Ольга Соболєва - Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

- Але ж не я! – Ада голосно ляснула долонями по столі.

Не пройшло й секунди, як знадвору до хати увійшов Ґудзик. Поважно перебираючи своїми кігтистими лапами, він перебрався через поріг і стурбовано поцікавився:

- У-у?

- Нічого такого, - знизав плечима Раймар. – Просто твоя хазяйка не вірить, що може подобатися чоловіку, молодшому за неї.

Пугач здивовано округлив очі, пару разів кліпнув ними, за чим видав веселе:

- У-ху-ху-ху-хух, - і знову, так же поважно перебираючи своїми кігтистими лапами, зник на подвір’ї.

- От бачиш, - спокійно промовив герцог. – Навіть Ґудзик розуміє, що ти неправа.

- Ти до мого птаха свої загребущі лапи не тягни! Я краще знаю, що він там думає! – взяла руки в боки Ада. – А тепер геть звідси!

- Але ж я ще не доїв…

- Липка тобі подякує, - відмахнулася знахарка, забираючи тарілку і висипаючи зміст у відро з обрізками овочів.

Проте бачачи, що співрозмовник не рушив з місця, схопила рушник зі столу. Скрутивши його, вона добряче огріла чоловіка по плечах.

- Боляче ж! – той скочив на ноги.

- А в нас кажуть: б’є, значить любить! – уїдливо скривилася Ада і ще раз вдарила герцога, але вже по спині. – Ось така тобі дружина дісталася, любчику. Терпи тепер.

Від чергового удару Раймар встиг відстрибнути убік. Але стару це аж ніяк не зупинило, і вона безстрашно рушила вперед.

- Все-все, - примирливо підняв руки чоловік. – Я зрозумів. Дякую за вечерю.

Промовивши це, він вислизнув з будинку і, тихенько посміюючись собі під носа, попрямував до сараю. Перевіривши Ворона, Раймар побажав їм з Липкою доброї ночі і забрався на горище. Тепер там приємно пахло сіном і м’ятою. Останню герцог чесно поцупив з грядок знахарки. Там, на диво, росла незліченна кількість різноманітних трав. Деякі навіть здалися Раймару отруйними, але без плодів важко було розрізнити.

Розтягнувшись на матраці, купленому втридорога у корчмі, чоловік задоволено посміхався. Він не даремно заварив всю цю кашу зі спокусою Ади. Пазл в його голові нарешті склався в єдину картинку. Знахарку, в першу чергу, видавали очі. Яскраві, без краплини старечої поволоки, вони грали молодим сяйвом. По-друге, жінка зовсім не виглядала на свій вік. Так, вона мала зморшкувату шкіру та намагалася шкутильгати, ойкаючи чи айкаючи від болю. Та чи був насправді той біль? Навряд. Коли Ада думала, що її ніхто не бачить, вона бадьоро рухалася по кухні або ж навіть пританцьовувала, наспівуючи якісь мелодії. Та й чепурилася знахарка не гірше за молодих дівиць: то зачіску нову зробить, то сарафан змінить, а то й прикраси підбере під одяг. Раймар усе це помічав, а от Ада, мабуть, звикла жити сама й навіть не задумувалася над тим, що це може видати її. Тільки от тепер повстало нове питання: знахарка це чи може чужинка, що лише прикидається?

Земля

Приблизно 8 місяців тому…

Лідія щойно увійшла до квартири. Зняла важкі зимові чоботи, відкинула на полицю сумочку, повісила на гачок товсту теплу куртку. Зайшла на кухню попити води. Циферблат на новенькій духовці яскраво відсвічував «02.00». Тим часом з коридору почулося тихе шаркання і у темряву кухні сонно вплила мама.

- Я думала ти вже і не прийдеш, - докоряла вона, все ж таки вмикаючи світло та запалюючи газ під чайником.

- Я ж писала, що в аптеці інвентаризація і я затримаюся, - Лідія обійняла матір та поцілувала в щоку. – От чого ти не спиш?

- Пф-ф… В аптеці, - фиркнула жінка. – Те, що на вивісці так написано, ще не значить, що у вас там є ліки.

-У нас фітоаптека, - тяжко зітхнула дівчина.

Вона не хотіла знову починати дискусію про своє місце роботи. Тим більше посеред ночі. Мама бажала бачити її «справжнім» фармацевтом, батько хотів ще одного лікаря в родині і, мабуть, тільки молодшій сестрі було однаково, чим займається її кровна родичка. Нарешті заспівав чайник, а разом з ним і сотовий Лідії. На екрані висвітлилося ім’я постійної та напрочуд щедрої клієнтки.

Коротко перебалакавши з нею, дівчина вибачилася перед мамою:

- Не сердься, але я маю поїхати до пані Каміли. В неї страшна мігрень.

- Здуріла? – обурилася родителька. – Невже твоя провидиця не почекає до ранку?

- Каже сильно посварилися з донькою і тепер ледве не помирає.

Мати ще щось говорила про розбещеність багатих та дурість Лідії, але дівчина її не слухала. Захопивши зі своєї кімнати потрібні трави і масла, вона викликала таксі. Доки авто мчало нічним засніженим містом, Лідія втомлено масувала собі шию. Це було ще одне вміння, яке приносило непоганий дохід. Чесно кажучи, вона давно могла переїхати на арендоване житло і не слухати скарг матері з приводу своїх робіт. Але молодша сестра навчалася у сусідньому місті, а з батьком вони розлучилися понад п’ять років тому. Лідія попросту не хотіла залишати маму на самоті. Та й такий спосіб проживання давав змогу більше відкладати грошей. Робота у фітоаптеці дозволяла платити податки і заробляти стаж на пенсію. А ще саме там можна було замовити більшість трав для іншого свого заробітку. Масаж, на відміну від фітоаптеки, приносив досить гарний прибуток, особливо враховуючи, що часто клієнти купували у Лідії ще й різні збори трав та консультувалися з приводу народної медицини. Ні, дівчина не пропонувала викатувати хвороби яйцями чи то палити палички по кутках квартири. Просто допомагала підібрати рослини, що зміцнювали імунітет чи  дозволяли краще спати. А оскільки трави завжди виконували своє завдання, то і клієнти залишалися задоволеними. Більше того, рекомендували Лідію своїм знайомим. Час від часу дівчині навіть здавалося, що її вважають якоюсь відьмою.