Юрій Павлович Винничук - Ги-ги-и

йому хочеться не просто борщу, не просто українського, а ще й буржуазно-націоналістичного.

— А що, є й такий борщ? — цікавиться ОЄК.

— Як нема, то зваримо, — сміється НСР.

— Ех-хе-хе! — потирає руки Лазар Санов. — Ще й як ізваримо!

А потім, коли анонімка написана, ОЄК і НСР навалюються на Лазаря і лупцюють його аж гай шумить та кричать:

— Ах ти чортів анонімщик і донощик! Стукач! Сексот!

Б'ють його чим попало, бувало, що й табуреткою і друкарською машинкою. А одного разу ОЄК узяв два томи «Переяславської Ради» і оглушив Лазаря Санова так капітально, що той до ранку ледве очуняв.

Ну, потім вони його відкачують, дають три рублі на таксі, а якщо ґудзики відірвані, то й на ґудзики. І виштовхують з хати.

Але наступної неділі повторюється все спочатку. І Лазар Санов ніколи не ображається. Він знає своє місце. Він же тільки маленька комашка, яку допустили до свого столу два великі титани праці. І він цим гордий. Лазар приходить додому і, коли його Фімочка руками сплескує, задоволено пояснює:

— А це Олександр Євдокимович приложили, а оце Натан Самуїлович! Минулого разу дак було навпаки — отут Натан Самуїлович, а отут Олександр Євдокимович.

Цвіт

ОЄК зібрав у себе на дачі цвіт літературної молоді Києва. Чого там тільки не було на столі! Кав'яр їли ложками, коньяк юшили шклянками.

— Література — це я! — сказав ОЄК після третьої. І ніхто не міг йому заперечити.

— І я! — раптом вирвався НСР, який, випивши, дуже осмілів.

ОЄК суворо зиркнув на зятя і промовчав, але коли подавали гаряче, то НСРу воно не дісталося, і тоді він зрозумів, якої фатальної історичної помилки припустився.

Раптом залунала весела музика. Це грала делегація циганської літератури. Вона приїхала на дачу, щоб випросити у ОЄКа дозвіл на переклад його епохальних п'єс. Дозволу ОЄК не давав, і цигани змушені були вже четвертий рік сидіти на дачі. Бо їм у таборі сказали: без дозволу щоб і не верталися. Ну, то вони тепер, щоб не померти з голоду створили ансамбль.

Молоді письменники на чолі з пушиками і павличками побралися за руки і пішли в танок довкола ОЄКа. Боря Олійник виліз на стіл, насадив собі на голову баняка і почав читати вірші про партію.

Дрозд пускав дрозда, Чхан чхав під Скирдою, Петрук-Попик грав на арфі, а Іваничук співав народну турецьку думу.

— Братня російська література вийшла з шинелі Гоголя, а українська — з загибелі ескадри! — вигукнув зіпрілий Пушик. Всі заплескали і підняли тост за ОЄКа.

Пізно ввечері гості хропли під столами. Один ОЄК мужньо залишався тверезим. Він гордо оглянув поле бою і презирливо мовив:

— Хіба це література? Одне п'янво. Як добре, що ми в тридцятих зробили селекцію.

— А, може, й зараз їх, поки п'яні, пустить в расход? — спитав Лазар Санов.

— А на фіга? — здивувався ОЄК. — Хіба ж серед них є хоч один Плужник?

— 1 правда, що нема.

— Так отож.

Любов

Одного разу ОЄК вийняв десятку і став нею вимахувати з вікна так, що це помітила дружина Збанацького, який мешкав навпроти. Звали її Циля. Вона мала чудовий зір і, побачивши гроші, дуже збудилася. У цей час Збанацький тяжко працював над новим романом. Циля хутенько перевдягла майтки і помчала до ОЄКа.

Там вони зайнялися інтенсивним обговоренням п'єси «В степах України». Через півгодини, коли обговорення закінчилося, Циля повернулася додому і зайняла своє місце на кухні.

А ОЄК знову став біля вікна і вимахував десяткою. Коли це помітила Циля, то дуже розхвилювалася, бо нагадала, що забула взяти гроші. Вона підійшла до вікна і почала робити знаки, аби ОЄК у щось ті гроші загорнув та кинув їй у вікно.

ОЄК, довго не думаючи, зашпортав гроші до вазону, старанно розмахнувся й метнув ним у вікно навпроти. Вазон попав у голову Збанацькому, і той помер на місці.

— Ай-я-яй! — похитала головою Циля і погрозила пальчиком. — Тут уже вам одною десяткою не обійтися.

Так воно й сталося.

Серп, молот і каток

Одного разу ОЄК потрапив під асфальтовий каток, який зробив з нього пляцок. ОЄК спробував підвестися, але тепер це було важко. Каток наїхав знову і розкатав ОЄКа по цілій дорозі, а потім над'їхав другий каток і довершив справу.

ОЄК все ж таки не облишив спроб підвестися і за п'ятдесят восьмим разом йому це вдалося. Виявилося, що він тепер дуже широкий, а тоненький такий, як книжечка «Загибель ескадри». Скидався він більше на вітрило, аніж на відомого драматурга. Тут його підхопив вітер і поніс кудись далеко-далеко. Може, навіть в Африку.

В Африці ОЄКа прибили до щогли і він там проплавав усю відлигу 60-х років. А коли до влади прийшов Брежнєв, то корабель з вітрилом ОЄКа прибув на Кубу. Там його відразу упізнали, і сам Фідель поцілував його у щічку.

ОЄКа здерли зі щогли, скатали в трубочку і відправили в СРСР. В Одесі подумали, що це звичайна каналізаційна рура і вставили її в каналізацію. І цілий місяць ОЄК випомповував різні фляки, аж поки не вияснилася помилка.

Руру вийняли, вимили в морі, щоб вона так не смерділа і відправили до Києва. Ну, там з великим драматургом довелося довгенько поморочитися, поки вернули його до нормального вигляду, а все ж відтоді п'єси ОЄКа уже були з душком.

Окозамилювання

Якось ОЄК виліз на стовп на Хрещатику і почав виголошувати промову. Зібралося море народу. Прийшли відповідальні товариші і прислухалися, що глаголить великий чоловік. Виявилося, що ОЄК читає монолог Галушки з п'єси «Часник», чи то пак монолог Часника з п'єси «Галушка». Інші дослідники твердять, що то був монолог з п'єси «Платон крекче». Одним словом, відповідальні товариші заспокоїлися і відійшли.

Проте юрба не зрозуміла, про що йдеться і почала кидатися гнилими помідорами, не впізнавши улюбленця уряду. Коли помідори скінчилися, в рух пішли камінці. Один з них роздробив класикові нижню щелепу, а другий вибив око. Його забрала швидка допомога і завезла в лікарню. Там йому вставили щелепу письменника Збанацького, який після цього став сильно шепелявити. А от з оком просто біда — нема донора.

Зібрали Пленум Спілки письменників і поставили питання руба. Слово взяв тов. Рибак:

— Товариші письменники! Мушу вам сповістити дуже сумну новину. Наш дорогий товариш, видатний… ні — великий український радянський драматург втратив ліве око в боротьбі з реакцією. Самі розумієте, що драматург та ще й радянський, без одного ока — це вже не драматург. До того ж