Світлана Прокопенко - За лаштунками оплесків, Світлана Прокопенко

Розкриття таємниці під покровом випадковості, де правда виринає з глибин несподіваного

Напруга в театрі досягла свого апогею з наближенням прем'єри нової опери, де Софія виконувала одну з головних ролей. Її талант розквітав з кожною репетицією, завойовуючи захоплення режисера та колег, окрім однієї людини – Агнеси Левицької. Примадонна продовжувала плести свої інтриги, намагаючись усіляко зашкодити молодій співачці. Дрібні капості, зниклі реквізити, навмисно невірні підказки під час репетицій – усе це створювало для Софії атмосферу постійного стресу.

Її стосунки з Данилом, хоч і сповнені глибокої пристрасті, ставали дедалі обережнішими. Кожна їхня зустріч була сповнена ризику викриття, кожен погляд – тривоги. Вони зустрічалися крадькома, у темних кутках за лаштунками або пізно ввечері в його кабінеті, коли театр засинав. Ці миті були для них оазою серед бурхливого моря інтриг та напруги.

Одного вечора, після виснажливої репетиції, Софія затрималася в театрі, щоб забрати забуту книгу. Коридори були майже порожні, лише чергове світло тьмяно освітлювало їх. Проходячи повз гримерну Агнеси Левицької, Софія почула крізь ледь прочинені двері тиху розмову. Інстинкт підказав їй зупинитися.

"...я ж казала тобі, щоб її ноти зникли безслідно!" – сердито промовив знайомий голос. Це була Агнеса.

"Але ж вони знайшлися, пані Левицька," – відповів інший, незнайомий Софії чоловічий голос, звучачи трохи нервово.

"І нитка на сцені? Це ж ти мав зробити так, щоб вона впала!" – продовжувала Агнеса, і в її голосі звучала лють.

Софія заціпеніла. Її серце шалено закалатало. Вона нарешті зрозуміла, хто стоїть за тими дрібними, але такими неприємними інцидентами.

"Я намагався, але хтось її помітив і прибрав," – пробурмотів чоловік.

"Невдаха! Ти ні на що не здатен! Я плачу тобі гроші за те, щоб ти зіпсував їй кар'єру, а ти..." – голос Левицької зірвався на крик.

Софія більше не могла слухати. Її охопила хвиля гніву та обурення. Вона різко відчинила двері гримерної.

Агнеса Левицька та якийсь неприємної зовнішності чоловік, якого Софія ніколи раніше не бачила, різко обернулися. На обличчі примадонни застигла лють, яка миттєво змінилася на удавану невинність.

"Софіє? Що ти тут робиш?" – запитала Агнеса, намагаючись зберегти спокій у голосі, але її очі видавали її справжні емоції.

"Я випадково почула вашу розмову, пані Левицька," – твердо відповіла Софія, її голос звучав рівно, незважаючи на внутрішнє хвилювання. Вона дивилася прямо в очі примадонні, не відводячи погляду. – "Тепер я знаю, хто стоїть за тими 'випадковостями', що відбувалися зі мною."

Чоловік, який стояв поруч з Агнесою, нервово переминався з ноги на ногу, уникаючи погляду Софії.

"Ти нічого не чула, дівчинко," – холодно сказала Левицька, її обличчя знову стало кам'яним. – "Тобі просто здалося."

"Ні, мені не здалося," – заперечила Софія. – "Я чула, як ви домовлялися зірвати мої репетиції, як ви намагалися мене травмувати."

"Це наклеп!" – вигукнула Агнеса, її голос знову набрав сили. – "Ти просто заздриш моєму успіху і намагаєшся мене обмовити!"

"Заздрю вашим підлим вчинкам?" – з гіркою іронією запитала Софія. – "Я просто хочу співати, чесно працювати і досягти успіху своїм талантом, а не за рахунок інтриг та підлості."

Агнеса Левицька мовчала, її обличчя спотворила злісна гримаса. Чоловік поруч з нею зробив крок назад, ніби намагаючись дистанціюватися від цієї неприємної сцени.

"Ти пошкодуєш про це, дівчисько," – процідила крізь зуби примадонна. – "Я зроблю все, щоб ти більше ніколи не вийшла на цю сцену."

"Я не боюся вас, пані Левицька," – сміливо відповіла Софія, хоча в глибині душі відчувала тривогу від її погроз. – "Правда на моєму боці, і я доведу, хто насправді плете інтриги за лаштунками."

З цими словами Софія розвернулася і вийшла з гримерної, залишивши Агнесу Левицьку стояти в люті, а її поплічника – у збентеженні. Серце Софії шалено билося, але водночас вона відчувала непереборну рішучість. Тепер вона знала правду, і вона не дозволить цій брехні та підлості зруйнувати її мрію та її кохання.

Вона одразу ж попрямувала до кабінету Данила. Він ще був там, занурений у якісь папери. Побачивши її схвильоване обличчя, він відклав роботу і стурбовано підвівся.

"Софіє, що сталося? Ти виглядаєш стривоженою."

Софія розповіла йому все, що почула та побачила в гримерній Агнеси Левицької. Данило слухав її мовчки, його обличчя ставало все більш серйозним та похмурим.

Коли Софія закінчила свою розповідь, у кабінеті запанувала важка тиша. Данило підійшов до вікна і кілька хвилин мовчки дивився на нічне місто.

"Я знав, що Агнеса не любить тебе," – нарешті промовив він, його голос звучав приглушено. – "Але я не міг уявити, що вона здатна на такі підлі вчинки."

"Тепер ви розумієте, Даниле?" – з гіркотою запитала Софія. – "Вона намагається зруйнувати мою кар'єру, можливо, навіть завдати мені фізичної шкоди."

Данило повернувся до неї, і Софія побачила в його очах гнів та рішучість.

"Вона не посміє," – твердо заявив він. – "Я не дозволю їй цього. Ми повинні щось зробити."

"Але що ми можемо зробити?" – розпачливо запитала Софія. – "У нас немає доказів, крім моїх слів."

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