Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

Здавалося, вони спускалися цілу вічність. Потім сходи скінчилися і по обидва боки тягнувся коридор. Стрілка вказувала в напрямі підземної ріки. Усе частіше їм зустрічалися пацюки. Кілька слинявців снідали якимось паскудством. Вони грізно забулькали, попереджуючи, щоб не наближались до них.

– Не бійся, то слинявці. Вони бридкі та й усього. Давай відчинимо ці двері, може, знайдемо щось потрібне.

Мортіус відчинив двері до кімнати, де навіть вціліла лампочка. Тут зберігались мотузки, інструменти, прогумовані плащі й чоботи, навіть була гасова ліхтарка. Під стіною стояла лавка, глянувши на яку Мортіус вирішив:

– Треба перепочити.

Тигр слухняно поклав голову на лапи і миттю заснув. Але Мортіус передумав сідати. Він вибрав найбільший протигаз і взявся прилаштовувати його до особливих потреб Колобка, тобто пообрізав гумову маску так, щоб її можна було начепити на тигра. Бідолашний Колобок навіть не міг уявити, що їх чекатиме за четвертими дверима.

19

Просто над ними, на висоті кільканадцяти метрів, знаходилась штаб-квартира Повелителя. Той, випивши п'ять чашок чорної ефіопської кави, обдзвонював своїх підлеглих. Це міг би зробити й Лукаш, але не годилося залучати слугу до такої поважної справи. Коли Повелитель клав трубку, кожен раз йому хотілося вити від безсилої люті. Його розледащілі підлеглі не мали жодного уявлення про обов'язок і вигадували безліч причин, щоб його не виконати. У когось захворіла теща, хтось проводив серйозні магічні експерименти, а ще когось не відпускали з роботи. Повелитель аж захрип від погроз та вмовлянь.

Він теж не рвався в бій. Романтичне піднесення, коли він у підвалі фехтував сам із собою, швидко згасало. Повелитель теж відчував страх. Які б заманливі перспективи не обіцяли крутиголовці, він знав, що в Королівстві, захопленому Імперією, він теж відчує гніт. Крутиголовці мають більшу силу, і те, що він може зробити з неслухняним вовкулакою, вони зроблять із ним. Бути паном у себе вдома краще, ніж слугою на чужині.

За провал операції відповідати мав Повелитель. Йому не вдалося зіпхнути це на Стронціуса. Старий волів мати чисту роботу коло комп'ютера. Зараз спить собі, як усі опирі. Насмоктався свіжої крові.

Лукаш привіз скло. Двоє довгомудів, що мали склити вікна, тим часом нишпорили на кухні. Лукаш потім відбере в них поцуплене в самого Повелителя. Чим менше мізків у голові, тим легше такою істотою керувати. Це помітили й спеціалісти з менеджменту, але книжок Повелитель намагався не читати. Він знав, що дехто з членів Клубу тишком-нишком почитує, і сьогодні з цього скористався. Ніхто не вміє так добре шантажувати, як нечиста сила.

Через півгодини запеклої боротьби Повелителю вдалося замовити автобус на п'яту годину вечора в похоронному бюро і там же – ще один опівночі. Йому пообіцяли почепити на автобуси таблички з написом «Екскурсія». Влітку таке трапляється часто, бо всі хочуть подорожувати. У бюро вимагали авансу, і Повелитель ще мав туди їхати з грошима. Не міг же він туди послати Лукаша. Досить того, що той поцупив скло з майстерні о шостій годині ранку, майже вдень. Красти автобуси надто ризиковано: автоінспектори чатують на кожному кілометрі й не піддаються жодній магії – ні чорній, ні білій.

Отакими дрібницями мусив займатися Повелитель. Його підлеглих це не дивувало: у такому світі було нелегко вижити і чистим, і нечистим. Повелитель пішов переодягатися, щоб мати вигляд бізнесмена середньої ваги, коли платитиме аванс. Колись він мав секретаря, пристойного молодого відьмака з університетським дипломом, але той емігрував за океан, кажучи, що тут «не життя, а болото». Раз на рік, на свято Всіх святих, надсилав Повелителю листівки. Усе в нього йшло чудово, особливо кар'єра: він став уже молодшим барменом у нічному клубі «Три кілери». Може, там, за океаном, зло себе чуло вільніше, але було воно якесь штучне, «некучеряве», як казала Повелителева бабуся. Вона походила з крутиголовців, але нестямно закохалась у мандрівного чорнокнижника і опинилась у цьому світі. Походження й досі грало велику роль і, можливо, саме йому завдячував Повелитель своїм високим становищем, хоч бабця й вчинила нерозумно.

Домовик був нічною істотою, хоча добудитись його можна було. Повелитель не мав сили це робити і покликав склити вікна довгомудів, що не входили до жодної профспілки. Отже, Повелитель мав свої клопоти, а Мортіус у підземеллі – свої. Перший не переймався скандальною втечею репортера, вважаючи, що дістане того і під землею, що було, до речі, зовсім недалечко. Використає, а тоді позбудеться і Мортіуса, і його домашнього улюбленця. Коли матиме час.

20

А Мортіус переодягнувся у плащ і чоботи, допоміг взутись тигрові, й вони пішли далі. Мортіус з протигазами й сумнівами, а Колобок – з надією на світло наприкінці підземного ходу. Четверті двері вони знайшли не одразу, і за ними їх чекав сюрприз. Тільки Мортіус відімкнув їх і за глянув досередини, як перед його носом пролетіла велика каменюка, зачепила ліхтарик, і той розбився. І, звичайно, погас.

– Що за чортівня! – відсахнувся Мортіус і впав на спину тигра.

– Давай туди не підемо! – запропонував тигр. – Там хтось кидається камінням.

– - Це стеля обвалилася. Все нормально, – заспокоїв його Мортіус і запалив свічку. – Ой, ні, подивися!

Разом із камінням посипалися золоті й срібні монети.

– Ми багаті, Тигрисику! Ура!..

Забувши про небезпеку, Мортіус кинувся вибирати монети з каміння та піску.

– За ці гроші ми можемо купити собі безпеку й поїхати хоч на Канарські острови!

– Ми мусимо знайти Королівство.

– Навіщо нам Королівство, коли в нас купа грошей!

– Ми потрібні там.

– Як скажеш, – зітхнув Мортіус. – Якщо ми не виберемось звідси, гроші будуть непотрібні. А якщо виберемось, то зможемо витратити їх і в Королівстві. Скажімо, влаштуємо притулок для самотніх тварин...

– Крутиголовці люблять гроші.

– Усі їх люблять, Тигрисику! І добрі, й погані люди не можуть без них обійтися. Гроші – це... гроші, – підсумував Мортіус.

Не встигли вони завернути за ріг, як тигр загарчав. Тієї ж миті від стіни відділилась бліда пика і перепинила їм шлях.

– Віддайте гроші! – почули вони замогильний голос, наче за кадром у фільмі жахів. – То гроші благочестивих ченців Ордену Пілігримів до Королівства.

Мортіус оговтався і спробував оборонити щойно знайдений скарб:

– Як не ми, то хтось інший забрав би. Бачу, валяються гроші, чого б їх не підібрати. Якось негарно – золото в бруді й смітті...

– Чуєш, він