Олексій Росіч - Джовані Трапатоні

Знову пустився сніг. Білосніжні пушинки плутано кружляли в морозному повітрі, не поспішаючи лягати на товстий сніговий килим, який вкривав усе довкола. Джовані поспішав. Перебинтоване крило заважало. Але він раз по раз уперто намагався вирівняти висоту. Сніжинки, що на льоту врізалися в бинт, одразу танули. Перетворившись на воду, вони вмить поглиналися марлевою тканиною. І досить швидко звичайна перев’язка на крилі стала чавунним важелем, який тягнув Джовані до землі. Саме через це його політ виглядав страшенно немічним та кульгавим. Червона машина вже давно зникла в лісовій гущавині, і він марно намагався її наздогнати. Важко дихаючи, Джовані набрав добру висоту та одразу заходився розмотувати забинтоване крило. За його припущеннями, повільне падіння з набраної висоти дозволить йому виплутати з тенет поранене крило — і йому не доведеться спеціально сідати для цього на землю та гаяти безцінний час.

Він вдало впорався з цим завданням. Розв’язав та скинув із себе просочений водою бинт, що загарцював у повітрі, наче повітряний змій. І звільнений Джовані стрімко залетів до лісу.

Достеменно не відомо, якими саме мазями садівник Ши Бо змастив зранку поранене крило Джовані. Але їхні дивовижні властивості здивували би кожного, хто побачив би зараз на власні очі божевільний політ Трапатоні. Цілком можливо, що такої шаленої швидкості до цього дня не досягав не тільки жодний ворон, але й будь-який інший птах. На жаль, Брюховицький ліс був порожнім. Окрім запорошених ялинок та снігу, довкола нікогісінько не було. Навіть горобці подалися до міста, налякані цьогорічною морозною та сніжною зимою. Тож чудуватися цьому летючому шаленству було нікому.

Разів із п’ять гепнувшись об задубілі смерекові стовбури, Джовані нарешті домчав до Чорного яру, розкинутого майже посередині лісу. Зненацька склавши крила, він з усього льоту врізався в замет. Провалившись у сніг, Трапатоні хутко заходився буравити дзьобом сніжний тунель, який швидко вивів його до краю яру. Пробивши в кучугурі малесеньку дірочку, він обережно визирнув з-під снігу.

У самісінькому центрі яру гарчав потужний двигун пожежної машини. Прямо біля неї, з-під снігу, виглядав зіржавілий кіоск, перевернутий догори дриґом. Майже вся фарба була злущена. І, крім однієї намальованої повітряної кульки та напису «ПИВО-ВОДИ», нічого іншого видко не було. Хто, коли та чому скинув цей кіоск до яру, невідомо. Скільки часу він тут лежить і скільки ще буде лежати — хтозна… Достеменно відомо і не підлягає сумніву лишень те, що зараз біля цього металобрухту вправно поралися двоє кажанів. Розмотавши пожежну трубу — брандспойт, вони жваво заходилися затягувати її всередину кіоску «ПИВО-ВОДИ». Трохи осторонь від них стояв іще один кажан та вкрай обдертий шолудивий ворон. До блиску вилизаний кажан щось ретельно записував до великої чорної книги. А пожмаканий та обдертий ворон по-підлабузницьки невідомо що шепотів йому на вухо. Дописавши, вилизаний закрив книгу та зневажливо поплескав пожмаканого по плечі. Потім з огидою подивився на своє крило, яким щойно поплескував співрозмовника, скривившись, здув із нього бруд та рушив до машини. Обдертий улесливо побіг за ним. Саме в цей час двоє заклопотаних кажанів завершили затягувати кінець брандспойту всередину кіоску.

— Все, готово! — разом вигукнули вони, вилазячи з «ПИВО-ВОДИ».

— Ну, нарешті, — недбало кинув зализаний кажан та, залізши на машину, відчинив покришку якогось пульту. — Обережно — я вмикаю! — крикнув він та здоровенним кігтем натиснув на червону кнопку.

Брандспойт потужно заревів, і з кіоску миттю бризнув фонтан різнокольорових ґудзиків, змішаних зі снігом.

— Альо, шеф! Збавте оберти! — загорланив один із тих, що порались із брандспойтом. — Машина всмоктувати не встигає!

— Більше розкидає, аніж смокче, — додав другий та обережно поправив пульсуючу трубу брандспойту.

— Нема проблем! — по-діловому відповів зализаний. Ще раз щось натиснув, і машина почала смоктати більш повільно. Фонтан одразу зник. Пожмаканий ворон схвильовано впав на коліна та, повзаючи навкарачки, заходився збирати розкидані по снігу ґудзики.

— Це мої! Це мої ґудзики! — не витримавши цього видовища, загорлав Джовані та, вискочивши із засідки, покотився по кручі в яр.

— А це що за мара? — здивувався зализаний, дивлячись на незграбне падіння Трапатоні.

— Ти, крадій! Бездарна, нікчемна, підла особистість! — захекано вигукував Джовані, лупцюючи пожмаканого. — Ти мене нишком вислідив! Підступно знайшов мою схованку!

— Шановні, він усе бреше! Це мої ґудзики! Моя сумлінна праця! — стійко витримуючи всі удари, прокричав облізлий у бік зализаного кажана.

— Брехня! Брехня! Брехня! — тричі прогорланив Трапатоні, щоразу відвішуючи ляпаси брехуну. — Це ґудзички для Маріам! Для Маріам, а не для тебе, нікчемна, підла особистість!

— Сам брехун! — прохрипів пожмаканий та, вирвавшись з-під ударів, спробував злетіти.

— А-а-а-а-а-а! — не по-воронячому й не по-людськи, а якось по-звіриному заревів Джовані та тут же наздогнав утікача. Вхопивши пожмаканого кігтями за дзьоба, він осатаніло заходився розкручувати його над собою та раз-у-раз бамкати ним по кучугурі. І так спромігся видовбати цим бідолашним глибоченьку яму. Уже за мить їх обох і видно не було. Лишень під снігом не стихали жахливі вигуки та волання:

— На!

— Ой!

— На-на-на!

— Ой-ой-ой!

Всі подальші божевільні зойки, які чулися з-під снігу, не мають аналогів у людський мові. Тож і передати їх аж ніяк не можливо. Звідти було чути безперервні удари та падіння. Але найдивніше все-таки діялося на поверхні. Кажани чомусь майже одразу втратили цікавість до страшної бійки. Більше того, вони взагалі не звертали жодної уваги на той жах, який виробляв розлючений Трапатоні з пожмаканим вороном. Складалося враження, що вони, окрім своєї справи, більше нічогісінько не бачать. Зализаний кажан, що сидів на машині, біля пульту, байдуже дивився на лічильник, який із шаленою