Петро Максимович Кропив'янський - В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський

Врешті гетьман, вклонившись своєму почтові, дав йому зрозуміти, що він просить усіх вийти. Данило трохи затримався, видно побоюючись, щоб батько не накоїв дурниць, але старший Скоропадський легким нахилом голови відпустив і його.

Федоров не став втрачати часу. Відразу випустив пазурі:

— Ваша ясновельможність, дозвольте запитати, чому ви, живучи на німецькій землі й багато років користуючись допомогою та гостинністю німецької нації, відмовляєте абверові в тому, що ви з охотою робите для інших розвідок? Тим більше, що абвер і ваша «Варта» мають уже досвід співробітництва.

— Пробачте, пробачте! — заволав Скоропадський. — Ви дозволяєте собі якісь натяки на моє співробітництво з іноземними розвідками.

— Павле Петровичу, — назвав Федоров гетьмана по імені й по батькові, аби підкреслити, що суперечка ведеться на рівних, — я не натякаю, а маю повноваження заявити вам категоричний протест проти вашого співробітництва з ворогами рейху, зокрема з англійцями. Нагадаю вам: ще в липні 1934 року рейхсміністр Розенберг викликав вас і запропонував закрити «Інвестигатор» — щомісячник, який видавали ви в Лондоні, а також припинити всі свої зв'язки з англійцями й діяльність на «Інтелідженс-сервіс». Ви тоді запевнили рейхс-міністра, що його вказівку виконаєте.

— Так все й було…

— Не тягніть мене за язика, Павле Петровичу, й не примушуйте твердити особам королівської крові, що вони, м'яко кажучи, не говорять правди. Пам'ятаєте таке прізвище: Коростовець…

— Чому б ні, це колишній посланик царя в Пекіні, мій особистий друг. Не приховую: ми з ним у Лондоні не раз зустрічалися.

— Каву пили, — насмішкувато кинув Федоров.

— Як ви смієте мене допитувати! — вдарив кулаком по столу гетьман.

— Не допитую, а нагадую, — спокійно заперечив Федоров. — Ну, хоча б такий факт. Ви разом з паном Шеметом і вашим сином Данилом Павловичем мали побачення з англійським генералом Ноксом. На цій зустрічі «за чашкою кави» був присутній і представник генштабу капітан Греєн. А тема розмови дуже нагадувала нашу: генерал докоряв вам, що, дістаючи досить солідну грошову допомогу від англійців, ви зобов'язалися перед японцями навербувати для них, тобто запродати їм, кілька полків з українців, які живуть у Маньчжурії. Скінчилося все відкритим судовим процесом, на якому деякі вельми впливові в Англії особи почали вимагати від вас повернення значних сум, що давали вам на «рух», а ви їх витратили на. особисті потреби, зокрема на подарунки жінкам. Крім того, ви брали гроші з приватних осіб, зобов'язавшись надати їм пільги в майбутній українській державі, главою якої ви збираєтесь стати. На думку ж англійського суду, ви не мали права продавати те, чого не маєте. Одне слово, я згоден не продовжувати цієї розмови, якщо ви зробите для абверу принаймні те, що з такою легкістю робили для наших нинішніх ворогів.

— Докази! — голосно заволав гетьман.

— Не кричіть, Павле Петровичу, будуть і докази, — з цими словами Федоров розчинив свій портфель і вийняв купу фотокопій судового звіту «Тефнел проти Скоропадського і Коростовця»…

— Ніколи не думав, що абвер стежить за кожним моїм кроком, — обурився гетьман.

— Не абвер, а СД [SD — служба безпеки гітлерівської Німеччини]. І це робить вам честь, ваша ясновельможність. В СД завжди думали, що ви важлива для третього рейху особа. Ну, а таких людей треба оберігати. Ви ж не скаржитеся, наприклад, що ваша вілла охороняється від усяких випадковостей… Нащо ж, пане гетьман, вам здаватися гіршим, ніж ви є? «Всекозачий союз» уже відрядив у наші школи стільки людей, скільки було наказано. Дайте триста чоловік, і ви лишитеся другом рейху та абверу. Ми обіцяємо вам, що деяких з них ви зможете використати для зв'язку з Україною.

— Згоден, — здався Скоропадський. — Приїздіть через три місяці й одержите списки.

— Довго, — похитав головою Федоров. — Зробимо інакше: пан Козаченко лишиться при гетьманській управі, як офіцер зв'язку. Добір трьохсот з «Варти» має бути закінчений за місяць. Придатність відібраних визначає комісія. Представником абверу в ній буде мій колега.

На цьому ми розпрощалися з гетьманом і відбули до свого готелю. Увечері Федоров доповів про все Груберу й повернувся до Грубешова.

Так я став членом комісії по відбору трьохсот фашистських шпигунів з числа колишніх гетьманських головорізів. Докладний список навербованих і шкіл, у яких вони проходять підготовку, я свого часу передав вам через постійний канал зв'язку.

Протягом позаминулого місяця, коли я, як член комісії, бував на Алоїзенштрассе майже щодня, мені довелося познайомитися з усією родиною гетьмана, а головне з його почтом. Повідомляю більш докладно інформацію, яку дістав або безпосередньо від старшого Скоропадського, або від найближчих його співробітників і частково передав шифром через постійний канал зв'язку.

Гетьман вважає, що старе його залицяння до англійців нічого не дало. «Головна антирадянська сила в Європі, — сказав він мені, — Гітлер. І на нього нам треба орієнтуватися».

— А на які сили ми зуміємо спертися на Україні, якщо Гітлер передасть владу вашій ясновельможності? — спитав я.

— Німці, — відповів Скоропадський, — передадуть нам владу не відразу, а лише після закінчення війни. За цей час маємо підготувати панівну верству.

— Кого саме, ясновельможний має на увазі?

— Я поставлю до влади саме таких людей, яких ви об'єднали в своїй київській організації, — солідних, респектабельних, офіцерів, промисловців. Що там не кажіть, а в них величезний досвід управління. Та все це згодом. А тепер потрібні мені, насамперед, добрі дипломати. Головне вирішується тут. Зуміємо здобути повагу у фюрера — Україна буде наша.

— Ваша ясновельможність, — питаю, — а як ми маємо поводитися з представниками УНР? Як із союзниками в спільній боротьбі, чи як з конкурентами, що намагаються послабити наш вплив на фюрера?

— Внизу — спілкуйтеся. Сподіваюся повести за собою весь український народ. Але вгорі, особливо в оточенні фюрера і впливових чиновників, ми маємо доводити, що петлюрівці — від Центральної ради й до наших днів — це тільки експозитура Пілсудського й пілсудчиків, яка після розгрому Польщі вже взагалі ніякої опори і впливу не має.

На засідання комісії, коли відбиралися абверівці, кілька разів заходив гетьман. Часто встрявав у розмови з відібраними, дуже настійливо радив їм проникати до лав Червоної Армії і, крім збирання інформації, агітувати за владу гетьмана, що має встановитися відразу, після розгрому Червоної Армії