Жозе Сарамаго - Прозріння

заткнуту ганчіркою, й не крутили ані кийками, ані велосипедними ланцюгами, а якщо про когось не можна було стверджувати, що він пересувається по прямій лінії, то це не свідчило про його відхилення від прямої політичної лінії, а про надмірне зловживання алкоголем, яке можна було простити. О третій годині без трьох хвилин двигуни автомобілів, що утворювали караван, загуркотіли. Рівно о третій, як і було задумано, почався від’їзд.

А тоді від несподіванки, подиву, розгубленості, від чогось досі небаченого, спочатку від спантеличення, а потім від тривоги й страху перехопило горло в керівника держави, керівника уряду, в міністрів, секретарів і заступників секретарів, у депутатів, в охоронців вантажівок, у поліціантів і навіть, хоч і меншою мірою, у персоналу карет швидкої допомоги, що завдяки своїй професії звикли до найгіршого. Мірою того як автомобілі просувалися по вулицях, на фасадах будинків, одні за одними, від верху до низу спалахували лампи, електричні й гасові, ліхтарі й ліхтарики, канделябри, якщо вони були, навіть старі бляшані каганці з трьома носиками, що заправлялися оливою, усі вікна були розчинені і яскраво світилися, бризкали осяйними струменями, то була річка світла, наче під час повені, безліч джерел білого світла, які вказували шлях, освітлювали дорогу втечі для дезертирів, щоб вони, бува, не заблукали, не звернули зі свого маршруту. Першою реакцією людей, відповідальних за безпеку кортежів, було відкинути всі заходи обережності, натиснути на педалі акселераторів, збільшити швидкість удвічі, й так вони почали діяти з невтримною веселістю офіційних водіїв, котрі, як усім відомо, терпіти не можуть просуватися повільною ходою коня, коли потужність їхнього двигуна дорівнює силі двохсот коней. Проте швидка їзда тривала недовго. Несподівана рвучка швидкість, як і всі дії, спричинені страхом, призвела до того, що практично на всіх маршрутах, на одних десь попереду, на інших — позаду, відбулися невеличкі зіткнення, коли задній автомобіль зіштовхувався з тим, який їхав попереду, як правило, без серйозних наслідків для пасажирів, більшість яких лише підстрибували від страху, а меншість боляче стукалися головою, роздряпували собі обличчя, вдарялися грудьми, тобто не зазнавали нічого такого, щоб завтра вимагати медаль за поранення, орденський хрест, пурпурове серце або якусь іншу військову винагороду. Карети швидкої допомоги посунули вперед, медичний персонал наготувався надати першу допомогу пораненим, метушня виникла неймовірна, неприємна в усіх своїх аспектах, каравани зупинилися, телефонні дзвінки стали вимагати інформацію про те, що відбувається на інших маршрутах, хтось на високих нотах вимагав, щоб йому повідомили, як розвивається ситуація, а на додачу до всього ще й картини будівель, осяяних, наче різдвяні ялинки, — бракувало лише салюту з феєрверком — на щастя, в кожному з вікон не з’явилися люди, що втішалися б незвичайним видовищем, яке безкоштовно пропонували їм із вулиці, сміючись, жартуючи, показуючи пальцем на застряглі автомобілі. Ця думка про те, що, на щастя, ніде не з’явилися глядачі, могла виникнути у чиновників із коротким світоглядом, тих, що їх, як усім відомо, цікавить лише теперішнє, лише в заступників та у помічників секретаря з обмеженим кругозором, але не у прем’єр-міністра, а тим паче не в того, хто виявився таким передбачливим. Поки лікар притрушував йому підборіддя антисептиком і пильно роздивлявся його прищі, міркуючи, чи не зробити йому укол протиправцевої сироватки, керівник уряду з тривогою думав про ту несподіванку, яка вразила його відразу по тому, як перші будівлі спалахнули яскравим світлом. Безперечно, цей випадок схвилював би найфлегматичнішого з політиків, але ще тривожнішим здавалося те, що в жодному з вікон нікого не було видно, так ніби каравани з офіційними представниками влади у найбезглуздіший спосіб утікали ні від кого, так ніби сили війська та поліції, танки та вантажівки були зневажені ворогом і тепер не мали з ким воювати. Ще трохи приголомшений від шоку, але вже із заклеєним підборіддям і мужньо відмовившись від протиправцевого уколу, прем’єр-міністр несподівано згадав, що його перший обов’язок — зателефонувати керівникові держави, запитати, як йому ведеться, поцікавитися здоров’ям президентської особи, з’ясувати, що він має тепер робити, бо гостра політична проникливість підказувала йому, що не можна гаяти час і треба негайно виправляти становище. Він доручив секретареві зателефонувати, інший секретар відповів йому, — що він слухає, тутешній секретар сказав, що пан прем’єр-міністр хоче поговорити із паном президентом, тамтешній секретар попросив зачекати хвилину, тутешній секретар передав телефон прем’єр-міністрові, і той, як належало, зачекав, Як у вас справи, запитав президент, Деякі тимчасові труднощі, нічого важливого, відповів прем’єр-міністр, Тут теж без особливих подій, Зіткнень у вас не було, Були, але невеличкі, Сподіваюся, не дуже серйозні, Ця броня витримає бомбу, На жаль, я повинен нагадати вам, пане президент, що жоден броньований автомобіль не витримає вибуху бомби, Можете мені й не казати, що для будь-якого обладунку знайдеться спис, а для будь-якого броньованого автомобіля знайдеться бомба, Вас поранило, Ні, дрібна подряпина. Обличчя офіцера поліції з’явилося у віконці автомобіля й подало сигнал, що рух можна продовжувати, Ми знову рушаємо, повідомив прем’єр-міністр президента, Ми тут майже й не зупинялися, відповів керівник держави, Пане президент, дозвольте мені сказати одне слово, Кажіть, Я не можу приховати від вас, що почуваюся набагато більше занепокоєним, аніж у день перших виборів, Чому, Ці вогні, які спалахують на шляху нашого просування і які, ймовірно, спалахуватимуть і протягом решти нашого шляху, поки ми не виїдемо з міста, цілковита відсутність людей, бо не видно жодної душі ані у вікнах, ані на вулицях, справляє дивне, дуже дивне враження, я починаю думати, що марно я досі не бачив якогось свідомого наміру за всім цим, якоїсь ідеї, якоїсь обміркованої мети, події відбуваються так, ніби населення діє за наперед підготовленим планом, ніби існує центральна координація, якій воно підкоряється, Я в це не вірю, мій дорогий прем’єр-міністре, вам відомо краще, аніж мені, що теорія анархістської змови не має жодного підтвердження, хоч би як за неї чіплялися, і що інша теорія, яка стверджує, що підступна іноземна держава вдається до дій, що мають на меті дестабілізувати нашу країну, варта не більшого, аніж перша, Отже, ми маємо всі підстави вважати, що ми здійснюємо цілковитий контроль над ситуацією, що ми управляємо нею і раптом опиняємося перед несподіванкою, якої не могли навіть собі уявити, перед справжнім театральним фокусом, не можу цього не визнати, Що нам тепер робити, як ви думаєте, Поки що будемо дотримуватися плану, який ми опрацювали, майбутні обставини підкажуть нам, треба чи не треба вносити в нього зміни, це ми зробимо лише після вичерпного аналізу нових даних, хоч би якими вони були,