Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

як відомо, знову попрямував на південь і швидше за все досяг острова Енсмер. Потім він, згідно більшості версій, потрапив на острів Гіт, що входив в число Дев'яноста островів.

Жителі Гіта, як і тепер, були в основному китобої. Однак Медрі це заняття було абсолютно не до смаку. Тутешні судна та й весь острів буквально протух китовим жиром. І як не огидно було Медрі ступати на борт рабовласницького судна, але це був єдиний корабель, що йшов з вантажем китового жиру в порт О, а Медрі дуже хотілося потрапити в Закрите море, бо він не раз чув розмови про розташовані на південь і схід від острова О маловідомі острови, які не мали ніяких торгових зв'язків з островами Внутрішнього моря. Можливо, там і лежить скарб, який він шукає? І він найнявся звичайним заклинателем вітрів на галеру, де на веслах сиділи чотири десятки рабів.

Погода нарешті встановилася цілком хороша: дув попутний вітер, по ясному небу пропливали білі хмаринки, світило тепле сонце пізньої весни. До вечора вони пройшли чималий відрізок шляху, і Медрі випадково почув, як шкіпер говорить рульовому: «Вночі весь час правуй на південь, щоб пройти подалі від Рока».

Медрі ніколи не чув про цей острів і запитав:

— А що там таке? Чим загрожує кораблям цей острів?

— Там смерть і руйнування, — сумно сказав шкіпер, коротун з маленькими розумними очима, чимось схожими на очі кита.

— Там йде війна?

— Була і війна. Давно тільки. Там… суща чума, на острові цьому! Там панує чорна магія. І всі води навколо нього прокляті.

— Черви! — сплюнув рульовий, брат шкіпера, і пояснив: — Коли зловиш рибу неподалік від Рока, то вона неодмінно вся червива виявляється; і черви в ній прямо-таки кишать, як всередині дохлої собаки.

— А люди там ще живуть? — запитав Медрі.

І шкіпер сказав:

— Одні відьми.

А його брат додав:

— Пожирательки черв'яків.

У Архіпелаг входило чимало островів, які стали безлюдними і закинутими в результаті злісної боротьби чарівників один з одним, їх ненависті і бездумно накладених заклять. Ці місця були воістину заражені злом, і було небезпечно не тільки висаджуватися на береги таких островів, а й пропливати повз них, так що Медрі припинив свої розпитування і більше не згадував про острів Рок, поки не настала ніч.

Ночував він на палубі, під зоряним небом, і побачив дивовижний і надзвичайно живий сон: він бачив, як в ясний день по синьому небу мчать хмари, а біля самого горизонту над морем видніється залита сонцем округла вершина високого зеленого пагорба. Медрі прокинувся, але сон той залишався в пам'яті, і він зрозумів, що колись, років десять тому, бачив той самий сон, і це було в темниці з цегляними стінами на шахтах Самори, коли він ночами лежав без руху, скутий магічними чарами Геллука.

Медрі сів і обдивився навколо. Чорне море було таким спокійним, що навіть зірки були видні абсолютно чітко то з одного, то з іншого боку на слабеньких хвилях. Веслові галери рідко відходили далеко від берега і ночами теж плавали рідко, встаючи на якір в будь-якій зручній бухті або гавані; але на цьому відрізку шляху жодної відповідної бухти не було, і, оскільки погода встановилася на рідкість сприятлива, вони поставили щоглу, укріпили великий квадратний парус, і корабель неквапливо плив далі, а раби, які сиділи на веслах, так і поснули на своїх лавах. Моряки, вільні від вахти, теж спали; не спали тільки рульовий і сигнальщик, хоча і останній теж дрімав. Вода шепотіла про щось, торкаючись бортів галери, слабо поскрипував такелаж, дзенькали ланцюги рабів…

«У таку тиху ніч ніякий заклинатель вітрів не потрібен, та вони, власне, і не заплатили мені нічого», — умовляв себе Медрі. В голові у нього крутилася назва острова: Рок. Дивно, чому він ніколи не чув про цей острів, ніколи не помічав його на карті? Можливо, цей острів проклятий і всі уникають його, але хіба через це його не повинно бути на картах?

«Я б міг злітати туди, скажімо, в образі крячка і встиг би повернутися на корабель ще до світанку, — ліниво розмірковував він. Йому все ще дуже хотілося потрапити в порт О. — Взагалі-то, — продовжував умовляти він себе, — всі зруйновані магами землі схожі одна на іншу, так що немає ніякої особливої необхідності кудись летіти, щось обстежувати, поспішати назад на корабель…» Медрі влаштувався зручніше на складеній бухті каната і став дивитися на зірки. На заході низько над горизонтом висіли чотири яскраві зірки сузір'я Горн; через повислу над морем димку йому здавалося, що зірки по черзі підморгують йому.

Раптом море слабо зітхнуло, і немов легке тремтіння пробігло по округлих куполах хвиль.

— Ей, шкіпер, — крикнув Медрі, схопившись на ноги, — прокидайся!

— Ну, що таке? — Шкіпер був явно незадоволений, що його розбудили.

— До нас наближається якийсь чарівний вітер. Мало того, він має намір переслідувати нас. Накажи спустити вітрило.

Шкіпер очманіло подивився на нього. Поки що не відчувалося ні найменшого вітерця, величезний парус висів, як ганчірка. Однак зірки на заході стемніли, ніби були поглинені якоюсь мовчазною чорнотою, що повільно наповзала все вище і вище з західного краю моря. Шкіпер, помітивши це, запитав невпевнено:

— То ти вважаєш, що це чарівний вітер?

Ті, кого на островах в ті часи назвали «спритниками», часто використовували погоду як зброю; вони також здатні були наслати якусь страшну хворобу на поля ворога, і врожай гинув прямо на корені; вони могли викликати, скажімо, раптовий шторм, щоб в одну хвилину потопити кораблі супротивника, або утворити страшну піщану бурю, яка, обрушившись на землю далеко від тих місць, звідки була послана, викликала смертельний жах у хліборобів.

— Накажи спустити вітрило! — наказовим тоном повторив Медрі. Шкіпер позіхнув, вилаявся і почав голосно віддавати команди. Матроси, насилу струшуючи з себе сон, стали повільно спускати безсило повисле вітрило, а начальник веслярів, який також отримав відповідний наказ від шкіпера і дещо з'ясував у Медрі, почав будити рабів, роздаючи направо і наліво удари своїм батогом. Парус був уже наполовину спущений, весла наполовину вставлені в кочети, Медрі встиг вимовити половину потрібного заклинання, коли чарівний вітер завдав свого першого удару.

Цей удар супроводжувався одним-єдиним оглушливим гуркотом грому, і з навислої над ними абсолютної чорноти потоками хлинула злива. Корабель став на диби, як переляканий кінь, а потім так сильно і різко накренився, що щогла відразу надломилася біля самої оспови, хоча канати все ще утримували