. Так множилась дому заможність.

Скоро на Криті й боятись мене почали, й шанувати.

А після того як Зевс громозвучний страшну нам намислив

Путь, що стільком унедовзі мужам підтяла вона ноги,

З Ідоменеєм славетним мені кораблі довелося

До Іліона вести. Але й відмовлятись від цього

Ніяк було - поголоска пішла б у народі й неслава.

240] Дев'ять під Троєю літ ми, ахеїв сини, воювали,

А на десятий, узявши Пріамове місто високе,

На кораблях одпливли, і бог скрізь ахеїв розсипав.

Та від порадника Зевса найбільше мені, бідоласі,

Випало лиха. Із місяць пробув я з дружиною дома,

245] Дітьми й достатком своїм утішаючись. Та після того

Серце штовхнуло мене, швидкі кораблі спорядивши

І богорівних супутців узявши, в Єгипет податись.

Дев'ять я взяв кораблів, негайно зібралися й люди.

Товариші мої любі ще цілих шість днів після того

250] учти справляли. А я поставляв безустанно худобу,

Щоб і для жертви богам, і для учт їм самим вистачало.

Сьомого ж дня ми знялися з причалів широкого Криту

Й легко, з потужним Борея, прекрасного вітру, диханням,

Мов течією ріки, попливли. Кораблі не зазнали

255] Жодних пошкоджень. Всю путь без турботи і цілі й здорові

В них ми сиділи. Лиш вітер спрямовував їх та стерничі.

Днів через п'ять на чудові Єгипту ми випливли води,

Став на Єгипті-ріці з крутобокими я кораблями.

Потім на берег звелів супутникам витягти вірним

260] Наші усі кораблі і самим біля них залишатись,

А спостерігачам вийти звелів на чатівні дозорні,

Та у зухвалій відвазі, на власні довірившись сили,

Кинулись раптом вони єгипетські ниви чудові

Скрізь грабувати, жінок з немовлятами всіх полонили

265] І повбивали мужів. Сягали до міста їх крики.

Гомін почувши, на поміч єгиптяни їм на світанку

Вибігли. Відблиском міді і брязкотом кінних і піших

Сповнилось поле. Зевс громовладний в лихе боягузтво

Ввергнув супутників наших, - ніхто проти вражої сили

270] З них не устояв. Страшне звідусюди грозило їм лихо.

Дуже багато тоді полягло нас від гострої міді,

Інших до праці гіркої примусили, взявши живими.

В серці ж моєму сам Зевс такій утворитися зволив

Думці, - було 6 мені краще умерти в Єгипті й знайти там

275] Долю свою! Нове вже мені готувалося горе!

Вмить з голови я шолом свій, чудового виробу, скинув,

Разом і щит із плечей, і спис я жбурнув свій далеко.

Кинувсь до коней державця тоді і коліна з риданням

Став цілувати йому. Змилосердився він і, піднявши,

280] В повіз мене посадив і повіз до своєї домівки.

З натовпу ще ясеновими кидали в мене списами,

Вбити бажаючи, надто усі-бо вони розлютились.

Він же мене прикривав, боячися усе ж прогнівити

Зевса гостинного, котрий карав за вчинки негідні.

285] Там я сім років пробув, і чималий зібрав я достаток

Серед єгиптян, вони-бо з охотою все дарували.

А як, наблизившись, рік надійшов уже зрештою й восьмий,

Вмілий в обманах з'явився до мене якийсь фінікієць,

Хитрий шахрай, що біди не одній вже накоїв людині.

290] Словом облесним умовив мене він поїхати разом

До Фінікії, де в нього й будинки були, і маєтки.

Протягом цілого року тоді проживав я у нього.

Як місяці проминули і дні перебігли чергою,

Рік закінчив своє коло й ті самі вернулися Ори,

В Лівію взяв мене він з кораблем мореплавним, облудно

Радячи з ним і мені свій вантаж переправити разом,

Сам же за ціну велику продати мене намірявся.

Хоч я й домислював щось, та поплив з кораблем мимоволі.

Біг він з потужним Борея, прекрасного вітру, диханням

300] І обминав уже Крит. Та Зевс їм загибель замислив.

А як далеко ми Крит залишили й ніяка навколо

Не маячила земля - саме лише небо та море,

Хмару всю чорну раптово наслав громоносний Кроніон