Михайло Петрович Старицький - Не судилось (Панське болото)

М и х а й л о. Не браните же мне хоть в глаза человека, который мне дорог!

А н н а П е т р i в н а. Дорог? Для вас всякая дрянь дороже матери!! Вы свою мать родную готовы променять на всякую сволочь! Молчите!.. Уж скоро добьете! (Iде хутко на рундук).

В И Х I Д III

Михайло сам.

М и х а й л о. Ну й добалакався! Два мiсяцi чекав случаю, годив, думав натрапити на щасливу хвилину, коли матiр весела, — от тобi й натрапив! З нею, значить, — годi: цей проклятий дядькiв лист усе попсував… Хiба до батька удатись? Просто i думок не зберу… у такi нетрi та болота зайшов, що з кожним кроком тiльки грузнеш бiльше та глибше.

В И Х I Д IV

Михайло i Пашка.

П а шк а (тихо пiдкрадаючись). То ви, Михайло Iвановичу?

М и х а й л о. Пашка! Чого ти?

П а ш к а. Вийдiть зараз до млина: там Катря дожидається.

М и х а й л о. А що там?

П а ш к а. Як що? Цiлий тиждень не бачили її, та й жалощiв нема? Ви ж би подивились, що там у неї дома коїться. Мати знов занедужала; та то ще й слава богу: хоч не чує, що по селу дзвонять! I без того догадується вже, картає…

М и х а й л о. А менi хiба легче? Он зараз з матiр'ю мав яку бучу!

П а ш к а. Хiба довiдались?

М и х а й л о. Та ще нi… я ж оце збирався поговорити з мамою, попрохати… а тут до Петербурга притьмом кажуть їхати: пильне дiло.

П а ш к а. Нещасна Катря! Невже ви її так кинете?

М и х а й л о. Хто ж тобi каже, що кину? Я ж за неї i розпинаюсь тут!

П а ш к а. Хоч би ж навiдували її, а то все рiдче та рiдче почали ходити, мов цураєтесь! Вона ж такi за вас муки прийма — господи! Мов з хреста знята!

М и х а й л о. А ти думаєш, менi легко? Тут i дома не знаєш на яку й ступить, — i так i сяк пiдходиш, щоб прихилити своїх… i такi й сякi думки не дають спокою; а там прибiжиш до неї, щоб одвести хоч трохи душу, а вона зiтхає, часом плаче… Така нудьга вiзьме, що й на свiт би не дивився!

П а ш к а. Диво, що плаче! Вона бiльше й побивається, помiчаючи, що ви не такi вже стали…

М и х а й л о. Я такий самий, а радощi-то не такi, яких чекалось.

П а ш к а. Чим же Катря винна? Хiба ж не бачите, що вона божеволiє, гине за вами?

М и х а й л о. А в мене, Парасю, хiба не плаче все у нутрi? Тим-то i тяжко йти на тi сльози…

П а ш к а. I як-таки вам рiвняти себе до неї? У вас — i достатки, i розкошi, а у неї, бiдної, часу нема i на своє горе: роби i на себе, i на свою матiр слабу… А тут ще Дмитро скаженiє, всякi похвалки чинить! А ви хочете, щоб вона була весела.

М и х а й л о. Мало ще скрути — Дмитра на! Стережись, щоб з-за кутка не торохнув! Просто хоч пропадай! Адже я її хотiв поки що одвезти до дядька чи саму, чи з матiр'ю, — не хоче; хотiв i її матiр заспокоїти — боїться; що ж я маю чинити?

П а ш к а. Ну, а що ж i їй робить? Iдiть, голубчику, зараз, прошу вас, бо дiвка просто не при собi…

М и х а й л о. Та ходiм! (Подумавши). Треба конешне написати до дядька, послати мерщi… Так затяглеся вузлом, що й не розв'яжеш. (До Пашки). Почекай мене за хвiрткою у садку, я тiльки листа напишу та зараз i вийду! (Iде направо).

П а ш к а (проводжаючи його очима). Паничу! Здається, ти дбаєш тiльки про свою шкуру! (Пiшла).

В И Х I Д V

Зiзi i Харлампiй.

З i з i (вбiга i бере до кишенi цукор; потiм дзвонить). Харлампий! Харлампий! И где зта скотина шляется?

Харлампiй показується в саду.

Харлампий! Давай самовар да подмети балкон, — мама велела, тут мы играть будем… Да иди же скорей; только даром кормят!

Х ар л а м п i й. Ще в вас, панно, молоко на губах не обсохло, щоб на мене лаять.

З i з i. Поговори! Вот я маме скажу, так й выгонят вон! (Iде).

Х а р л а м п i й (прибира). Тьпхуi Прости господи! Од такого блазня терпiти! Що ще, звиняйте, блоха, а й та кашля! Взяв би я тебе, та задрав би плахiття, та випарив би лозою по мiсцю, звiдкiля ноги ростуть, щоб анi сiла, анi почесала!

Чути за коном голос Анни Петрiвни: "Позовите скорей пана! Воды! Скорее! Дурно!"

Х а р л а м п i й. О, вже пустила лотоки! Реве, аки лев рикающий! (Iде).

В И Х I Д VI

Анна Петрiвна i Аннушка, потiм Iван Андрiйович.

А н н а П е т р i в н а. (блiда, плаче; Аннушка пiддержує). Ах! Ах!! Они меня дорежут! Воды! Дай скорее: душит! (Дзвонить).

А н н у ш к а. Не беспокойтесь, бариня. (Подає воду).

А н н а П е т р i в н а. Ах! Зту мерзавку чтоб сейчас… раскатать!.. Чтоб духу ее не было! Где пан? (Дзвонить). Дурно, ах! Капель скорей! Виски три!

Аннушка бiжить до дверей, стикається з Харлампiєм, що несе свiчку; вирива у його свiчку.

А н н у ш к а. Бариня казала, чтоб барина звали, бо у баринi до барина очинно… у баринi голова…

Х а р л а м п i й. Тьпху! (Пiшов).

А н н а П е т р i в н а. Спирту! Спирту! Виски три! Дурно!..

А н н у ш к а. Ах, боже мой! Хоч би барин!

I в а н