Євгенія Йосипівна Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

— Ну, а Робер? Де він дівся? Що з ним?

— З таким хіба щось станеться! Живе, либонь, як раніше, в достатку, в багатстві. Не одну, мабуть, людину зі світу звів і за кожну згублену душу грошики одержував…

Більше Жакові ні про що не пощастило дізнатися. Прощаючись із старим, він витяг з кишені два су, які Француаза неохоче відлічувала йому раз на тиждень на «кишенькові» витрати.

— Спасибі за те, що ви мені розповіли! А за те, що час згаяли на мене, візьміть оцей дріб'язок.

Старий похитав головою.

— Я бачу, ти добрий хлопець, та це й зрозуміло, коли ти родич панові Фірмену. Але грошей твоїх мені не треба. Ти молодий, вони тобі знадобляться, а мені вистачає й цього… — Старий підняв із землі палицю з гачком і показав нею на смітник.

У його тоні була така рішучість, що Жак не насмілився наполягати. «Усе ж таки перший крок зроблено, — подумав він. — Хоч ім'я її тепер знаю: Ежені. Але як дізнатися, Лекер вона чи Лефлер? «

Час минав. Спливла осінь 1788 року, за нею — зима. Багато подій сталося в будинку й крамниці тітоньки Франсуази, ще більше — поза ними.

Настав квітень. Радісний, ласкавий місяць, коли весна нестримно вривається у вікна й людські серця. Від рідних із села Жак одержав лише два листи. В них, повідомляли рідні, нічого не змінилося. Податки такі самі, проте хліба менше, а панських примх більше. Може, Генеральні штати ще не зібралися, єдина надія — коли вони зберуться, розглянуть бабусині прохання… Кажуть, село Птіт-Рівьєр клопоталося, аби зняли податки — їм податки й зняли. А в Таверні усе по-старому. Мішелю перепадає — він не тільки виконує за Жака всю роботу в хаті і в саду. Сеньйор вигадав новий клопіт для селян. Йому, бачте, заважає спати кумкання жаб. Отож Мішель разом з іншими сільськими хлопчаками має вставати на світанку, йти у панську садибу і бити палицею по зарослих травою ставках і ровах, щоб жаби не сміли турбувати сеньйора. То коли ж йому допомагати по господарству, та ще знаходити час для навчання у кюре!..

У кожному листі Жакові батьки згадували про те, як добре ставиться до них і Мішеля отець Поль. І Жак дедалі з ногою силою відчував, що час спливає, а він ще нічим не допоміг своєму наставникові. З тривогою думав він, що, мабуть, даремно покладався на самого себе. Сам шукає, сам хоче добитися правди. А чи не простіше пошукати когось, хто допоміг би? Адже отець Поль сказав, що заплатить юристові чи судовому, коли б той допоміг відшукати сліди Фірмена. А хто ж найбільше годиться для цього, як не Адора? І гроші, обіцяні отцем Полем, йому стануть у пригоді — Адора вони дуже потрібні.

І, вибравши слушну хвилину, Жак розповів Адора все, що сам знав про Фірмена.

Адора слухав дуже уважно, не перебиваючи Жака, не ставлячи йому запитань. Та тільки-но Жак заговорив про гроші, Адора скочив з стільця, підбіг до Жака, дужою рукою скуйовдив його волосся і сердито мовив:

— Я вважав тебе розумнішим. Як ти міг припустити, що я, Огюст Адора, можу взяти за допомогу тобі чи отцю Полю гроші! Та чи при своєму ти розумі!..

Побачивши, що Жак зовсім спантеличений, Адора відразу ж пом'якшав і сказав йому привітно й жартівливо:

— Дурнику! Я зроблю усе, що зможу. Але можу я дуже мало. Розпитаю декого із старих, чи не згадають, бува, вони, що то за брошури і хто їхній автор. Скажу тобі щиро: відшукати сліди людини, яка потрапила до Бастілії, та ще багато років тому, дуже й дуже важко.

Хоча ця розмова й не давала Жакові якихось особливих надій, вона викликала ще більшу симпатію до Огюста. Та й адвокат, знаючи тепер, який клопіт гнітить серце цього безтурботного на перший погляд юнака, почав до нього ставитися, як до молодшого брата.

У дядьковій сім'ї повага до Жака зросла. Тепер не було жодної справи, яку тітка Франсуаза вирішувала б без його поради. Ще не так давно вона пильнувала за кожним Жаковим кроком, перевіряла покупки, хоч іноді відчувала, що Жак краще за неї розуміється на книжках. Та потроху вона переконалася в його торгових здібностях і вмінні. До того ж їй подобалося, що він увічливий і чемний і вдома і з відвідувачами. «Наш Жак — хлопець хоч куди. Не скажеш, що недавно ще він носив сабо!» — не без гордості казала вона сусідкам.

У голові цієї ділової, розсудливої жінки зародився навіть план, з яким вона не поспішала поки що будь з ким ділитися. А що, коли одружити Жака на одній з дочок? Це було б непогано. Тоді, в усякому разі, власниці крамниці не доведеться брати у компаньйони чужу людину. Але з цим поспішати нема чого. Може, трапиться і кращий жених.

Побачивши прихильність матері до Жака, і сестри почали ставитися до нього інакше. Вони цінували те, що завдяки Жакові у сім'ї стало більше грошей: після кожної вдалої покупки або продажу якоїсь книжки дівчатам перепадало на всілякі дрібнички.

Лише Бабета любила читати й цікавилася Жаковими покупками заради самих книг, а не тільки тому, що більшало кишенькових грошей.

Якось при ньому Жанета посварилася з Віолетою. І Віолета, розгнівавшись, вигукнула:

— Даремно ти лютуєш!.. Од злості у тебе червоніє ніс, а це зовсім не личить тобі, мадам Горан!

Жак простодушно здивувався:

— Чого це ти називаєш її мадам Горан?

— А тому, що на літо Жанета буде уже не мадемуазель Пежо, а мадам Горан! Який ти дурненький, братику! Нічого ти не помічаєш!

— Але ж він набагато старший од Жанети, йому б якраз одружитися на тітоньці Франсуазі! — вихопилося у Жака.