Поліна Ендрі - Мама для Зефірки, Поліна Ендрі

- Тату... Татку, це ти? - по кімнаті пролунав тендітний голос доньки, яка сонно розліпила повіки. Зараз чоловік ніс її на руках у спальню. Зазвичай вона не прокидалася, та й він намагався бути обережним, але цього разу мабуть, мало зовсім погано спала.

- Це я, сонце.

Чоловік притис її до себе міцніше і акуратно прочинив двері дитячої кімнати, заходячи всередину. Дівчинка сонно зітхнула і закопошилася, змінюючи положення і обіймаючи тоненькими ручками його за шию. Здавалося вона притиснулася до нього ще міцніше, ніби боялася, що він зараз піде. Чоловік відчув, як стискається через це серце. Він потрібен своїй дитині, і робота тому не виправдання.

- Як добле, що ти плийшов. Вона свалила мене, - поскаржилася дівчинка сумним голоском. - І сказала, що надає мені по попі, якщо я не з'їм цю несмачну вівсянку на вечелю... Вона погана, тату!

Чоловік на мить впав у ступор, зупинившись.

- Хто, Кіра?

- Так! І вона сказала, що ти козел. Татку, тату?

- Що таке, сонечко?

- А чому вона так сказала?

Чоловік на мить задумався, але потім все ж таки дбайливо уклав її в ліжечко.

- Тому що вона на мене розлютилася.

- А як це лозлютитись?

- Це коли людині зробили щось погане і через це вона злиться.

- Тоді я теж на тебе лозізлилась. Тебе не було цілий день, а ти обіцяв, що ми сьогодні будемо лазом.

- Вибач, Зефірко. Батькові треба було працювати. Але якщо хочеш, то завтра ми з тобою проведемо цілий день разом.

- Плавда?

- Правда, сонечко, - чоловік дбайливо вкрив дочку м'якою ковдрою і відсторонився, заглядаючи їй у вічі. - Ти тільки скажи, куди хочеш, щоб ми пішли.

- До Аліни! – радісно заверещала дівчинка.

- Але в Аріни можуть бути свої справи, люба, - він глянув на дівчинку, яка відразу ж надулася, і важко зітхнув.

- Ну гаразд, я подзвоню їй, але нічого не обіцяю, - чоловік нахилився і поцілував дочку в лобік. - А тепер спи, Зефірко.