Олександра Спаська - Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська

Крок, ще один, і у швидкому ривку, Ліам ухопив правицею чиновника Муву за горло, піднявши його у повітря, як пушинку, а згодом пригвинтив до колони, що була, якраз поряд. Чоловічі ноги затанцювали у повітрі, а обличчя миттєво налилося кров’ю, рефлекторно хапаючи повітря, при цьому видаючи хрипкі звуки.

- Що ти робиш? – викрикнула Таіра та швидко прийшла на захист чиновника. - Відпусти його, бо вб’єш одного із не багатьох, кому довіряє Прайм, - не стала чекати, поки до того, хто піддався пориву емоцій, - дійде, а відразу вибила його руку, відштовхнувши нападника подалі, аби дати Муві віддихатися та прийти до тями.

- Не захищай вбивцю! – крикнув зі злобою Ю’Ліам, стиснувши кулаки до посиніння. – Я сам бачив, як він передавав щось служниці, а тепер батько при смерті!

- Тодей Бару багато років хворіє на ниркову недостатність, - почала Марах відкривати секрети, які мало кому були відомі, і наступнику Прайма, в тому числі. - Чиновник Мува всі ці роки допомагає йому приховувати її та дістає ліки, які знімають симптом та ниркові болі, - піднявши тон голосу, старалася закликати імпульсивного до розуму та до совісті, адже він щойно мало не покалічив людину, не розібравшись у ситуації. - Аби не він, Прайм не дожив би до твого приїзду!

Коліщатка в голові почали крутитися, складаючи перші пазли в головоломку. Якщо це говорила Таіра, значить сумнівів не повинно було бути, адже Прайм довіряв Марах своє життя, так само, як Ліам довірився їй за ці декілька днів. Злість поступово покидала тіло, разом з пеленою, відкриваючи просвіти для осмислення.

- Це правда? – крізь зуби перепитав він, з-під лоба споглядаючи на скрюченого чиновника, що ще й досі приходив у себе, не в змозі піднятися на ноги.

- Так, мій пане, - хриплим голосом відповів Мува, боячись підняти очі, раз по раз прокашлюючись.

- Тоді, що то було, у тому пакунку, який ти передав служниці?

- Раз на декілька тижнів ми дістаємо особливу траву, яку запарюємо в чай. Саме вона допомагала Прайму триматися. Ми все робили скритно, аби ніхто не міг здогадатися, але…

- Скритно? – гаркнув Ліам. - Навіть я бачив вас! Думаєш більше ніхто не помітив нічого підозрілого?!

- Гадати не має сенсу, - взялася за скроні дівчина, розуміючи, що після бою – кулаками не махають. - Отруту вже опізнали?

- Саме цим займалися, - кинув гнівно оком Мува на начальника почесної варти та на Піро, які тихо стояли збоку, стараючись бути невидимими. Саме Піро з Гореном поставили йому задачу знайти нового лікаря, якому б можна було довіряти, якраз перед тим, як вони відправилися на пошуки спадкоємця. Та тільки зараз, обоє стояли, як води в рота набрали, зовсім не пояснюючи ситуації.  

- Опізнали, - на цей раз у розмову влився лікар, який відчув, що прийшла його черга виходити на сцену, на якій мало не відбулася трагедія. - Це смертельна квітка із земель Харонії, - озвучив він свій висновок. - Тільки вона могла дати червоний відлив на нігтях та забарвити сльозову оболонку в блакитний. Залишається дати протиотруту та чекати, поки токсин вийде з організму. Маємо надію його вчасно відправили в стазис.

- Тоді робіть це, - командним голосом мовив Ліам, видихнувши з полегшенням.

- Так, пане, – почулося слідом, разом із поклоном.