Френк Херберт - Бог-Імператор Дюни

І:

«Розкажіть про ваш великий план те, у чому ми можемо допомогти».

Упродовж цього періоду він не дав нової відповіді на жодне з цих питань.

Іксіани

Окрім Гільдійсько-Іксіанського проєкту, до звіту можна додати небагато значущої інформації. Ікс посилає нову Амбасадорку до Двору Владики Лето, таку собі Хві Норі, небогу Малкі, що вважався колись добрим приятелем Бога-Імператора. Причина вибору цього заступництва невідома, хоча існує нечисленний корпус доказів того, що Хві Норі є витвором спеціальної генетичної програми як представниця Ікса при Дворі. Маємо причини припускати, що Малкі теж було генетично запроєктовано з думкою про цей офіційний контекст.

Ми продовжуватимемо дослідження.

Музейні фримени

Ці вироджені релікти колись гордих воїнів далі зостаються нашим головним джерелом вірогідної інформації про справи Арракіса. Вони займають важливу бюджетну позицію в наступному звітному періоді, оскільки їхні вимоги стосовно платні зростають, а ми не сміємо сперечатися з ними.

Цікаво зауважити, що, хоча їхнє життя мало нагадує звичаї предків, їхні демонстрації фрименських ритуалів та спроможність копіювати фрименів зостаються бездоганними. Ми приписуємо це впливу Рибомовок на тренування фрименів.

Тлейлаксу

Ми не очікуємо від нового гхоли Дункана Айдаго якихось несподіванок. Тлейлаксу досі дуже стримує сувора кара, накладена Владикою Лето за їхню єдину спробу змінити клітини та психіку оригіналу.

Недавній посланець тлейлаксу відновив спроби залучити нас до спільного починання, причому декларованою метою є створення цілковито жіночого суспільства без потреби в чоловіках. З усіх очевидних причин, зокрема й через нашу недовіру до всього тлейлаксанського, ми відповіли чемною відмовою. Наше Посольство на Десятилітньому Фестивалі Владики Лето складе йому повний звіт про це.

Підписуємося з повагою:

Превелебні Матері Сьякса, Їтоб, Мамулют, Екнекоск і Акелі.

* * *

Хоч це може видатися дивним, великі змагання, такі, що їх ви можете побачити завдяки моїм журналам, не завжди помітні учасникам. Багато залежить від того, про що люди мріють у глибині душі. Я завжди переймався формуванням мрій так само, як і формуванням дій. Між рядками моїх журналів ховається боротьба з поглядом людей на самих себе — важка суперечка на полі, де мотиви нашого найтемнішого минулого можуть вирватися з підсвідомого резервуара й стати подіями, з якими мусимо не лише жити, а й боротися. Це гідроголовий монстр, що завжди нападає з того боку, де ми його не бачимо. Тому я молюсь, аби ви, подолавши мою частину Золотого Шляху, не були вже невинними дітьми, що танцюють під музику, якої не чують.

Викрадені журнали

Нейла рівномірно й повільно крокувала, підіймаючись гвинтовими сходами до аудієнційної зали Бога-Імператора на вершині південної вежі Цитаделі. Щоразу, коли проминала південно-західну арку вежі, вузькі вікна-щілини рисували стовпами пилу золоті лінії на її шляху. Вона знала, що в центральній стіні поруч із нею є іксіанський ліфт, достатньо великий, аби підняти масивне тіло її Владики до верхнього покою, і напевно достатньо місткий для її відносно невеликої постаті. Але не шкодувала, що мусила користуватися сходами.

Бриз, який віяв крізь прочинені вікна, приніс із піщаних надм запах паленого кременю. Низьке сонце, висвічуючи рубіновими вогниками, спалахувало на плитках із червоного мінералу, вбудованих у внутрішню стіну. Час від часу вона крізь щілини вікон поглядала на дюни. Жодного разу не зупинилася, щоб помилуватися речами довкола неї.

— Ти маєш героїчну терплячість, Нейло, — сказав їй колись Владика.

Зараз згадка про ті слова зігріла її.

Лето зі своєї вежі стежив за просуванням Нейли довгими гвинтовими сходами, що закручувалися спіраллю довкола іксіанської штольні. Він бачив цей підйом завдяки іксіанському пристрою, який із чотирикратним зменшенням проєктував її образ на тривимірний екран просто перед його очима.

«Як точно вона рухається», — подумав він.

Знав, що ця точність походить із ревної простоти.

Вона мала на собі синю форму Рибомовок і накидку з каптуром, без яструба на грудях. Проминувши сторожовий пост біля підніжжя вежі, скинула світлопоглинальну маску, яку мусила вдягати для особистих візитів. Її кремезне мускулисте тіло скидалося на тіла багатьох інших його вартівниць, але обличчя не нагадувало жодне інше у всій його пам’яті. Майже квадратне, з таким широким ротом, що здавалося, ніби він тягнеться від вуха до вуха — то була ілюзія, викликана глибокими складками в кутках губ. Її очі були блідо-зеленими, а коротко обтяте волосся мало колір старої слонової кості. Чоло ще більше посилювало ефект квадратності: майже пласке, зі світлими бровами, ледь помітними над очима, від яких годі було відвести погляд. Прямий ніс не дуже виступав над обличчям, закінчуючись поблизу рота з тонкими губами.

Коли Нейла говорила, її великі щелепи розкривалися й закривалися, як у деяких первісних тварин. Її сила, мало кому відома поза корпусом Рибомовок, була легендарною. Лето бачив, як вона однією рукою підняла стокілограмового чоловіка. Її першу появу на Арракісі влаштували без втручання Монео, хоча мажордом знав, що Лето використовує своїх Рибомовок як таємних агенток.

Лето відвернувся від рухомої фігури й крізь широкий отвір поблизу нього глянув на південну пустелю. Кольори далеких скель танцювали у його свідомості — коричневий, золотий, темно-бурштиновий. Далекий кліф перетинала рожева лінія, достеменно такої ж барви, як пір’я чаплі. Чаплі більше не існували ніде поза його пам’яттю, але він переніс цю бліду пастельну стрічку до внутрішніх очей, і здалося, ніби вимерлий птах пролетів біля нього.

Він знав, що підйом починає вже втомлювати навіть Нейлу. Врешті вона зупинилася перепочити, затримавшись за два кроки од відмітки трьох чвертей підйому, точнісінько там, де відпочивала щоразу. Це було часткою її точності, однією з причин, чому він повернув її сюди з віддаленого гарнізону на Сепреку.

Яструб Дюни пролетів повз отвір поблизу Лето всього на відстані кількох розмахів крил від стіни вежі. Увагу птаха привернули тіні біля підніжжя Цитаделі. Лето знав, що інколи туди забігали дрібні тваринки. На обрії, за лінією льоту яструба, видно було тьмяну смугу хмар.

Яким дивним для старих фрименів усередині нього було все це: хмари на Арракісі, дощ і відкрита вода.

Лето нагадав внутрішнім голосам: «Усюди, крім цієї останньої пустелі, мого Сар’єру, від першого дня мого правління немилосердно ведеться перетворення Дюни на зелений Арракіс».

Лето подумав, що вплив географії на історію переважно зостається нерозпізнаним. Люди частіше вбачають вплив історії на географію.

«Хто власник цього річища? Цієї зеленої долини? Цієї планети?

Ніхто з нас».

Нейла знову рушила вгору, не відриваючи погляду від сходів, які мусила подолати. Думки Лето зосередилися на ній.

«З