Жюль Верн - 20 000 льє під водою

— Те, що ви прийняли за яловичину, шановний професоре, є філе морської черепахи. А ось це — печеня з печінки дельфіна. Ладен закластися: ви думали, що їсте рагу зі свинини! Мій кухар вміло консервує дари океану. Скуштуйте всього потроху. Я дуже люблю, як він маринує жовті морські лілії, кожен малаєць проковтнув би язика, смакуючи цей делікатес! Ось це — крем, збитий з вершків, які дають нам кити; ось і цукор, на який щедрі гігантські фукуси Середземного моря! А на десерт дозвольте вам запропонувати варення з ароматних анемон, вони не менш соковиті, ніж найстигліші земні плоди.

І я просто з цікавості скуштував потроху кожної страви. Зауважу, що я швидко наситився. А тим часом капітан Немо розповідав мені неймовірні речі.

— Море, пане Аронаксе, — говорив він, — і тільки море годує увесь екіпаж! Його щедроти невичерпні. Більше того, воно не лише годує, а й одягає нас. Тканина одягу, що на вас, зіткана з бісусних ниток. Волокна пофарбовано за стародавнім способом — соком пурпурниці. Парфуми, які стоять на туалетному столику у вашій каюті, отримані в результаті сухої обробки морських рослин. Ваша постіль виготовлена з м'якої морської трави зостери. Якщо ви захочете писати (а ви неодмінно захочете занотувати враження від побаченого), до ваших послуг перо з китового вуса, чорнилом слугуватимуть виділення з залоз каракатиці. Я живу за рахунок моря, але море, настане час, зажадає плати за все це!

— У кожному вашому слові, капітане, відчувається любов до моря!

— Так, я дуже люблю море! Море — це все! Воно — це сім десятих земної кулі. Його дихання чисте і життєдайне. У його безмежних просторах людина не почувається самотньою, бо відчуває довкола себе активне життя. У лоні морів мешкають незнані диво-істоти. Море — це безперервний рух, вічне життя, як сказав один із французьких поетів. Насправді, професоре, водне середовище для розвитку життя має виняткові переваги. Тут представлені три царства: мінерали, рослини і тварини. Тваринне царство представляють чотири групи зоофітів, п'ять класів молюсків, по три класи хребетних, ссавців, плазунів, без ліку риб та тварин — усіх їх понад тридцять тисяч видів. І лише одна десята з них живе у прісних водах! Море — гігантський резервуар природи! З моря починалося життя земної кулі, морем воно і закінчиться! Тут панує вищий спокій! І море не кориться деспотам. Ще на поверхні морів вони можуть чинити беззаконня, вести війни і вбивати собі подібних. Але на глибині тридцяти футів закінчується їхня влада і могутність! О, пане професоре, залишайтеся тут, живіть щасливо в лоні океану! Тут і лише тут ви зможете відчути справжню свободу, бо тут немає тиранів. Тут я вільний!

Капітан Немо замовк. Декілька хвилин він міряв кроками їдальню, було видно, що він схвильований. Потроху капітан впорався із напливом почуттів, його обличчя знову набуло холоднокровного виразу. Нарешті він підійшов до мене.

— Якщо ви вже попоїли, пане професоре, і бажаєте оглянути «Наутилус», я до ваших послуг.

Розділ одинадцятий

«Наутилус»

Перед нами відчинилися подвійні двері, через які ми ввійшли до іншої кімнати, такої ж просторої, як попередня.

Це була бібліотечна зала. У виготовлених із чорного палісандрового дерева шафах, широкі полиці яких були інкрустовані бронзою, стояли книжки в однакових палітурках. Книжкові шафи, розміщені по периметру кімнати, були дуже високими, від долівки до стелі. Біля них у різних місцях стояло декілька переносних драбинок, щоб було зручно діставати книжки з верхніх полиць. Трохи далі від шаф стояли довгі однакові дивани, оббиті коричневою шкірою. Легкі підставки для книжок на коліщатках були розставлені поруч з диванами. Посеред бібліотеки стояв великий стіл, а на ньому лежало повно журналів і декілька старих газет. Цей гармонійний ансамбль довершувала ліпна стеля: її було оформлено у вигляді чотирьох півкуль з матованого скла, а з них у приміщення лилося м'яке електричне світло. Я з відкритим ротом оглядав цю залу і не вірив власним очам.

— Капітане Немо, — звернувся я до господаря цих розкошів, що мовчки сидів на дивані, — ваша бібліотека могла б стати гордістю будь-якого палацу на континенті! Я не йму віри, що такі багатства супроводжують вас у морських глибинах.

— А де ще ви знайдете більш сприятливі умови для праці, шановний професоре? — запитав капітан Немо. — Тут тихо і спокійно. Хіба у своєму кабінеті при Паризькому музеї ви можете на це розраховувати?

— Звісно, ні! Мушу зізнатися, що мій паризький кабінет програє вашому.

— Та тут не менше шести-семи тисяч томів…

— Дванадцять тисяч, пане Аронаксе. Книжки — єдине, що пов'язує мене з землею. Я попрощався з нею в той день, коли «Наутилус» уперше занурився у морські глибини. Саме в той епохальний для мене день я востаннє купував книжки і періодику. Відтоді людство для мене припинило творити і мислити… Моя бібліотека до ваших послуг, професоре, користуйтеся.

Щиро подякувавши люб'язному капітану, я з хвилюванням підійшов до книжкових шаф. Тут було зібрано наукову, філософську і художню літературу на всіх мовах. Дивно, але я не помітив жодної праці з політичної економії, і не думаю, що це було випадковістю. Мене вразило те, що книжки тут розміщувалися у порядку якогось узагальненого алфавіту всіх поширених мов світу незалежно від того, якою мовою вони були написані. Вочевидь, капітан Немо вільно володів усіма мовами, інакше для чого йому возити за собою «німі книги».

У тій бібліотеці я побачив твори великих письменників, поетів і мислителів стародавнього і нового світу — найкращі творіння людського генія у царині історії, художнього слова і науки, від Гомера до Віктора-Марі Гюґо, від Ксенофонта до Мішле, від Франсуа Рабле до Жорж Санд. Мені як науковцю було приємно констатувати, що наукової літератури тут було найбільше: праці з механіки, балістики, гідрографії, метеорології, географії, зоології, а також з інших природничих наук, які, судячи з усього, були основним предметом зацікавлення капітана Немо. Побачивши у цій бібліотеці два своїх дітища, я подумав, що саме їм зобов'язаний таким люб'язним прийомом на борту «Наутилуса»!

Одне видання дало мені змогу приблизно визначити, скільки часу «Наутилус» борознить підводні простори. Я знав, що книжка Жозефа Бертрана «Основоположники астрономії» вийшла друком у 1865 році, а це означало, що капітан Немо став мешканцем океану не раніше цього часу.

Отже, підводне життя цього незбагненного чоловіка триває не більше трьох років. Втім, я сподівався встановити точнішу дату, якщо поталанить, знайти у бібліотеці новіше видання. Часу для подібних досліджень мені