Foma - Гон Шен, Foma

— Привіт Гон Шене!

     — Вибач! Батько затримав. Але ми принесли все, що ти просив.

     — Щастя і милосердність! — звитяжно вимовив Леонід.

     Тепер втрьох, вони ішли вздовж річки, вздовж того самого шляху, яким уносило Гон Шена. Але тепер вони були втрьох, впевнені і непереможні.

     — Ми ідемо підлий Ох! — кричав Гон Шен, а товариші в приступ відспівували: — Ох, ох, ох, ох!

     — Ми знайдемо підлий Ох, і по правді розфарбуєм, і по волі намалюєм, підлий Ох!

     — Підлий Ох, підлий Ох! — хором підтримували Гон Шена товариші.

     — Як знайдемо не розкажем, не покажем, як насварим, підлий Ох!

     — Ох, підступний Ох…

     — А коли ти не покаєш, бісів план ти не розкаєш, то отримаєш урок!

     І тут, три товариші в такт чотири рази, розмірено поплескали в долоні, і провалились хором у спів:

     — Отримаєш урок, по вік волі без турбот, щастя мати ти не будеш, чути духів — не почуєш. Жадібність твоя, і пиха твоя зрадлива, зловтішатимуться з тебе, що без фарб лишив портрета! Ох, ох, ох, ох!

     На останній оплеск, вони вийшли з полонини до тієї самої бухти, де Водяник спілкувався з Гон Шеном.

     Розбиті човни, що ледь не провалювались в стіні височенних рогозів, а над ними — високих курганів.

     Гон Шен підняв мапу і завів далеким поглядом на ту саму червону цятку. І трохи подумавши, спроквола мовив:

     — Це тут!

     Спустившись з пагорба додолу, хлопці одягнули по верх одягу кирзовий комбінезон, і прийнялися виганяти з річки Оха.

     Вони зайшли в не глибоке, вкрите осоками і сфагнумом болото, яке утворювало річка. Навколо тхнуло брудом; все поросло чагарниками, в осередку людського гною.

     Гон Шен підібрав і потягнув на себе широку сітку, киваючи Леоніду щоб той зробив те саме. Вони натягнули її, і сміття, що несло через виток ручієм, потрапляло в пазурі Гон Шенового визволення.

     Тоді знову, і знову.

     Вони ловили Оха, а він від них вислизав, лишаючи лише невеличкий шматок цвілі на згадку. Ваня з Леонідом входили і виходили витягаючи тонни сміття з річки, здається не взмозі вийти з зачарованого кола, не подолавши гниль.

     Гон Шен наполошився, і зробив декілька кроків в бік річки, де течія вже всмоктувала в себе його маленьке тіло, зазирнувши в очі Оха: під водою, дивиться на нього, чатує своїми слизькими очима. Гон Шен зробив ще крок і пірнув під воду.

     — Де Гон Шен?

     — З демонами бореться. Порятунок вимолює, за нашу з тобою душу бʼється! Давай! Не зупиняйся! Ми повинні допомогти йому, адже він на нас покладається! — убогим голосом, просвистів скрізь втому Ваня, не припиняючи витягати шматки сирого бруду з води.

     В товщі води, рука ніяк не могла схопити слизького змія — Оха, — бруд людської уяви, який перенісся на землю. Гон Шен знову і знову виринав, і тут же пірнав назад, під воду. Знову і знову мотиляв руками. Виривав шматки кислого Оха, виносив на поверхню, і знову під воду, в бій.

     Вода втікала, штовхала його, уносила переживання, але Гон Шен стояв каменем, непохитно обійняв надію. Адже він щомитті міг оступитись, і ручій поніс би його у дивний світ води, і вже б не випустив його.

     Він ловив, перекидав через болотяні чагарники чорну, обвуглену плоть товаришам, ті складали її, пакували по мішкам на березі.

     Гон Шен в розпачі дивився в своє відображення, коли пірнав, і з ще більшою злобою виринав.

     Посутеніло і вони напевне б і не помітили, що сонце змінилося холодним місяцем. Тільки надто тихо стало навкруги. Вітер стих, а бистра річка так уповільнилась, що здавалося — зараз зупиниться. І якесь сяйво від неї йшло. Це не була рефлексія місяця, це сама вода — світилася, фосфорилась, огортала потьмянівшу флору яскравим, блакитно-рожевим сяйвом.

     — Ви теж це бачите?

     Гон Шен тільки зараз зупинився на заклик друга.

     Вони вийшли на берег, зробили крок від води, і простояли так пару хвилин, дивуючись дивакуватій поведінці води.

     — Як таке можливо?! — вередував Ваня.

     — Чудеса трапляються якщо в них вірити. — Під ніс пробурмотів Гон Шен.

     Аж раптом усе навколо різко потемнішало, в голові запаморочилося, світ навколо різким почервонінням провалився в пітьму, і розвалився спазматичними плямами.