Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

зупинити хабарництво. У двох своїх трибах, фабіанській та скаптійській, в день виборів сам роздавав кожному по тисячі сестерціїв, щоб ніхто нічого не вимагав у кандидатів. 3. Вважав надзвичайно важливим зберегти народ чистим та незіпсованим домішками різної іноземної та рабської крові: тому й нерадо надавав римське громадянство, а також обмежив кількість вільновідпущенників. Тиберію, що просив за свого клієнта-грека, відписав, що тільки в тому разі надасть йому громадянство, якщо той сам з’явиться перед ним і переконає у раціональності причини свого прохання; Лівії, що просила про громадянство для одного галла з підлеглої провінції, відмовив, запропонувавши тому звільнення від податків, стверджуючи, що йому легше перенести нестачу казни, аніж приниження честі римської спільноти. 4. Не задовольнившись ускладненням умов звільнення рабів та здобування повноправної свободи зокрема, він докладно передбачив і кількість, і умови, і статус тих, що здобували волю, а також додав, що ті, які хоч колись були у в’язниці чи на допиті, не мають права домагатися громадянства при жодному ступені свободи. Також намагався відновити давній стиль та одяг, а коли побачив гурт людей у темних плащах[149], розлючено вигукнув:

Римлянам, цілого світу владикам, народові в тогах[150].

І тоді дав завдання едилам, щоб ніхто не з’являвся на форумі та в околицях у плащі, а лише в тозі.

41. Часто виявляв щедрість до різних санів за різних обставин. Коли привіз до міста царські скарби під час александрійського тріумфу, пустив у обіг таку велику кількість грошей, що відсотки прибутку значно знизилися, а ціни на землю виросли. Згодом, коли виник надлишок грошей із майна засуджених, надавав його без відсотків на певний час тим, хто міг заставити удвічі більшу суму. Побільшив сенаторський ценз, довівши його з восьми до дванадцяти тисяч сестерціїв: а тим, кому не вистачило грошей, додав зі своїх. 2. Часто роздавав народу подачки[151], однак на різні суми: то по чотири, то по три, а часом і по дві з половиною сотні сестерціїв на чоловіка; також подбав і про менших дітей, хоча зазвичай хлопцям починали роздавати подарунки тільки з одинадцяти років. У скрутні часи роздавав людям зерно за низькою ціною, а часом і зовсім безплатно; грошові виплати подвоював.

42. Наскільки більше він був дбайливим, а не славолюбним керівником, видно з його строгої відповіді натовпові, який жалівся на нестачу та дорожнечу вина: “Достатньо уже подбав мій зять Агриппа, провівши багато водопроводів, щоб людей не мучила спрага”. 2. Коли ж народ вимагав обіцяних подачок, відповідав, що він є людиною слова; натомість, коли вимагали необіцяного, то ганьбив їх безсоромність та нахабство едиктом, ствердивши, що не дасть нічого, хоча й мав намір. Довідавшись, що багато вільновідпущеників було внесено у списки громадян, з відповідною твердістю та рішучістю відмовився видавати обіцяні подачки тим, кому не належалося; решті ж видав менше, аніж обіцяв, так що визначена сума залишилася попередньою. 3. Якось у час голоду, якому важко було зарадити, вигнав з міста рабів, яких виставляли на продаж, школи гладіаторів, сім’ї іноземців, за винятком лікарів та учителів, і частково домашніх рабів; а коли настали врожайніші часи, то написав, що намагався назавжди відмінити роздачу народові зерна, оскільки покладання на це шкодить сільському господарству: проте не довів справи до кінця, бо розумів, що це з часом відновлять задля чийогось власного славолюбства. Надалі ж справу поставив так, щоб мали з цього користь не лише громадяни, але й землероби та купці.

43. Усіх своїх попередників перевершив частотою, різноманітністю та величністю видовищ. Сам Август говорить, що чотири рази влаштовував ігри на свою честь, а двадцять три — на честь інших полководців, які або були на той час далеко, або ж не мали засобів. Влаштовував також вистави по вулицях міста на різних сценах різними мовами, бої гладіаторів не лише на форумі та в амфітеатрі, але й у цирку та в септах[152], хоча часто влаштовував тільки бої зі звірами; змагання атлетів проводив у збудованих на Марсовому полі дерев’яних помостах, а морську битву — на викопаному озері поблизу Тибру, де тепер є Цезарів ліс. У ці дні ставив у місті сторожу, аби через невелику кількість тих, що залишилися, не розгулялися грабіжники. 2. У цирку влаштував біг, змагання на колісницях та бої з дикими звірами, і часто їх учасниками були знатні юнаки. Але найчастіше влаштовував троянську битву із меншими та більшими хлопчаками, вважаючи, що це добрий древній спосіб для нащадків дізнатися про славних предків. Коли Ноній Аспренат на цих іграх упав та скалічився, Август подарував йому золотий браслет, дозволивши йому та його нащадкам носити прізвисько Торкват[153]. Але кінець таким видовищам поклала гнівлива й різка скарга оратора Азинія Полліона у курії через те, що його внук Есернін зламав гомілку. 3. Часом Август використовував у виставах та гладіаторських боях і римських вершників, але ще перед тим, як сенат заборонив це своїм рішенням. Після цього виставив лише Луція, юнака знатного походження, і то лиш для показу, бо той мав тільки два фути зросту, важив сімнадцять фунтів, але був наділений гучним голосом. 4. У якийсь день ігор він уперше привів на виставу парфійських заручників, провів їх через середину арени та посадив у другий за собою ряд. Також у дні після видовищ, якщо знаходилося щось незвичайне та варте показу, позачергово виставляв це у будь-якому місці: як-от носорога — в септі, тигра — на сцені, змію в тридцять ліктів — перед коміцієм. 5. Трапилося, що заслаб у часі святкових видовищ і очолював процесію, лежачи в лектиці; а ще, на відкритті ігрищ, якими присвячував театр Марцеллові, сталося так, що послабилися кріплення курульного крісла, і він упав на спину. На іграх, присвячених своїм онукам, коли ніяк не міг стримати та заспокоїти натовп, наляканий начебто падінням театру, перейшов із свого місця та сів у тій частині, яка викликала найбільші підозри.

44. Вдосконалив та впорядкував заплутану та безладну манеру перегляду видовищ: приводом до цього стала образа одного сенатора, якому ніхто не дав місця на людних ігрищах в Путеолі. Тоді декретом сенату було встановлено, що на будь-яких народних іграх перший ряд залишався вільним для сенаторів. У Римі заборонив сидіти в орхестрі посланцям вільних союзних народів, оскільки помітив між ними вільновідпущеників. Військових відділив від народу. 2. Призначив окремі ряди для одружених громадян, окремий сектор для неповнолітніх, а сусідній — для їх вихованців, і постановив, щоб ніхто в темному плащі не займав середніх рядів. Якщо