Любомир Андрійович Дереш - Голова Якова, Любомир Андрійович Дереш

class="p1">доріжки, і гуляти було одне задоволення. Здається, ми натрапили на сторожу.

Дзявкотом собаки попередили зграю про чужинця.

Месьє сповільнив крок. На протилежному кінці доріжки Майя побачила нових собак.

— Так, Майє, ми не помилилися. Ось місцеве собаче товариство, а оцей здоровань —

їхній вожак… Дивіться на їхні пози. Вони демонструють ритуальну агресію.

Месьє завмер.

— У них своя ієрархія, бачите? Оцініть, який обмін поглядів! Справжня церемонія

війни. Нашому Месьє показують, що його тут не раді бачити. Погляньте на нашого

кавалера. Він, здається, не з лякливих. Бачите, він не реагує на перший знак агресії.

Замість того, щоб зайняти позу примирення, він підступає ближче… Тепер вони показують

зуби і гарчать. Дивіться, які напружені тіла… зараз буде бійка.

— Я боюсь за нього, давайте підемо… Месьє, ходи до мене…

— Заждіть, Майє, це варто побачити. Це природна поведінка. Нам вони нічого не

зроблять.

Месьє кинувся на вожака бездомних. Гарчання і вищання почулося з клубка тіл. Майя

затулила вуха. Хтось шарпнув її за руку, від чого вона аж пересмикнулась.

— Дивіться, чорт би вас забрав! — гаркнув Богус, силою опускаючи її руки.

Майя зажмурилась і закивала головою. їй зробилося погано. Гавкіт лящав у вухах.

— Дивіться, — наказав Богус, і Майя розплющила очі. — Ось природа. Жива природа.

Ось вам життя, Майє, ось вам загальна любов і всепрощення… Ви ж хочете, аби життя

ставалося? Хочете, аби в ньому було місце для всього? Так дивіться ж…

Її губи дрижали. «Не заплачу. Нізащо не заплачу перед ним», — повторювала собі Майя.

Поєдинок припинився. Вожак дворових лежав притиснутий до землі. Над ним,

учепившись йому зубами у голову, стояв Месьє.

— Як цікаво, Майє. Наш Месьє не дає вожакові перевернутися на спину — прийняти

позу переможеного… Ви не здогадуєтесь навіщо?.. Хто би сподівався, що у кімнатного

собаки такі гени? Але ж погляньте, що він робить… Ні, це щось незвичайне…

Месьє пробував учинити над переможеним сексуальне насилля. Майя розвернулася, аби

покинути місце безчестя, але Богус ухопив її.

— Стійте.

— Відпустіть…

— Спершу подивіться на цю чарівну сцену природи, люба Майє, — сказав він, і Майя

від його голосу перелякалася до смерті. Вона завмерла, апатично спостерігаючи за

насиллям, а Богус стискав її руку й говорив: — Дивовижно, що така сцена, Майє, спіткала

саме нас із нами. Я вперше бачу гомосексуалізм серед собак. Надзвичайно цікаво. Такі

відхилення нерідко трапляються після черепно-мозкових травм. Ви не били Месьє по

голові?

Майя мовчала, Богус смикнув її за плече.

— Я питаю, чи не били ви його по голові?

Майя знизала плечима, стараючись приховати істерику.

— Я не била. Може, хтось бив, я не била.

«Господи, дай мені сил це витримати і живою вирватися від цього маніяка».

— Дивно. У такому разі, у нашого монсеньйора надзвичайно розвинений інстинкт

домінування…

Месьє зліз із збезчещеного покруча і потупотів у бік Богуса та Майї. Пес-жертва,

накульгуючи, побрів у протилежний бік.

— Ходімо, мила моя, завжди усміхнена Майє. Пропоную влаштувати сьогодні

святкову вечерю з печінки, яку я привіз. Печінка по-баварськи з білим оцтовим соусом —

моя коронна страва. Погасимо світло, запалимо свічки… Смачна вечеря, барокова

музика… Боже, я направду радий, що маю причину приїжджати у ваш дім…

13.

