Стівен Кінг - Коли впаде темрява

class="p1">У неї в голові почалася чоловіча розмова. Доволі звична річ для неї і не завжди небажана. Іноді, але не завжди.

Генрі: Дістань з-під нього того бісового ножа і встроми йому просто проміж лопаток.

Расті: Ні, серденько. Не наближайся до нього. Він очікує цього. Корчить із себе опосума.

Генрі: Або в шию встроми. Так теж добре буде. У його смердючу шию.

Расті: Засунути під нього руку — все одно що вставити її у снопов'язалку. Емі, ти маєш дві можливості. Забий його до смерті...

Генрі, неохоче, проте переконливо: ...або тікай. Либонь, що так. А може, й ні.

У столі, біля неї, була шухляда. Вона висмикнула шухляду, сподіваючись побачити там інший ніж — цілу купу ножів: шеретувальні ножі, підрізні ножі, ножі-сікачі, зазубрені хлібні ножі. Вона погодилася б навіть на простацький, в біса, ніж для масла. Але побачила набір кокетливих кухонних знарядь з чорного пластику: пару порційних ложок, ополоник і велику діряву шумівку. Там лежала ще всяка дрібнота, але найнебезпечнішою річчю, що впала їй до ока, виявився обдирач для картоплі.

— Слухай сюди, — промовила вона. Голос її прозвучав захрипло, майже гортанно. Горло пересохло. — Я не хочу тебе вбивати, але вб'ю, якщо ти мене змусиш. Я знайшла велику виделку для м'яса. Якщо ти спробуєш перевернутися, я встромлю її тобі просто в шию і пхатиму, аж поки вона не вилізе в тебе спереду з горла.

Чи він повірив їй? Оце так питання. Вона була певна, що він свідомо поховав усі ножі, окрім того, що зараз лежав під ним, але чи він точно пам'ятає, що прибрав звідси геть усі гострі предмети? Більшість чоловіків не мають уявлення, що лежить у шухлядах їхніх кухонь, — вона знала це з досвіду свого життя з Генрі, та й перед Генрі, з життя зі своїм батьком, — але Пікерінг не був схожим на більшість чоловіків, і кухня ця не була такою, як більшість кухонь. Вона подумала, що ця нагадує радше анатомічний театр. Проте, зважаючи на те, що він приголомшений (а чи приголомшений він?) і як він напевне боїться, що похибка пам'яті може стати для нього фатальною, цей її блеф може подіяти. Тут постало інше питання: а чи взагалі він її чує? Та й чи розуміє, якщо навіть чує? Блеф може не подіяти, якщо людина, яку розводиш, не розуміє, наскільки високі ставки.

А втім, вона не збиралася стояти і довго зважувати всі за і проти. Це було б найгірше, що вона могла зробити. Вона нахилилася, не відводячи очей від Пікерінга, і загнала пальці під останнє кільце плівки, яке все ще тримало її прив'язаною до крісла. Пальці її правої руки ще впертіше відмовлялися працювати, та вона їх примусила. І те, що шкіра її була просякнута потом, теж придалося. Вона потягнула вниз, і плівка почала попускатися з тим самим бридким рипінням. Вона очікувала, що буде боляче, навкруг коліна залишилася яскраво-червона смуга (з якогось дива в голові їй кілька разів майнуло слово Юпітер), але вона вже перейшла той поріг, за яким не реагують на такі відчуття. Плівка піддалася і впала вниз, їй до щиколотки, зморщена, покручена, липнуча сама до себе. Вона струснула її з ноги. В голові гуло, чи то від натуги, чи від удару, що вона отримала від нього, коли задивилася на мертву дівчину в багажнику його «мерседеса».

— Ніколь, — промовила вона. — Її звали Ніколь. Промовляння імені мертвої дівчини, схоже, трохи привело Ем до тями. Тепер думка про те, щоб намагатися дістати з-під нього різницький ніж, видалася їй божевільною. Той внутрішній голос, яким до неї нібито промовляв її батько, мав рацію: навіть залишатися в одній кімнаті з Пікерінгом — це дратувати фортуну. Тільки втікати. Тільки так.

— Я йду, — промовила вона. — Ти мене чуєш?

Він не поворухнувся.

— У мене довга виделка. Якщо ти переслідуватимеш мене, я тебе нею проколю. Я... я виколупаю тобі очі. Ти мусиш залишатися там, де лежиш. Ти второпав?

Він не поворухнувся.

Емілі позадкувала від нього, відтак відвернулася і залишила кухню крізь ті двері, що були у протилежному її кінці. Вона так і тримала в руках той чортів поручень від крісла.

8. Фотографія на стіні над ліжком

За стіною виявилася їдальня. Там стояв довгий стіл зі скляним верхом. Навкруг нього розташувалися сім червоних кленових стільців. Місце, звідки було взято восьмий, зяяло порожнечею. Аякже. Задивившись на пусте «місце матері» на одному кінці столу, вона раптом пригадала: під оком у неї бубнявіє крихітна перлина крові, а Пікерінг примовляє: «О'кей, о'кей, добре». Він повірив їй, коли вона сказала, що тільки Дік може знати про те, що вона може бути в цьому Доті, і вкинув ніж — маленький ножик Ніколь, подумалося їй тоді — до мийки.

Отже, ніж, яким його можна було залякувати, там таки був. І зараз є. В мийці. Але вона туди не повернеться. Нізащо.

Вона пройшла крізь їдальню і потрапила до холу, де було п'ять дверей, по двоє в бічних стінах і одні в дальній. Перші двоє дверей, які вона проминула, були відчинені, ліворуч була ванна, а праворуч — пральня. Пральна машина стояла з прочиненим верхнім люком для завантаження білизни. Поряд на полиці стояла коробка «Тайду». З люка звисала заплямлена кров'ю сорочка. Це сорочка Ніколь, вирішила Емілі, хоча й не могла знати напевне. Але ж, якщо це дійсно її сорочка, навіщо Пікерінг зібрався її прати? Пранням не вивести дірки. Емілі пригадала, що начебто бачила десятки поранень, хоча це видавалося їй неможливим. А як було насправді?

Вона вирішила, що так і було: Пікерінг же скажений.

Вона прочинила наступні за ванною двері й побачила кімнату для гостей. Це була невиразна стерильна коробка, де панувало велетенське ліжко, так ретельно застелене, що, аби кинути на покривало монету, вона, поза всякими сумнівами, відскочила б з дзенькотом. А чи служниця застеляла цю постіль? «Наше обстеження каже, що ні, — подумала Ем. — Наше обстеження показує, що ніяка служниця ніколи ногою не ступала до цього будинку. Тільки "небоги"».

Двері навпроти цієї кімнати вели до кабінету. Він був точнісінько таким само стерильним, як і протилежна йому гостьова. У кутку стояли дві шафки з картотекою. А в центрі великий стіл, на якому не було нічого, окрім комп'ютера «Делл»[33], захищеного від пилу прозорим пластиковим покриттям. Дубова підлога. Жодного килима. Жодного зображення на стінах. Єдине