Володимир Бабула - Планета трьох сонць

Зупинилися тільки біля підземного лабіринту. Сіли на землю і довго не могли перевести дух.

Що ж тепер? — запитав Мак-Гарді. — Це була твоя ідея!

Не скигли. Ходімо краще до річки та виперемо одяг, бо ми скидаємось на опудала.

А що з Грубером?

Хай зглянеться на нього Господь бог, — може, якось доповзе. Адже од зламаної ноги не вмирають…

Грубер справді незабаром приповз. На кожному плечі він тягнув по рушниці.

Найкраще було б вас постріляти, боягузи! — хрипів він. — Ну, я ще з вами розрахуюсь… Що ж ми скажемо Молодіновій?

Що, що! Що ти побачив літаючого квартянина, побіг за ним по схилу і зламав собі ногу. Що ж іще?

***

Світає.

Літаки й люди, які снують навколо них, ще тонуть у зеленкуватій півтемряві, а кам’яна стіна над Накритим столом вже освітлена сонцем. Оранжеве сяйво перетворює хаос уламків скель на золотий водоспад.

Крізь важку імлу над обрієм продирається друге сонце. Маленькі хмарки диму над вулканом виблискують, як осяйний фонтан.

У потоці світла прокидається і схил на протилежному березі річки. Однак що з ним сталося за ніч? Ще вчора своїм жовто- зеленим кольором він непомітно доповнював характер місцевості, а сьогодні буяє найбарвистішими кольорами, як палітра художника.

От була б картина! — зітхнув Мадараш. — Шкода, що саме сьогодні ми так поспішаємо. Найдосконаліший фотоапарат не може схопити красу природи так живо і влучно, як це вміє зробити рука митця. Я хоч і не художник, але цей мотив мене захопив би! — посміхнувся він.

Ще вистачить часу й на картини! — засміявся Навратіл. — Ну, дітки, програма в нас величезна, а час дорогий. До праці!

«Стріла» — старт! — вигукнула Молодінова.

Позаду ракетного літака вирвалося яскраве полум’я. Над посадочною площадкою заклубочився пил. Через кілька секунд «Стріла» сліпуче заблищала в сонячному сяйві й пішла круто догори, в стратосферу.

«Ластівка» — старт! — знову почувся голос Молодінової, цього разу вже в кабіні керування літака.

Другий літак промчав аеродромом і піднявся в повітря.

Чан-су притиснув лоб до вікна і уважно спостерігав місцевість під «Ластівкою». Гірські ущелини і джунглі поступилися місцем морю. Обидва сонця малювали на його поверхні мерехтливі строкаті смуги, які увесь час бігли за літаком.

Незабаром на обрії з’явився другий континент.

Ракетний літак ніяк не може бути зручним засобом для вивчення! — порушив мовчанку академік Навратіл. — Ми мчимо так швидко, що про місцевість під нами я не можу дістати кращого уявлення, аніж із карти, яку зробили колеги на «Промені».

Повільніше летіти вже не можу, товаришу Навратіл, — виправдувався Фратєв. — «Ластівка» має надто малу поверхню площин і впаде на землю, як стигла слива.

Я зовсім не дорікаю вам, друже, — посміхнувся Навратіл. — І навіть не раджу спускатися нижче. Єдине, що можна тепер зробити, — повернути назад по дузі і вилетіти точно до Надії. Кінокамери працюють добре? — звернувся він до Молодінової.

Все гаразд. Однак вони багато нам не допоможуть. Погляньте… — показала вона на континент. — В улоговинах усе ще повзе імла. Я зараз увімкну радіолокатор.

Не боїтеся, що квартяни обстріляють наш літак? — запитав Чан-су, не відриваючи голови від вікна.

Молодінова махнула рукою:

Для цього я повинна була б зватися Грубером. Взагалі цей Грубер мені останнім часом чомусь не подобається.

Ви несправедливі до нього. Я не з числа боягузів, ви ж мене знаєте. Однак невідомо, як би я почував себе, коли б серед ночі зустрівся з літаючою людиною… — озвався Фратєв.

Я не маю на увазі нічну пригоду, коли він звихнув ногу. Але його ставлення до незнайомих мешканців Кварти мені здається дивним. Не сподівалась, щоб ще й досі хтось мав такі войовничі наміри…

Фратєв замість відповіді стиснув сильніше важіль керування і потягнув його на себе. Літак почав швидко підніматись.

Молодінова, Чан-су і Навратіл подивились на пілота.

Гори ще далеко. Та вони до того ж не досягають висоти нашого польоту! — здивувалась Молодінова.

Тоді погляньте вниз. Хай я буду атомом для розщеплення, якщо ота зграя внизу, яка виринула з імли, не літаючі квартяни!

Молодінова і Навратіл швидко притулили до очей біноклі й напружено спостерігали рухомі темні цятки.

Квартяни вислали патрулі, - міркував Навратіл. — Технікою, безумовно, вони володіють досконало. Дивіться, як геніально розв’язано питання про літак для однієї особи. Друже, поверніть праворуч і покружляйте над долиною, щоб ми могли їх краще розгледіти! — попросив він Фратєва і знову підніс до очей бінокль.

Крилаті створіння ще з хвилину політали над долиною, а потім, як за командою, розтанули в імлі.

Ура, «Стріла» вже наближається, — вигукнув інженер Балдік, наймолодший член екіпажу «Променя».

Іншим разом його неприхована радість викликала б подив, бо інженер поводився завжди тихо й стримано, але сьогодні все було природно: четверо астронавтів на «Промені» з однаковим нетерпінням чекали на мить, коли нарешті після довгорічного польоту стануть на твердий ґрунт.

Допоміжний літак підплив до велетня і притиснувся до нього. Вчені в скафандрах швидко