Йоланта вийшла їй назустріч з кухні, розтріпана, в чорній вуалі на голе тіло, з яскравими

губами.

— У вас що, була пожежа? — спитала в неї Майя.

Веранду затягло непрозорим димком.

— Я готувала водорості, — сказала Йоланта. — Забула, і вони згоріли мені, уявляєш?

Палений водорост гірчив. Увесь вечір Майя вдихала запах диму. Ним пропах одяг, стіни, фіранки на вікнах. Палені водорості розповідали про ніч і морок.

14.

Вечеря була готова. На столі палали свічки, повітряний контртенор під звуки клавесина

співав «Thrice happy, happy lovers…». Тарілки і прибори розкладені. На тарелях парувала

печінка по-баварськи з картопляним пюре. Майя поставила тарілку з вечерею навпроти

Богуса.

— Смачного, — сказала вона і сіла разом зі всіма до столу.

На тарілці Богуса лежав шматок сирої печінки. Печінка виблискувала у світлі свічок. Богус

нахилився над тарілкою і вдихнув її запах.

— Чудесно, — сказав він і усміхнувся Майї.

Майя вдала, що зосереджено їсть гречку.

Богус нарізав печінку на шматки і відправляв їх до рота.

— Що це звучить, пане маестро? Утихомирлива музика. Такий прозорий,

аполлонічний спокій.

— Це Генрі Персел, «Прекрасні пісні для кастратів». Приємно, що наші смаки

збігаються.

«May you be forever, ever, ever, ever free», — виводив тонкий голос, який Майя прийняла

за жіночий. У ній буяла зла радість помсти.

— Як печінка, пане Богусе? — поцікавилась вона.

— Печінка відмінна, дякую. Мушу зробити комплімент самому собі. Це справді

печінка молодого теляти. Яловичину я недолюблюю. Ви ж захоплюєтесь Півднем? Ви,

напевне, знаєте, що російське «говядина» походить від санскритського «Ґовінда» — одне

з імен Крішни.

Гречка перестала смакувати Майї.

— Ця сира печінка нагадала мені мою молодість…

Тут озвалася Йоланта, котра теж зрозуміла, в чому справа.

— Як у вас опинилася сира печінка в тарілці, пане Богусе?

— Йоланто, ця печінка опинилася у мене з доброї волі Майї. Сьогодні з нею ми стали

свідками сцен живої природи. Боюсь, вони похитнули в Майї вегетаріанські настрої, але

не в тім річ. Я хотів сказати…

Майя затулила очі долонею. Вона ненавиділа цього скорпіона.

— … що смак сирої печінки нагадав мені молоді роки. Я палав вогнем дослідження

себе, своїх можливостей. Мені було цікаво, де закінчується межа витривалості людини.

«Sweeter than roses…» — заспокоював контртенор.

— …одним із найбільших табу для нас є споживання мертлятини. Для чого природа

встановила цей запобіжник? Невже для того, аби вберегти людину від отруєння трупними

токсинами? Але ця заборона не щезає навіть тоді, коли тухле м'ясо проварити в

скороварці. Чому, запитував я себе, чому інтелект повинен підкорятися інстинктам? Цього

я не розумів. Хоч інстинкт і відраджує нас від протухлого м'яса, вивареного у трьох

бульйонах, організм сприймає цю їжу і готовий функціонувати далі. Щодо страв на вогні, то тут можу поділитися досвідом і сказати, що термічне обробляння покращує смак

пташиного м'яса, навіть м'яса таких помийних птахів, як ворона чи голуб. Натомість псує

смак риби — наприклад, минтая або тріски. Хоча, знову ж таки, покращує смак

земноводних і рептилій, як-от ящірок. Сире м'ясо жаб схоже на сире м'ясо раків. Ропух

куштувати не рекомендую — вони часто отруйні. Поживними є змії.

— Як цікаво, — зауважив Яків.

«Ненавиджу, ненавиджу вас всіх», — кричала подумки Майя.

— На жаль, не знайшов спільної мови з молюсками. Слимаків сирими їсти не

наважився, їхні