Ненсі Спрінгер - Енола Голмс. Справа ліворукої леді, Ненсі Спрінгер

леді Сесілії. Мій розум неначе встромив пластину в чарівний ліхтар, викликавши проекцію картинки, і я побачила чудове нефритове письмове приладдя леді. Розміщене ліворуч.　

Я чітко пригадала, як бачила, що Лілі, віддана покоївка, переставила чорнильницю, авторучку й інше приладдя праворуч.　

Потрясіння від раптової здогадки вмить прогнало мою сонливість. Я сіла, випроставшись, і втупилася у свій туалетний столик.

Дуже скромний гребінець, баночка крему для рук тощо вишикувалися на ньому справа, звичайно, адже я праворука.　

А де на комоді стояв набір леді Сесілії зі срібним тисненням?　

— Отакої! — прошепотіла я.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

— Гаряча вода, міс мешл!　

Підскочивши з переляку після кількагодинного сну від занадто бадьорого вигуку моєї домовласниці, я протяжно застогнала: почуття перемоги над моїм братом Шерлоком за ніч вивітрилося, змінившись жахом перед можливими наслідками.　

— Міс Мешл, ви не спите?　

— Хай їй грець! — Глуха старенька, звісно, не почула мою не надто чемну відповідь.　

Мені ой як не хотілося вставати й іти на роботу. І можна було б сподіватися, що я залишуся в ліжку, адже умови найму міс Мешл у доктора. Раґостіна були надзвичайно поблажливі. Однак я не могла проспати весь ранок у власній кімнаті, не викликавши цікавості моєї домовласниці.　

— Міс Мешл! — Місіс Таппер легенько постукала у двері.　

— Та Боже ж мій, — роздратовано буркнула я собі під ніс, а тоді голосно крикнула: — Я не сплю!　

— Га? Ви вже встали?　

— Так! Дякую, місіс Таппер!　

Ну звісно, цього ранку на сніданок була кров’янка. Мене верне від кров’янки. З цієї та інших причин міс Мешл прийшла на роботу в кепському настрої.　

Учора (може, це й на краще) в мене не було часу поміркувати про свого брата Шерлока, але тепер я усвідомила, яку він становить небезпеку, адже знає набагато більше, ніж слід.　

Як видно з повідомлення «АЙВІ ЗУСТРІНЬМОСЯ СХОДИ БРИТАНСЬКОГО МУЗЕЮ», він знає моє вигадане ім’я.　

Зі слів доктора Ватсона, Шерлоку відомо, що в мене є гроші.　

Він знає про моє зашифроване листування з мамою і навіть розшифрував його.　

А найгірше, що будь-якої миті він може дізнатися ще більше від свого найкращого друга, вищезгаданого доктора Ватсона. А раптом мій брат зглянеться на щиру турботу Ватсона і звіриться йому? Що, коли Ватсон зізнається Голмсові про візит до доктора Раґостіна? І тоді впродовж однієї дружньої розмови увага Шерлока Голмса цілком перемкнеться на Айві Мешл.　

— От прокляття! — пробурмотіла я, заходя- чи до свого кабінету. — Бий його лиха година! А раптом ворони побіліють?　

Сівши коло каміна, я вигнала страх із думок, проте не з тремтячого тіла. Попиваючи чай, прочитала ранкові газети, переповнені звичними потрясіннями й жахіттями. Натовп антивакци- наторів в Іст-Енді погрожував дільничній медсестрі. Кілька працівниць із благодійної організації заарештовано на Голівелл-стріт за розповсюдження «порнографічних» матеріалів про «профілактичні огляди» для вагітних. Вибух газу прогримів у будинку в Найтсбриджі, убивши трьох слуг і завдавши чималої шкоди родині. Ходять чутки, що робітники доків проводять нелегальні збори підривного характеру. Сільське господарство продовжує занепадати через дешеву імпортовану кукурудзу з Америки. І так далі.　

Але від мами досі не було жодної звісточки.　

А під три чорти все!　

Це від холоду мене тіпає, сказала я собі. Адже поки переглядала газети, вогонь згас. Тож я кинула їх усі на решітку і в цьому тимчасовому спалаху тепла — й тріумфу розуму над тілом — попрямувала до письмового столу. Брат Шерлок хай іде собі… іде до… до френолога, і я нічого не можу вдіяти з мамою, але якщо хочу називати себе зникологинею, то краще братися до роботи.　

Узявши стосик писального паперу, я швидко накидала олівцем кілька маленьких начерків симпатичної голівки леді Сесілії. На одному домалювала вишукано оздоблений крислатий капелюх, на другому — плаский «циганський» капелюшок, на третьому — солом’яний, на четвертому — крихітний капелюшок під оберемком пір’я за останньою модою, на п’ятому — просту шаль. Вогонь знову згас, і в кімнаті ставало дедалі прохолодніше. Я тремтіла, пальці закоцюбли так, що ледве тримали олівець, однак я продовжувала малювати: зобразила леді Сесілію з волоссям, зібраним у пучок, та без капелюха, тоді з пов’язкою навколо голови, далі — в чепчику покоївки, з гребінцем, що визирав з-поза її голови, наче горобиний хвостик, із волоссям у сітці і, насамкінець, у вуалі. Задоволена зробленим, я простягнула руку до шнурка й подзвонила.　

— Джодді, — попросила я, коли з’явився цей енергійний хлопчина, — підкинь вугілля в комин, будь ласка.　

Він кинувся виконувати прохання. Вмостившись у кріслі й простягнувши руки до жаданих язичків полум’я, я залишила начерки на столі, де хлопчик міг їх побачити, повернувшись із наповненим відерцем вугілля.　

Крадькома я краєм ока спостерігала за ним. Він зиркнув на малюнки і зупинився як укопаний, втупившись у них. Тепер уже не мало значення, що я повернула голову й зацікавлено за ним спостерігаю, бо вся його увага була прикута до начерків.　

Я підвелася й стала поруч.　

— Ти все-таки впізнаєш її? — запитала я.

Цілком забувши про манери, він кивнув.　

Я не звернула уваги на цей огріх і запитала:　

— Коли ти її бачив?　

— Я точно не знаю, міс Мешл.　

— Торік?　

— Ні! Цього чи того тижня.　

— На розі вулиць? Із кошиком?　

— Так.　

— І як вона була одягнена?　

Він вказав на малюнок дівчини з пов’язкою навколо голови.　

— Ох, — видихнула я здивовано і навіть забула решту питань. В мене ледь не підкосилися ноги.　

Бо те, що людина носить на голові, підкреслює її суспільний стан так само напевно, як і в разі, якби вона носила на шиї табличку.　

А в цьому випадку на табличці леді Сесілії було б написано «Злидарка».　

От тобі й склала теорію, що нібито вона, як і я, намагалася рятувати бідну лондонську братію.　

А натомість дівчина, схоже, сама поповнила ряди нужденних.　

За кілька годин у накидці з візерунком пейслі поверх дорогої, але стриманої візитної сукні з прусської голубої мериносової вовни «місіс Раґостін» знову прибула до величного маєтку сера Юстаса Алістера, баронета.　

Але замість того, щоб одразу підійти до дверей, я деякий час постояла на тротуарі, оглядаючи особняк. Тоді як заміські маєтки зазвичай простягалися горизонтально, будинки у велелюдному Лондоні неодмінно будували за вертикальним планом — у підвалі кухня, над нею їдальня (до якої веде вантажний ліфт), потім вітальня (подалі від шуму та бруду вулиць), на наступному поверсі спальні, над ними дитячі й навчальна кімнати, і так далі аж до приміщень прислуги