Юрій Володимирович Покальчук - Паморочливий запах джунглів

Марія лусне від кількості сперми, яка вилітала зараз із мене, і він вже був як п'яний, як у трансі, зовсім не в собі, але кайф розливався по тілу гарячим всеохоплюючим струменем, якого ніколи я не відчував раніше.

Врешті по третьому колу вони пішли вже зовсім круто.

Марія залізла на Карліто заднім отвором, охкаючи і постогнуючи, але вочевидь це було для неї не вперше і не вдруге, і це їй теж подобалось, і все було безпроблемно, і вона відкинулась на малому трохи назад, майже лежачи на ньому, і я… десь дуже далеким відгомоном в якусь мить майнула в мене думка і відразу ж щезла – це ж треба, що я виробляю, само з мене поперло отаке, треба ж… – ставши перед нею на коліна, засадив їй свого кінця у вагіну, і, трахаючи її, паралельно відчував через тонку перегородку між анусом і вагіною напружений стрижень хлопця, що так само возився в її анусі, і це витворювало в мені якісь божевільні дрижаки в тілі, і тривало знову ж таки це не дуже довго, я почав кінчати і відчув, що в ту саму мить малий теж кінчає Марії в анус, і ось мій крик злився зі стогоном Карліто і стогоном Марії, і ми разом звивалися ще кілька хвилин зрощеним тричленним клубком, не в силах, чи в небажанні розчепитись, і врешті я виліз із Маріі, і вона сповзла з мокрого ущерть Карліто, і ми лежали кілька хвилин мовчки, відсапуючись і відхекуючись, і потім я послав Карліто по пиво, і ми потім сиділи утрьох і пили мовчки пиво, і було добре і порожньо і тупо, жодних емоцій, безнадійно хороший стан і настрій, який, здавалося, не може порушити ніяке життєве гівно.

Я дістався свого готелика при Спілці письменників під ранок, бо ніхто мене не виганяв від Марії і Карліто, але ми після всього вже не трахались, а лиш ліниво відпочивали під пиво, як близькі друзі, а потім непросто було знайти таксі, і Карліто бігав і шукав мені машину, і наступного дня я прокинувся вже по обіді, і подумав, що треба ще тут щось пізнавати окрім того, що трахатися в різних позах з різними людьми.

Я став майже своїм у «місті гріха», інколи приходив сюди просто випити пива, навіть не обов'язково було трахатись, хоч здебільшого цим закінчувались мої посиденьки. Але мені просто стало приємно прийти сюди, вже мене і в кнайпах, а точніше забігайлівках, якщо по-нашому, місцевих знали, і я собі цмулив пиво з Хосе і Карліто, який відтоді теж став моїм приятелем. І мені було добре там, бо я робив те, що не дозволено, що «ніззя», бо не можна, і був тут вільний, і був з ними, грішними і вільними, і це був суперовий кайф.

Карліто насправді називався Карлос, але жив він тут змалечку, і хоч був не такий то вже й маленький, але так його й досі всі називали зменшено – Карліто.

Я спитав у Хосе якось про Карліто. Як це він отак живе. В такому віці і в сексуальних іграх такого типу…

– А що він ще вміє робити? Якось жити треба! А праця в нього не надто важка! Потрахається – і спить!

– А що далі?

– Далі стане яким-небудь Раулем, якщо не вб'ють десь чи не згине від наркотиків.

– А ти?

– Я? – Хосе засміявся. – Зі мною все гаразд. Я бабки збираю, потім відкрию свій власний бізнес, отаку от кав'яреньку, і буду жити й іншим давати жити. Я люблю нормальне життя. Це я зараз тут на дівках заробляю, бо на побігеньках у Рауля. Але я не бухаю занадто, в наркотики не кидаюсь, сраку чувакам не продаю! В мене все буде добре, я знаю, ще кілька років і я вилізу з гівна.

– А революція?

– Ну, а що революція? А що вона мені дала? Ну, краще ніж було при цьому придуркові Сомосі, це правда. Але багатшим я не став і не стану, живу, як жив. Тоді всі чоловіки хотіли їбатись і тепер хочуть. І я їм допомагаю, і все тут.

– А Карліто де взявся тут у «місті гріха»?

– Його привіз Рауль з якогось села. Здається, малий – його далекий родич. Але я думаю, що Рауль з ним просто трахався досить довго, якщо й зараз ще не трахається час від часу. І малий здавна стратив почуття сорому і ніяковості в сексі і поводить себе в траханні, як риба у воді. Насправді він дуже приємний хлопець, просто заробляє собі на життя їбанням. А так – добрий і чуйний пацан.

– Мені теж так здалося!

– Він справді дуже класний чувак, і десь вже й сам починає розуміти, що його життя не може бути завжди тільки їбанням на людях – херня це, а не шоу, так аби дрочити іноземців… Хоч і своїх також не надто бракує на таке, але ж більше це – для іноземців чи заїжджих з провінції. Там всі курви однакові. А тут – щось інакше.

Я трохи насупився, але мовчав.

– Та ти не ображайся. Всі до тебе тут приязно ставляться. Той самий Рауль – теж нехєровий пацан, сказав мені, що ти класний чувак і щоби я тобі завжди допомагав. Ти думаєш, чому ти тут не маєш проблем? Тут зовсім не тихо і не спокійно може бути, знаєш, хто у «місті гріха» крутиться? А в тебе все гаразд, бо Рауль дав команду – цього поляка не чіпати! І всі тебе вже не бачать, як поживу. Якби ти лиш уявляв собі, які тут риби водяться!

Я здогадувався, а зараз якось мені від слів Хосе