Емма Йосипівна Вигодська - Небезпечний утікач

— Ти гладкий, сину мій, — каже шах. — Навряд чи ти зможеш сісти на коня. Чи слухатимуть тебе повсталі совари?

— Небезпечно! — шепочуть міністри. — Народ у нашому місті бунтівливий, мусульмани запальні — хто знає, проти кого обернеться гнів народу?..

Довго радяться в палаці й не можуть прийти до згоди.

У селищах на захід від Джамни ще не знали про останні події. Цілий день, з ранку до ночі, Інсур удвох з Лалл-Сінгом об'їжджав села й військові станції на південь і на захід від Курнаульського шосе. Під Інсуром був добрий кінь — подарунок одного мірутського совара. Лалл-Сінг, вбраний у гарну шовкову чалму із срібною пряжкою, підперезаний новим поясом із срібних кілець, скакав, не відстаючи, поруч, на гнідому Робінзоні. Лалл-Сінг був щасливий, як дитина.

— Полковник наш був, як гладкий буйвол, незугарний ні розумом, ні тілом, під ним і кінь ступав важко. А піді мною, дивись, як легко йде: грає! — радів Лалл-Сінг.

Вони вже повернули назад до фортеці і під'їхали до переправи через Джамну. Раптом коні зупинились і стали дибки, наче їх підкинув догори могутній поштовх землі. Вода у річці сколихнулася і вдарила об берег.

— Дивись, Інсуре! — сказав Лалл-Сінг.

Високий стовп диму й полум'я здійнявся над фортецею. Гуркіт донісся із Делі, наче величезні будинки валилися, перетворюючись у пил.

— Це порохові склади! — вигукнув Інсур. — Саїби висадили в повітря Арсенал!

— Арсенал!.. У ньому було пороху та снарядів більше, ніж у всій Індії!..

Лалл-Сінг дивився на Інсура. Вперше він бачив його таким. Інсур був блідий, піт краплинами стікав по його запорошеному обличчю.

— Горе нам, Лалл-Сінг!.. Чим будемо воювати?..

— У фортеці є ще один склад, трохи менший, — поквапливо сказав Лалл-Сінг. — Я знаю: підземний склад біля північної стіни.

— Треба приставити до цього складу охорону. Швидше, Лалл-Сінг!..

Вони пришпорили коней. Берегові ворота відчинились перед ними. Праворуч від Мусульманського Базару диміли в землі чорні ямища; як величезний мурашник, дотлівали залишки центрального будинку, що завалився. Жінки блукали серед руїн, розшукували близьких.

— О, яке чорне серце було в того саїба, що приніс нам стільки горя! — плакали жінки.

— До Кашмірських воріт! — сказав Лалл-Сінгу Інсур.

Вони поскакали. У казармах Тридцять восьмого піхотного полку, недалеко від Кашмірських воріт, Інсур знайшов старих товаришів по Бенгальському артилерійському. Ось і Рунджіт, і Лакхі-Нат, і довгоносий зухвалець Шайтан-Ага.

— Ти живий, Інсуре! А саїби прочитали нам наказ про твою страту, — зустріли його артилеристи.

Десятого травня вранці, рівно за добу до того як перші повсталі полки вступили у фортецю, Тридцять восьмий тубільний полк зібрали на плацу. Офіцери прочитали їм старий березневий наказ, який з великим запізненням одержали з Калькутти. Військовий трибунал штабу Бенгальської армії в Калькутті виніс вирок — стратити трьох сипаїв на ймення Панді, призвідників Барракпурського бунту. «Усіх трьох присуджено до страти, і вирок виконано», — так говорилося в наказі.

— Ми не повірили, — сміється Шайтан-Ага. — Хіба такий, як ти, піддасться саїбам?.. Тебе й вірьовка не бере.

— Усіх Панді їм не повісити, — відповідає Інсур. — Нас було троє, а зараз — тисячі тисяч.

Інсур з товаришами йде до запасного збройового складу, що біля Кашмірських воріт, і ставить до нього охорону.

— Нікого не підпускати до льохів, — наказує Інсур.

Офіцерів-саїбів більше нема у фортеці. Хто лишився живий — потайки втік по Курнаульському шляху.

— Панування ферінгів скінчилось, — хрипить Шайтан-Ага. — Тепер ми боїмося одного: аби вони знову не повернулися.

Усі йдуть оглядати укріплення міської стіни, башти, бастіони, бійниці, бойові пости.

Зі сходу могутні мури фортеці омиває річка Джамна. Звідси місто неприступне для облоги. А настелений по човнах через річку легкий розвідний міст забезпечить постійний зв'язок з країною. Звідси підходитиме і підкріплення, і продовольство. До цього мосту не підступиться ворог: гармати з Морійського і Річкового бастіонів нікому не дадуть наблизитися до переправи і знищити зв'язок.

З півдня й заходу, тулячись до міської стіни, починалася плутанина приміських будівель, хатини й сади навколишніх селян. Ні з півдня, ні з заходу не наважаться англійці наблизитися до фортеці.

Лишалася північна сторона. Інсур уважно обдивився північну частину фортечної стіни, Кашмірський, Аймерський, Бернейський бастіони, кам'яні заслони, бійниці, рови. Високий земляний вал до половини захищав товсту стіну від гарматного обстрілу.

— Самі саїби примусили нас торік укріпити цей вал камінням і на чотири фути поглибити фортечний рів, — посміхається Шайтан-Ага. — Добре, що тепер наша робота та нам же й згодиться.

Якщо англійці зважаться на облогу — вони шукатимуть підступів до фортеці з півночі. Пасмо невисоких горбів, що тягнеться навкоси рівниною на північ від Делі, де-не-де проходить тут майже за милю від міської стіни.

— Нехай саїби спробують сховатися за цими горбами, — суворо говорить старий Рунджіт. — Делі — сильне місто, їм не затиснути його в залізне кільце.

До вечора чекали повсталі полки наказу з шахового палацу.

Кінні совари отаборилися на Мусульманському Базарі. Коней давно розсідлали, понапували біля фонтанів.

— Де ж посланці Бахадур-шаха?

— Невже ще немає вістей з палацу?

Тільки пізно ввечері, у темряві, оповісник пішов по місту. Попереду побігли бігуни із смолоскипами.

— Слухайте, слухайте! Наказ Бахадур-шаха!

— Бахт-хана призначено начальником над усіма військами!

— Бахт-хан із Рохільканда… Так велів великий шах.

— Слухайте, слухайте!.. — Оповісник звертає на вулицю Садів. Відблиски смолоскипів гаснуть на листі платанових дерев.

— Бахт-хан? Так ось хто втерся у довіру до повелителя!.. — дивуються совари. Вони добре знають цього офіцера, він — далекий шахів родич.

— Бахт-хан покірний