Тала Тоцка - Ми - дракони, Тала Тоцка

Івейна мовчки дивилася на жінку, яка, не вагаючись, віддала п'ять років свого життя, щоб дізнатися про неї правду, і її маленьке сердечко нило від жалю і подяки до цих двох людей, які пригріли її.

— Вся справа в твоїй ілламі, дитинко, — Тона продовжувала говорити, погладжуючи камінь, — ти ж знаєш, мені не дано її відчувати, я не девін, зате я можу її бачити. Іноді я бачу іскорки, іноді вона мені видиться просто світлими плямами. Твоя ж іллама — це як вогнище всередині тебе, Ів. Я такого ще не зустрічала. Твоя іллама сильна, гадаєш, я не помічала, скількох людей вона зцілила? Там де трави виявлялися безсилі, ти ставила на ноги самих безнадійних хворих.

— Це неправда, — Івейна ледве стримувала сльози, — такого не може бути. Я нічого не робила спеціально, матусю, я просто дуже хотіла їм всім допомогти.

— Тобі потрібно навчитися нею керувати, Іві, і тут тобі дуже знадобився б наш гість метр Северін. Але я повинна попередити тебе, дитя, тобі слід бути з ним обережною.

— То ж він такий милий до мене, — спробувала заперечити Івейна, та Тона міцно схопила її за руку і зашепотіла: — Слухай мене, Іві. Я не знаю, як це може бути, однак ваша іллама дуже схожа. Я чула, що метр прибився до девіна Інгара зовсім втративши пам'ять, вас з ним щось пов'язує, але що, навіть він сам тобі не скаже.

— Ми з ним родичі? — пошепки запитала Івейна.

— Не знаю, дитя, не знаю…

— Ви перестали називати мене донькою, матусю, — тихо сказала Івейна, — хіба я чимось завинила перед вами?

— Я не знаю, як ти тепер схочеш, щоб я називала тебе, Ів, — почала було Тона, та Івейна кинулася їй на шию, і жінка, не маючи сил стримуватися, розридалася, притягнувши її до себе.

— Я не знаю іншої матінки крім вас, і знайдуться чи ні мої справжні батьки, ви завжди будете першими.

Коли Івейна вляглася в своє ліжко в мансарді, Тона сиділа поруч і гладила її темне волосся, що розсипалося по подушці.

— Пресвітла Матір веде тебе в Леарну, донечко, отже, твій час прийшов. Подивися на нас, ми з Абідалом прості люди, а з тих пір, як ти у нас з'явилася, наші гості всі королі, знатні пани і навіть сам його величність. Серце говорить мені, що твоє місце там, серед них, а не серед простих селян.

— Матусю, але ж його величність амір Еррегор буває в нас аж ніяк не через мене, — хитро поглянула на неї Івейна. Тона ледь чутно зітхнула.

— Амір Еррегор вродливий чоловік і дуже благородний, і навіщо тільки він пов'язав себе з цією чорною жінкою Алентайною, знає один Небесний Бог. Але вона його аміра, і я не повинна так про неї казати.

— Мені теж не до душі аміра Алентайна, матусю, — Іві взяла Тону за руку, — мало того, у мене таке відчуття, що сам амір її терпіти не може! А на вас він завжди дивиться з такою тугою, що мені його аж шкода стає, особливо коли ви з ним такі холодні і стримані.

— Вони з'єднані шлюбними узами, донечко, як і ми були з Абідалом. А що Небесний Бог поєднує, не людям то розлучати, — Тона знову зітхнула і трохи тихіше додала: — Вже як би мені хотілося по-іншому, донечко, нехай вибачить мені мій покійний чоловік! Пресвітла Матір знає, що поки він був живий, я і в думках собі нічого не дозволила.

— Я не можу судити, матусю, — зважилася Івейна, — та мені давно здається, що наш амір кохає вас усім серцем. Так чому ж йому не прогнати цю жахливу жінку, яка не кохає його і не пов'язати своє життя з вами?

— І хто я така, дитинко, — гірко промовила Тона, знову погладжуючи Івейну по голові ,— він такий великий дракон, йому потрібна іллама, а в мені і іскорки не знайдеться. Хоч і в амірі її майже не видно за її темною душею, але я йому не пара. А ти спи, спи малятко моє миле, завтра в дорогу, потрібно набратися сил.

Вона загасила лампу, поцілувала дочку і вийшла з кімнати.

***

Ейнар Астурійський спідлоба спостерігав за тим, що відбувається, і подобалося воно йому все менше і менше. По-перше, Ів. З самого ранку, як її побачив, він ламав голову, що могло трапитися за одну єдину ніч. У дитинстві він так звик бачити перед собою вперту, невгамовну і в той же час кумедну дівчинку, що в останні свої приїзди спілкуватися з нею не міг абсолютно. Чи то він виріс, чи то Іві недоросла, але вона без кінця соромилася і ховала очі, і це зовсім не схоже було на його невтомну і непосидючу подругу дитинства.

Та й вчора вона тільки те й робила, що червоніла і ніяковіла, уникала дивитися йому в очі і без кінця називала «ваше високородіє», що неабияк дратувало Ейнара. Подумаєш, побачила голозадих принців, невже в цій дірі не знайшлося бажаючих просвітити шістнадцятирічну дівчину? Хоча з її зовнішністю могло статися і так.

Ось наприклад ні Амарілія, ні Тальяна, він готовий був об заклад побитися, навіть бровою б не повели. Так, хмикнули б порядку заради, чого вже соромитися після тих ігрищ, які Ейнар і його гості влаштували, пам'ятається, на його нещодавнє двадцятиріччя, коли вдалося споїти всіх вихователів-наглядачів, хай благословить Небесний Бог його світлість графа Домбара!

Найбільше Ейнара потішила гра в фанти, вже такі бажання виховані дівчатка молодим людям загадували, тільки тримайся. Ів там від сорому, напевно, згоріла б вщент. Самим безневинним завданням було передати від юнака дівчині ковток ігристого сіріданського без кубка і без рук.